Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2687
Творів: 51114
Рецензій: 95821

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 35301, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.229.117.191')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Алюзія

Пошук

© Олександр Балковий, 26-02-2013
Ще три доби тому нас було четверо. У просторі літає запах кіптяви й поту. Пригнічено мерехтить газовий ліхтарик, абияк причеплений до грубої породи. Симфонія мотики й молота. Зараз за диригента Освальд.

Голова паморочиться, не можу думати. Моя свідомість заповнена шматками зліплених до купи спогадів і образів. Чисте повітря – наркотик, задорогий для нас, простих роботяг. Шукаємо.

Торен вчора пропонував покинути все, однак сам досі роботи не лишив. Не інакше як хоче загребти все собі. З якого біса він подумав, що скоро ми на щось натрапимо? Позиркую на нього час від часу. Він лежить на виступі, кілька днів тому ним же і видовбаному. Весь слизький і зморений: працював перед Освальдом. Скоро моя черга.

- Думаєш, не бачу, як ти в мене стріляєш? Що вже забрело в твою пропащу макітру? – Торен повернув до мене розм’якле лице, що блищало чи не яскравіше ліхтаря.
- Ось гадаю, як би тебе прирізати тихенько.
- Дивись себе не приріж

Цей діалог ми щойно повторили, мабуть, всоте. Хоч би й усі тут ненавиділи один одного, а зачіпати не стали б – працюємо по черзі. Навіть не знаю, чому.

Скільки себе пам’ятаю, я був завжди тут, длупав цю трикляту каменюку. Разом із парою десятків бідолаг. Подейкували, що десь там, на поверхні, люди також копають, хіба що в іншу сторону. Казали й таке, що поверхні взагалі немає. Я над таким не замислююсь. Ті, хто замислювався, або залишили свої кістки на шляху сюди, або кинулись в протилежну сторону Шукати. Певне, їх спіткала така ж доля, як і перших. Немає різниці, куди ти йдеш.

- Агов, Освальде, як воно?
- Таке ж тверде, як і твоя довбешка.

Місяць тому я мало не помер через те, що моя довбешка не була такою ж твердою, як та скеля. Перечепився через власну ногу, до чого ж смішно. Це, мабуть, було б актом самогубства. Інколи шкодую, що залишився живим.

- А от уявіть, якби все було інакше!
Торен перепочів: очі його вже були широко розкриті, в обличчі читалася душа останнього романтика. Може, так воно і є. Якщо крім нас більш нікого нема.
- Поверхня, де не потрібен цей чортовий ліхтар. Знаєте, що казав мені Лессер? Там є вітер! Освальде! Ти знаєш що таке вітер?
- Знаю точно так само, як і твій любчик Лессер.
Зазвичай я не втручаюсь у розмову. Насолоджуюсь тишею, намагаюсь склеїти порубану аплікацію власних спогадів. Вже не пам’ятаю, що було понад пів року тому.
- Можеш гратися в свої ігри скільки влізе, а от Лессер таки щось знав, - Торен незадоволено перевернувся лицем до стінки. Освальд тільки зітхнув.

Розглядаю стіну навколо ліхтаря. Думки літають навколо, точно во̀рони над падлом. Та я їх відганяю – гості моєї голови все ті ж, я не можу дати те, чого вони просять. Прогнав погляд на Освальда. Здається, серед нас він працює з найбільшою віддачею. Чому?

Партію мотики поповнило сопіння Торена. Помітно, як його плече піднімається й опускається. Навіює якийсь дивний спокій. Зовсім не жалкую, що він заснув: зазвичай саме Торен був ініціатором наших короткочасних розмов. Інколи навіть справді вслухуюсь у те, що він меле. Його мова виблискує казковими замками й незліченими скарбами, яких він не в змозі не дати, ані отримати. Така собі розминка для запліснявілого у цій духоті мозку.


Постукую пальцем в такт мотиці. Божественна музика, яка зійшла на нас чи то з поверхні, чи то випромінювана Ним. За чим ми так довго йдемо. Ніхто не знає, що це. Та ми все одно йдемо. Це наш спадок і наше багатство, єдине, що маємо. Мета.

- Як гадаєш, ми знайдемо?
Освальд заговорив.
- Звідки мені знати.
- А потім? Що буде потім?
Я мовчав. Кожен із нас думав про це, та ще жоден не наважувався обговорити. Так було краще.
- Може, це буде щось таке, що зможе перенести нас звідси? Або ми житимемо там, біля Нього?
Знаю, не простакуватість говорить у ньому – сліпа надія.
- От лише не мовчи, скажи що-небудь! – залізо з дзвінким гулом впало на кам’янисту підлогу. Освальд стояв і дивився на мене, розкривши рота й швидко дихаючи.
- Не треба. Якщо й справді хочеш щось знайти, краще підніми свою виделку й гризи далі свій граніт.
Кілька секунд він дивився мені прямо в очі. Вони не виражали нічого, окрім утоми. Такі моменти дістають своєю щирістю. Після стількох років, проведених тут разом, ми з легкістю читаємо один одного.

Врешті Освальд підняв мотику й продовжив роботу. Торен перевернувся на інший бік. Очі його були розплющені, та він не дивився на мене. Від такого буває навіть гірше.

Обидва інколи страшенно дратують. Якщо вже й тулити усіх в одну яму – хай хоч трохи схожі будуть, так ні. Завжди Вона мене дивує. Вона –  Вдача. Звичайні збіги обставин, а в моєму житті зробили більше ніж оці двоє переді мною. Інколи я люблю Її, подекуди ненавиджу. Особливо як Вона тікає від нас. Після того, як ми втратили четвертого, у нас взагалі нічого. Краще вже погано, ніж ніяк. Принаймні ти знаєш, що живеш.

Торен почав мугикати одному йому знайому какофонію. Звичайно, це ми тільки в очі кажемо, що знайому, насправді ж не було тих ланцюгів, які зв’язали б нас із землею минулого. Інколи він зиркав по черзі на Освальда й на мене, ніби чекав, коли гаркнемо на нього. Хоче зняти напруження. Та ми вже звикли. Він молодший. Йому б інше життя.

Бездумно вилупився на ліхтар. Здається, це чи не єдина річ, здатна прикувати погляд. Колись говорили, що на поверхні не були потрібні ліхтарі. Мене це дивує. Часто займав себе тим, що силкувався уявити, як же люди ходили без ліхтарів. Певне, вони просто були дурні і не мали їх.

Я дивлюся на Торена. Йому починає підійматися підлога й придавлює стелею. Через вузьку смужку зору бачу, як він криво посміхається і повертається до Освальда.
- Чуєш, Освальде, він уже закуняв. Бідолаха, так і свою чергу проґавить.
- Як відіспиться, вимагатимемо від нього подвійної норми.

Я знаю, що вони жартують. Ніколи не встановлювали ніяких норм щодо роботи. Працювали до знемоги.

Вловлюю ще кілька ущипливих дорікань. Іду до Країни Ліхтарів.


Далі буде

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Алюзії - це цікаво

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 27-02-2013

вам вдалося

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ніка Новікова, 27-02-2013

...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 26-02-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2579250335693 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …