Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47031
Рецензій: 91435

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Колись давно...

© Мар'яна Тарнавська, 08-02-2013

Колись давно-давно жила собі звичайнісінька казкова принцеса. Хоча ні, звичайною вона була тільки зовні  – білошкіра, струнка, з довгим хвилястим золотим волоссям, і дуже-дуже гарна. На тому вся її схожість з іншими казковими принцесами закінчувалась, і ось чому: вона майже ніколи не сумувала (не те що принцеса Несміяна із сусіднього королівства); любила лазити по деревах, робила зранку фіззарядку, не боялась мишей і ніколи не втрачала свідомість. Звичайно, це все трохи бентежило її батьків – тата–короля і королеву-маму. Спершу, вони навіть думали, що на їх доні лежить якесь давнє закляття, але придворний чарівник запевнив їх, що це не так. Потім принцесу показували різним лікарям, і усі вони твердили, що це – найбільш здорова принцеса, яку вони коли-небудь бачили (ще б пак, адже вона, як ви пам’ятаєте, щоранку робила фіззарядку!). І тільки придворний астроном зміг пояснити, чому вона так дивно себе поводить. У ту ніч, коли народилась ваша донька, дув сильний вітер, він переплутав усі сузір’я і дуже змінив карту зоряного неба – сказав він Його Величності. Можливо, з часом вона стане такою ж, як і інші принцеси, але якщо так не станеться, не хвилюйтесь, головне, що принцеса дуже добра і мила дівчинка – заспокоював придворний астроном.
Але час минав, а королівська донька і не думала забувати свої старі звички. І от, якогось дня королева вирішила навчити доньку рукоділля. Справа в тому, що рукоділля – справа вкрай важлива для кожної принцеси. Адже для того, щоб зустріти принца їй спочатку треба заснути, і проспати рівно сто років до того як принц розбудить її поцілунком. А щоб заснути, принцесі треба або з’їсти отруєне злою чаклункою яблуко або вколоти палець веретеном. В тому королівстві, де жила наша принцеса злих чаклунок не було, тому залишався єдиний вихід – рукоділля. Зазвичай, гаптувати чи прясти – це улюблене заняття принцес, але нашій принцесі воно ніяк не вдавалось. Голки губились, веретено ламалось, нитки переплутувались. Король і королева вже не знали що робити: якщо принцеса не засне, то і принц її не розбудить! Уроки рукоділля не допомагали, а принцеса, здається, була цьому рада: вона не уявляла собі, як можна сто років спати на верхівці якоїсь вежі, якщо навкруги відбувається стільки всього цікавого!
І ось, коли вже Король збирався пообіцяти пів-королівства тому, хто приспить принцесу, вона, гуляючи по замку зайшла в бібліотеку. Там стояли шафи, до стелі заповнені книгами в різнокольорових палітурках. Принцеса витягла навмання якусь книгу і сіла її читати. Вона була дуже цікава і дуже довга. Принцеса читала, читала... І не помітила, як проминув вечір, ніч... Коли перші промінчики Сонця заглянули у віконце, принцеса перегорнула останню сторінку і заснула, сидячи у великому зручному кріслі...
Коли Король дізнався про це, він наказав щоб цілих три дні у королівстві тривало свято. Усі люди одягали свої найкращі піжами, пили тепле молоко з медом і ходили по вулицях, весело співаючи колискові.      
А принцесу віднесли у затишний будиночок з вежею на краю королівства, де б її сон ніхто не потривожив. І рівно через сто років туди прийшов прекрасний принц, щоб розбудити її поцілунком. Але, вона солодко спала і навіть і не думала прокидатись! Принц, звичайно, спочатку засмутився, але потім вирішив, що буде мандрувати світом і здійснювати подвиги, а через кожні сто років буде навідуватись до принцеси і перевіряти, чи вона ще не прокинулась. На всякий випадок, якщо вона прокинеться раніше, принц залишив їй записку.
А місто тим часом збільшувалось і збільшувалось. І зовсім скоро той будиночок, де спала принцеса, опинився майже в самому його центрі. Біля нього побудували інші будинки, дороги. Ще згодом коней і карети замінили автомашини. І ось одного ранку, коли їх стало дуже багато, від їхнього шуму прокинулась принцеса. Вона потягнулась, позіхнула і прочитала записку від Принца. Потім вона виглянула у вікно. Уявіть собі, що вона побачила: усюди були машини, вони їхали звідусіль, поспішали, сигналили! Перехожі також поспішали, здавалось, в кожного були свої невідкладні справи. Метушня надворі була страшенна! Ви думаєте, Принцеса злякалась? Зовсім ні. Навпаки, їй стало дуже цікаво, а тому вона вирішила прогулятися. Вона встала, причепурилася, розчесала своє довге золотаве волосся, заколола його діамантовими шпильками, глянула в люстерко, і чимдуж вибігла з будинку назустріч теплому літньому сонечку. Навколо все було незнайоме, але було схоже, що Принцеса опинилася в самому центрі міста. Вона пішла по алейці, роззираючись навколо. Які гарні будиночки! Ось блакитний з білими жолудями, ось з такими великими вікнами, як у її палаці... А ось ще один – “такого смачного кольору як кава з молоком” – подумала Принцеса і раптом зрозуміла, що страшенно зголодніла.      
Але давайте поглянемо, що трапилось з принцом. Він помандрував далекими світами, здійснюючи подвиги на честь своєї сплячої красуні. У яких тільки країнах йому не доводилось бувати! І у великих, і в малих, у південних і в північних, в далеких і близьких... А скільки подвигів йому довелось здійснити! Звичайно, Принц починав з зовсім маленьких, найлегших подвигів – допомагав бабусям донести до хати важкі оберемки хмизу, переводив їх через дорогу, по якій швидко мчали карети... До речі, якщо ви також збираєтесь здійснювати подвиги, раджу вам почати саме з таких, на перший погляд, маленьких, але насправді дуже корисних і добрих вчинків (це звичайно, стосується не тільки майбутніх Принців, а й Принцес)...
Я бачу, ви здивовані: як, невже Принц жодного разу не зустрічав і не перемагав вогнедихаючих триголових чудовиськ? Зустрічав, звичайно зустрічав! Він навіть одного разу допоміг зняти з височезного дерева дракона, який туди випадково залетів, коли побачив мишу і боявся сам спуститись вниз. Справа в тім, що в казках майже не залишилось злих драконів – їх усіх перемогли добрі Принци ще багато років тому. Зараз, ті що залишились, живуть в мирі і злагоді з казковими мешканцями і навіть працюють – увечері запалюють ліхтарі на вулицях міст. Тепер це надзвичайно добрі і благородні чудовиська, сміливі і відважні. Тільки ось мишей чомусь бояться. Дива! – скажете ви. Так, яких тільки див не бачив Принц у своїх мандрах. Одного разу він дістався до країни Найлінивіших. Але на кожному кроці тут кипіла робота: будувались будинки, прибирались вулиці,жваво йшла торгівля. Лінується працювати лінивий, - пояснював здивованому Принцу тутешній правитель, - а найлінивішому лінь лінуватися, тому усі і працюють – а тепер вибачте, я поспішаю, мені ще треба почистити три діаманти у моїй короні і підписати силу-силенну королівських указів.
Інша, не менш дивна країна була країна Брехунів. На диво, там усі говорили тільки правду. Чому так? – знову здивувався наш Принц. – Чи бачили ви, з чого починаються наші землі? – спитався його тутешній придворний мудрець. Бачив. З великого вказівника: “Вас вітає країна Брехунів”. – Вірно. Тому всі мешканці і говорять завжди лише правду, щоб цей напис виявився брехнею. Чи не здається вам, що це і є найбільша неправда? І Принцу не залишалось нічого іншого, як погодитись із мудрецем. Я б так і вчинила на його місці. А ви?
