Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2687
Творів: 51130
Рецензій: 95824

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 3521, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '34.239.158.223')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Антиутопія

Бензин (на конкурс)

© Микола Загорський, 12-02-2007
Бензин

Ich brauche Zeit
Kein Heroin, kein Alkohol, kein Nikotin
Brauch keine Hilfe
Kein Koffein
Doch Dynamit und Terpentin
Ich brauche Öl für Gasolin
Explosiv wie Kerosin
Mit viel Oktan und frei von Blei
Einen Kraftstoff wie
Benzin (4x)
Ja!
(Rammstein, Benzin)

     Сонцю вклонялися завжди. На нього молилися всі народи світу. Воно було богом. Люди ж сьогодні забули, того, хто давав їм їжу на кожен день. Воно зводило та знищувало цивілізації та царів. Воно давало тепло і забирало його, коли це було потрібно. А що зараз? Воно не чує молитв, котрі чуло тисячоліття назад. Воно спустошує і вбиває. Перетворилось на безжального суддю. Перекваліфікувалось із матері у ката. Щоб карати. Тих, хто забув завдяки кому живе. Один спалах сірника, і цей світ згорить під три чорти. Ми сидимо навіть не на пороховій бочці, а на цистерні з бензином, котру не можна перегрівати на сонці. Від цистерни вибух буде більше ніж від бочки пороху.
     Де були ліси нині пустелі, де пече краще ніж у самому пеклі як не крути. Тепер, коли сходить сонце, я поспішаю під укриття. Температура впевнено повзе уверх по термометру навіть й не думаючи ні на градус падати. Там, де людина не вирубала ліси, там їх спалило сонце. Повітря мало. Сидимо, як у скляній банці, добре закритій кришкою.
     Я взагалі не знаю як усе те ядерне “добро” не повибухало. Усі чекають судного дня, але щось він не йде. Зараза. Усі поперлися до церков замолювати свої гріхи та просити милості божої, ледь не падаючи в могилу по дорозі. Але від того нікому ні тепло ні холодно. А краще було б холодно ніж гаряче. А якщо перегорить це сонце? Що тоді?
     Час йде потихеньку. Море тхне відходами. Ну це в принципі і не дивно. Все до того йшло. А океан кипить, а разом з ним кипить суп з дохлої риби, коралів, птиці. Приправленого для гостроти ядерними відходами. І подано на стіл. Смачного.
     Люблю спостерігати за людьми. Це дивні істоти. Водночас наймерзенніші і найпрекрасніші. Краса тепер не від кутюр, а від купюр. Вони люблять кидатися на коліна й молитися тому, у що власне не вірять. Особисто я вже не вірю що нас врятує принц на білому коні. Сконаємо ми як кобила серед пустелі, котру загнав наїзник. Оно чорні хмари. Вони не на дощ. На кислотний дощ. На вогняний град. І це ще у кращому випадку.
     Річка – вонючка, несе свої води до помийної ями через всю країну. Колись славний Борисфен, тепер болото. Чорна смуга відходів промисловості. Тхне так, що протигази не допомагають.
     Коли дивишся у колодязь, в надії дістати звідти відро води, витягаєш болотну зелену жижу. Потім засипаєш її до фільтру, який гудить і видає тобі склянку води. Звичайно пити її впадло, але треба. Тепла. Брррррррр. На смак сірководень. Зараза. Все засрали. Казали ж, не плюй у криницю, з якої питимеш.
     Глобальна жопа. Чи хотів хто з нас так жити? Видно хотіли. По – іншому не скажеш. Люди – це свині. Жруть шо попало, п’ють шо попало, а потім валяються у всьому цьому. Де насрали, там і з‘їли.
     Сковорідка, на якій підсмажуються біфштекси із людського м’яса, й подається на стіл всемогутньому нашому Господу. Котрий то все закладає у свою бездонну пащу.
     Глобальне охуїння. Коли врешті решт прозріємо? Температура власного тіла знищить нас. Ми згорімо зсередини. Цікаво дивитися на те, як вмирають ті, кого ти більше всього ненавидів та кого кохав. Безкінечна конвульсія. Організм горить зсередини від вірусу, котрий покрив його тіло. Вірус під назвою homo sapiens – пошесть, яку неможливо вбити. Вона може зникнути, тільки вбивши сама себе. Її творець напевно проводив експеримент, і втративши над ним контроль, проводив дезинфекцію, але безрезультатно. Вона жила своїм життям. І поставила під загрозу існування власного творця.
    
     Якщо є глобальне потепління, значить буде і глобальне похолодання. Ядерна зима, що проведе остаточну дезинфекцію серед тих, хто вижив.
      

          

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Оптимістично

© М.Гоголь, 12-02-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.6934020519257 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …