4 частина
Багатьом злим істотам не давало спокою , те , що створив Індігард . В
його творінні – сила , влада , необмежені можливості . Якщо це матиме
зло , тоді у світі запанує темрява , а людство буде приречене на страждання або й взагалі зникне .
Відьма на ім'я Аделаїда, потривожила душу Індігарда.
- Ми потрібні одне одному, як партнери - запевнила Аделаїда. - Щодо мене , то я зможу витягнути тебе звідти , звідки прийшла твоя душа, що сумує і блукає по різним світам, так і не зазнавши спокою. Чудово, що ти , Індігарде , не у пеклі , бо тоді я точно не мала б такої сили щоб повернути тебе на Землю.
- Звісно, я розумію, що ти за це щось бажаєш. Інакше б не витрачала свої сили та час на розмови зі мною . Чим я можу бути корисним злій відьмі?
- Ти знаєш секрет зілля , що дає неймовірну владу усім створінням : людей робить безсмертними і вічно молодими , може відкрити ворота пекла іще збільшує сили . Ти перший , хто розкрив його. Це робить тобі велику честь. Знаю , що ти подарував цей секрет вічності і влади жінці , яку покохав . У неї відібрали твій подарунок, а згодом знищили .
- Елі - за - бет , - простогнав Індігард. – Я не міг її забути і досі пам'ятаю. Якщо доля розпорядилась таки чином, що забрала у моєї коханої мій подарунок, то так напевно має бути. Вона й без нього може бути щасливою.
- В її щасті або нещасті ти можеш переконатися, зустрівшись з нею особисто. Та спочатку маєш розказати мені як готувати це зілля . Я маю знати цей секрет .
- Спочатку витягни мене , тоді ми зможемо про щось домовлятись.
- Що ж , я нічим не ризикую. Твоя душа прийме людську подобу . Заради зілля я на багато що здатна . Це буде твоє , але нове тіло без недоліків , які ти мав. Тільки ти вже не матимеш сил , що давали тобі почуватися демоном. І якщо ти не допоможеш мені – то загинеш так і не зустрінешся зі своєю коханою .
- Ці умови мене влаштовують. Скажи мені , як там моя Елізабет?
- Вона чесно кажучи , не в найкращому стані. Багато нещасть випало на її долю. Більше нічого не говоритиму. Сам про все дізнаєшся, коли повернешся на Землю.
Зараз Елізабет знаходиться у лікарні і бореться за життя. Це триває вже декілька місяців. Вся її родина сподівається, що все ж таки Еллі подолає хворобу та прийде до тями. Ерік постійно чергує біля ліжка дружини, розмовляє з нею, згадує найкращі миті їхнього подружнього життя. Він сподівається, що Елізабет його почує і захоче жити.
- Мені б хотілось побачитись з Елізабет. – сказав Індігард . – Будь по-твоєму, я відкрию тобі усі таємниці, які тільки побажаєш, і я згоден на всі твої умови. Тільки хочу попередити тебе, відьмо, що не потрібно відходити від нашої домовленості, бо я хоч і не матиму своїх сил та все одно зможу захистити себе .
- Я знаю з ким маю справу, тому я лише візьму те, що мені потрібно, а ти отримаєш шанс на ще одне життя. Наша співпраця буде вигідною нам обом.
- Не знаю , Аделаїдо , побачимо.
*********************
Родина Еріка та Елізабет з роками зростала. Вероніка народила двійнят – хлопчиків . Вони зараз вже повнолітні і самостійно прокладають шлях у життя. Звичайно не без допомоги і підтримки родичів. Родинне єднання робить усіх членів сім'ї сильними до негараздів.
Елізабет – найкраща мати та бабуся, що дуже любить своїх дітей та онуків і була щаслива від того, що її родина має змогу зібратися за великим столом не тільки у святкові дні.
Тільки зараз за столом бракує Елізабет, її теплого голосу та такого світлого бачення життя у важкі хвилини . А зараз настала така хвилина , що підтримка родини особливо потрібна родоначальниці роду. Син , донька та онуки , а особливо чоловік не покидають віри , що Елізабет скоро одужає.
Щодо сина Едварда , то він так і не обзавівся родиною. Його найбільше кохання розбило йому серце. А недовготривалі стосунки навряд зроблять людину щасливою. Едвард досі не може забути Крісті і одна чудова ніч назавжди залишилась у пам'яті . Він не знає, що у нього є двадцятирічна дочка – красуня, яка живе у іншому місті.