У королівстві, що межувало з країною Брехунів був дуже суворий правитель. Він носив з собою велике гусяче перо і постійно писав якісь укази (деякі навіть дуже безглузді), а бідолашні мешканці змушені були їх усіх виконувати. І ось за декілька днів до приїзду Принца він видав два нові укази: перший забороняв одягати зелене в понеділок, а другий наказував вітру до обіду дути з півночі, а після обіду – тільки з півдня. Мешканці, звичайно, виконували королівську волю, а ось вітер – ні, йому було якось байдуже. І правитель дуже засмутився, ще ніхто не смів йому так нахабно перечити. Сів він на троні, похилив голову і почав думати, яку кару вигадати вітру, щоб примусити його дути у правильному напрямку. Так він сидів день, другий, третій, не їв, не пив, думав і думав. Він зблід, змарнів, мешканці королівства за нього звичайно, хвилювались, та не сміли потривожити і перервати роздуми правителя. Люди в цій країні були дуже добрі і вибачали королю всі його дивацтва. Ось і зараз всі мудреці сушили собі голову: як же примусити вітер виконувати указ? Король не їв сьомий день, у нього вже не було сил тримати перо в руках! Кухар, що жив в палці щодня готував свої найсмачніші страви, їх аромат розносився по усіх закутках, та все було марним. Здавалось, ніщо не зможе повернути апетит правителю. З відчаю, усі мешканці теж сіли на дієту. А якраз у цей час до воріт королівства дістався Принц. Він звичайно, здивувався, чому всі ходять такі сумні, а коли йому розповіли про нещастя Короля, Принц попросив негайно його привести до палацу. Там він наказав кухарю приготувати його найкращі продукти і чекати на кухні, а сам пішов до королівської зали.
Не буду вам переповідати цю довгу розмову, скажу тільки, що принц розповів Королю про свою сплячу принцесу, про ті дивовижі, що він зустрічав у мандрах. Король уважно слухав, і інколи хитав головою (треба сказати, що це було досить важко, бо на голові у нього була важка золота корона зі щирого золота з самоцвітами).  – А тут я тому – завершив свою розповідь Принц, - що знаю, як вам дати собі раду з тим неслухняним вітром. І він, нахилившись, щось прошепотів Королю на вухо. Той спохмурнів, і було видно, що він замислився. Та через мить його обличчя засяяло, і він вигукнув: - Ну звичайно! І як це раніше мені не спало на думку!!! Авжеж! Я так і зроблю. Я бачу, хлопче, ти дуже розумний! Проси, що хочеш, не пожалію для тебе жодних скарбів! – Не треба мені скарбів, ваша Величносте – скромно сказав Принц, - просто нагодуйте мене сніданком. Король звелів приготувати частування на все королівство, а собі і Принцу – духмяну гречану кашу (сподіваюсь, ти знаєш, що нема на світі нічого кориснішого за кашу на сніданок – чи то гречану, чи вівсяну). Три дні тривало святкування, всі пили, їли, танцювали і співали (а Король веселився найдужче). А після свят вийшов новий королівський указ, який, по-перше, дозволяв мешканцям одягати зелене в понеділок, а по-друге, дозволяв вітру дути, куди йому заманеться.
Тож всі були щасливі: мешканці, бо їм повернули правителя, Король, бо йому повернули спокій і апетит і нарешті придворний кухар, бо йому повернули улюблену роботу.
Принц також знайшов те, що шукав. Король розповів йому про дивну країну. За легендою, кожного ранку усі в ній прокидались одночасно. Ніхто не міг розгадати цієї таємниці, але цікаво, що більше нічим особливим її мешканці не вирізнялись.
Король навіть намалював карту, яка показувала найкоротший і найбезпечніший шлях. – Ось тут закінчуються мої землі – показував він виделкою замість указки. Далі – скелясті гори. Якщо їх обійти і йти строго на північ, ти потрапиш в країну, де течуть ріки сиропу, ростуть шоколадні і мармеладні дерева, простягаються гори зефіру і падає сніг з морозива. Ага, забув, там є ще медові печери, водоспади з варення, а в землі замість самоцвітів часом знаходять поклади карамельок. Колись цю країну захопив тиран з сусідньої держави Стоматологів. Уявляєш, він дозволяв мешканцям їсти не більше четвертинки шоколадки на день! Страшні це були часи... Але одного разу Верховний Стоматолог випадково впав у  водоспад з варення. З того часу він став набагато добріший, і вже майже нічого не забороняє підданим. Правда, інші стоматологи з сусідньої країни декілька раз збирались іти війною на Мармеладну країну, але зараз здається там все спокійно. А потім тобі треба прямувати просто на південь, там і знаходиться країна Доброго ранку, яку ти шукаєш.  
Принц подякував, попрощався і рушив своєю дорогою. До країни Доброго ранку він добрався вже пізнім вечором. Місто, в яке він в’їхав було ошатним, чистим, всюди горіли ліхтарі. Їх м’яке світло ніби огортало кожен куточок вулиці, і здавалось чомусь, що воно навіває сон. Тому Принц постукав в першу-ліпшу браму щоб попроситися на нічліг. Відчинив йому двері дідусь з довгою білою бородою. На плечі в нього сиділа дивна пташка. Можна було б сказати що це сова, але на голові в неї було декілька зелених пір’їн, точно як у папуги. – Доброго вам вечора, пробачте, що турбую вас так пізно – сказав Принц, - чи не знайдеться у вас місця для мене і мого вірного коня? Ми дуже стомилися з дороги! Доброго вечора – сказав дідусь. Добррррого вечора! – сказала пташка і виховано вклонилася. – Заходьте, в нашому домі завжди раді гостям – продовжував далі дідусь. Принц відвів коня до стайні, дав йому свіжої водички, смачного сіна і карамельку на десерт, постелив м’яку солому, і, побажавши на добраніч, пішов в будинок. Дім дідуся був невеличкий, але привітний. На вікнах висіли яскраві штори в салатову, оранжеву, червону клітинку, зібрані посередині бантом з такої ж тканини. На підвіконні росли квітки – фіалки, братчики і просто якась зелена травичка. А вздовж всіх стін стояли книжкові шафи, доверху заповненні книжками у різнокольорових палітурках. В одній з таких шаф, зручно вмостившись на книжках, спав кіт. Поки Принц роззирався навкруги, дідусь хазяйнував на кухні, звідти було чути брязкіт кухонного начиння і аромати, від яких паморочилось в голові. Нарешті він зайшов до кімнати, тримаючи кілька великих тарілок з їжею. На одній з них лежав торт у формі півмісяця, прикрашений марципановими зірочками. – Моя дружина зараз гостює у подруги, в Мармеладній країні, звідти вона і передала цей торт – сказав дідусь. Принц зрадів: він, проїжджаючи цей казковий край, так і не скуштував жодного тістечка. Справа в тому, що на воротах Мармеладної країни поряд з привітанням “Вас вітає Мармеладна країна!” висить величезна табличка з попередженням: “Шановні подорожні! Просимо Вас в перший день перебування в нашій країні дотримуватись суворої дієти і не їсти більше трьох кілограмів солодощів за раз, інакше ви потрапити під вплив давніх чарів і назавжди залишитесь тут. А ще у вас може заболіти живіт.” Тому Принц вирішив не ризикувати і нічого не куштувати, адже він пам’ятав, що на нього чекала Принцеса.
Вечеря була надзвичайно смачною, і, коли черга дійшла вже до десерту, до столу поважно підійшла та дивна пташка, і дідусь пригостив її марципановою зірочкою з торта. – Дозвольте відрекомендуватися – чемно сказала вона – мене звати ...... з рідкісної породи папуго-сов – сказав дідусь збентеженому Принцу. Бачиш, вона мудра як сова і дуже схожа на неї. Та вміє розмовляти, як папуга. Тому у всіх птахів її породи є кілька таких яскравих пір’їн, як в папужки. Це дуже цінні птахи – продовжував далі дідусь. Адже маючи мудрість сови, вони можуть давати розумні поради, бо ж вміють розмовляти людською мовою. Ці птахи люблять солодощі і насіння, і на відміну від звичайних сов, якщо і ловить мишей, то тільки для того, аби з ними поговорити, адже миші також трапляються дуже розумні (а особливо ті, які живуть у бібліотеці).