Крісті не бажала створювати сім'ю навіть тоді , коли дізналася , що вагітна, оскільки її призначення набагато глобальніше ніж бути хорошою дружиною. Вона не змогла б бути поруч з чоловіком і жити простим сімейним життям, бо зустрічі з містичними істотами у найнесприятливіший момент не укріпили б шлюб. Така незвичайна жінка як Крістін могла бути щасливою тільки з аналогічним чоловіком, що також володіє надприродними силами і буде готовий до сюрпризів містичного характеру.
Можливо вона його вже зустріла на роботі ? Крістін і її подруга Ернеста та інші незвичайні люди чи не зовсім люди - чаклуни , відьми, біоенергетики, екстрасенси (як хто себе називав) входили до таємного об'єднання «Дельта шторм», що вели боротьбу зі злом. На чолі цієї організації стояв Альберт Нортон – чаклун у п'ятнадцятому коліні. Він та члени організації своє призначення вбачали у боротьбі зі злими силами . Зовні добрий чоловік, Альберт був жорстокий до нечисті що потрапляла до його рук.
Крістін подобалась Альбертові своєю красою, розумом і тим вона мала внутрішню блискавку. Та будучи трохи замкненою людиною, він не проявляв своєї особливої симпатії до Крісті , ні з ким не ділився своїми почуттями чи думками, тільки тими , що стосувались роботи. Тож Крісті була таємною його улюбленицею, ні чим не зіпсованою мрією, бо його відверті почуття могли зіпсувати робочий мікроклімат.
Крістін відчувала, що не байдужа Альбертові, а інші члени організації не акцентували на цьому свою увагу, бо кожний був зайнятий своїми справами. Але Ернеста дозволила собі зауважити:
- Як не крути , а ти йому подобаєшся.
- Кому?
- Невже не знаєш? В цьому я дуже сумніваюся. Звичайно Альберт має до тебе симпатію більшу ніж до усіх інших. Від мене цього не приховаєш .
- Що ти вигадуєш , Ернесто? Я і Альберт – чудові друзі. Він з усіма в хороших відносинах. Я його дуже поважаю і він мене, але ти таке говориш, що не сумісно зі здоровим глуздом.
- Ну звісно, ти зараз усе заперечуватимеш, хоча і так знаєш, вірніше відчуваєш. Ви дивні , бо могли б побудувати стосунки , стали чудовою парою , але щось стає вам на заваді. Не розумію чесно кажучи що саме. Мабуть це ваші дурні вірування: спочатку світ має стати кращим , а потім вже про себе подумаєте. Тільки світ не стане кращим , якщо приховувати істинні почуття .
- Може не варто зараз обговорювати цю тему. Вона безглузда і пуста.
- Добре , подруго . Просто думки в голос. Ти ж знаєш, що я часто кажу те , що думаю. Є у мене така погана звичка.
- Намагайся ці думки тримати при собі, бо мені б не хотілось стати об'єктом пліток.
- Я тільки з тобою про це говорю. І не збиралася ділитися цим з іншими. Немов у інших мало клопоту.
- Чудово, може тоді ми змінемо тему? – усміхаючись промовила Крісті.
- Не встигнемо,- зауважила Ернеста. - До нас іде Альберт.
- Дівчата, ходімо до столу. Відсвяткуємо двадцятиріччя існування нашої організації. - Усі готові святкувати і радіти нашим успіхам.
Крістін згадала свою бойову подругу Ізабеллу , що загинула на завданні , рятуючи життя невинних, і сказала:
- Я не можу бути присутньою на святкуванні.
- Чому? – здивувався Альберт і його посмішка одразу зникла .
- Погано себе почуваю. Я згадала Ізабеллу і тому...
- Без втрат за ці роки звичайно не обійшлось. Жертвування своїм життям за ради інших – це найбільша цінність у нашій роботі. Але ж скільки ми можемо згадати найкращих моментів , що були у нашій нелегкій справі. Про Ізабеллу ми згадаємо з повагою та вдячністю. Вона зараз у кращому світі. А ми продовжуємо жити і творити добро, бо це наша основна місія.
- Подруго,- втрутилась у розмову Ернеста, - ти хочеш піти, але це буде неправильно і якось не поважно до нашої організації. Сьогодні треба радіти теперішньому і думати про майбутнє, світле та добре. А ти розводиш сирість. Навіщо?
Крісті залишилась, але не на довго. Під якоюсь причиною покинула святкування. Настрій був зовсім не святковим. Ще й згадали тих кого втратили у боротьбі проти темних сил. У неї справді заболіла голова. Коли