Після вечері дідусь пішов шукати постіль для гостя. Довгенько покопирсавшись у шафах, він нарешті витягнув звідти м’яку подушку і теплу ковдру для Принца. Постіль була білосніжна, розшита золотими зірочками (майже як на торті). Для себе дідусь витяг із шафи точнісінько таку ж ковдру і величезну товсту книжку. – Ходімо, кімната для гостей наверху, - сказав він Принцу і почав підніматися по рипучих дерев’яних сходах. – Але ви, здається, забули взяти ще й подушку для себе – нагадав йому Принц. – Е ні, юначе, нічого я не забув! – засміявся дідусь, і показуючи на величезну книжку, - Ось вона! Я бачу ти здивований? Що ж, це, напевне, дійсно трохи дивно. Розумієш, я працюю першим радником короля і мушу час від часу перечитувати усі-усі закони королівства, щоб перевірити, чи справедливі вони, чи не закралася в них якась помилка? Мій батько і дідусь також були королівськими радниками. Тому я готувався до цієї роботи ще змолоду. Я зранку до ночі перечитував цілі стоси книг, і дуже часто засинав прямо на них. З часом це увійшло в мою звичку і тепер я добре сплю тільки тоді, коли засинаю на книжці. На добраніч. – На добраніч – відповів Принц. І вже коли він засинав, то подумав, що завтра обов’язково розпитає дідуся про те, чому в країні Доброго ранку всі мешканці завжди прокидаються одночасно.
Але наступного дня Принц сам розгадав цю таємницю, прокинувшись разом з усіма. А не прокинутись було неможливо, бо рівно о сьомій ранку звідкись знадвору почувся дуже голосний спів, і одразу у всіх будинках почали відчинятись вікна. У них з’являлись усміхнені мешканці і вітали одне одного з новим сонячним днем: “Доброго ранку! Хорошого дня! Смачного сніданку!” Дивно, але, здається, ніхто не сердився на того таємничого співака, через якого усе місто не додивилось сон. Тут двері в кімнату прочинились і зайшов дідусь. – Доброго ранку! Як спали? Наш правитель сьогодні в голосі! А це я йому порадив пити гоголь-моголь! – То це ваш король так співає? – вражено спитав Принц. Так, саме так!  - посміхнувся дідусь. – Бачу, ви здивовані. Ходімо на кухню! Після сніданку я обов’язково вам все про нього розповім. Поласувавши запашними грінками з медом і молоком, Принц почув вражаючу і повчальну історію.                
Історія, яку розповів дідусь
Коли наш правитель був ще зовсім маленьким хлопчиком, то не любив вчасно лягати спати. Він часто засиджувався за забавками допізна, а вранці ніяк не міг прокинутись. А прокидатись треба було, бо починались уроки. Нашого юного правителя будили цілим палацом, під дверима його кімнати збирались придворні, шикувались в довгі ряди і по черзі заходили в кімнату щоб вмовити Його Величність встати і піти у ванну.
Не дивно, що на уроках правитель весь час позіхав. І ось одного разу (а це був якраз урок географії) він позіхнув так широко, що проковтнув свій пісочний годинник. Це, на щастя, не зашкодило його здоров’ю. Навпаки, сталося диво: на наступний день наш юний правитель прокинувся сам, рівно о сьомій ранку! Без будь-яких вмовлянь він встав, вмився, застелив ліжко, одягнувся і вийшов з своєї кімнати якраз тоді, коли під дверима почала збиратися черга придворних. З того часу він завжди вчасно лягав ввечері спати, прокидався зранку першим і ніколи-ніколи більше не позіхав на уроках...А з часом в нашого правителя з’явилася звичка щоранку співати в ванній, тож тепер все місто прокидається з його піснею.
Почувши цю історію, Принц замислився. – Цей гучний ранковий спів напевне розбудив би мою принцесу, - сказав він.
- О, я знаю, що тобі може допомогти!  - раптом радісно вигукнув дідусь. – Ходімо, я тебе познайомлю з моїм другом. І він, схопивши Принца за руку, потягнув на вулицю. Вони минули три перехрестя і на четвертому звернули наліво. Вдень вулички міста сяяли веселкою. Кожен будинок був іншого кольору – синій, зелений, блакитний, жовтогарячий, фіолетовий. Бруківка теж була різнокольоровою. Вікна усюди були прочинені і на підвіконнях цвіли квіти. Одяг перехожих був чудернацький і такий же різнокольоровий як будинки і бруківка. Та найдивовижніше було взуття  - з довгими закрученими носами, теж різнокольорове, розшите блискітками.
Майстерня годинникаря (а саме туди вони і прийшли), була на першому поверсі. Вхід у неї був прикрашений велетенськими різнокольоровими коліщатками. Майстром був веселий сивий дядько. Він подарував Принцу свій винахід – маленький палац, точна копія справжнього, з годинником на вежі. І як тільки він пробивав сьому годину, на балконі з’являлась фігурка правителя, і голосно-голосно лунала його пісня. – Цей чудо-механізм я назвав «будильник»! Такого ви ніде не знайдете – запевнив принца годинникар. – Тепер ваша наречена неодмінно прокинеться!
Принц подякував і поспішив до принцеси.
… А принцеса тим часом блукала містом. Підкріпившись в кафе тістечками, вона побачила на розі будинку крамницю «Все для рукоділля». Принцесі раптом стало так цікаво, що вона зайшла туди і спитала: «скажіть, а веретено у вас є?» – Гм, – знітилась продавець, – ні, на жаль веретена у нас не продаються. Але ви можете придбати набір для вишивання! – О ні, сказала принцеса, а якщо я вколю палець? – Ну що ви, – усміхнулась  продавець, у всіх наших наборах є наперсток! – «На злу чарівницю вона не схожа» – подумала про себе принцеса і попросила порадити їй що-небудь для початківців.
   Повернувшись додому у вежу, яка тепер височіла посеред міста, принцеса з задоволенням взялась до рукоділля. Яскравими нитками вишивала вона чарівний замок, світанкові промені сонця, дерева, трави і квіти. То було так цікаво, набагато цікавіше, ніж крутити веретено! Принцеса згадала свою рідну домівку, замріялась і незчулась як задрімала. Тим часом принц прибув до міста і відшукав потрібну вежу. Сам не свій від хвилювання, він завів чарівний годинник, і піднявся довгими рипучими сходами нагору. Коли він увійшов до кімнати, принцеса спала, (але ж ви знаєте, що вона просто стомилась за день). Принц поставив годинник просто на полотно з вишивкою (він, напевне, як і всі хлопці, був трохи неуважний) і не втримавшись, тихенько поцілував принцесу в рум’яну щічку. – О, це ти, мій принце, – солодко потягнулась принцеса, – як добре, що ти  прийшов… І в цю ж хвилину задзвонив годинник на вежі іграшкового замку – будильника.
Отак і зустрілись принц із принцесою. Було весілля, а потім вони жили довго і щасливо, і понад усе любили разом прогулюватись в саду, особливо в ту пору, коли в траві червоніли яблука, і вранішній туман білим мереживом зависав на кронах старих дерев.
А будильник все ж став в нагоді – будив до школи їхніх дітей.      
         
              

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 19-11-2013

браво!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Оксана Яблонська, sevama, 12-02-2013

!!!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Любов Долик, 11-02-2013

Сміялася, коли уявила бідолашного дракона,

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 11-02-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Романа Любомирська, 10-02-2013

наче шампан

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 10-02-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 24.704755067825 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …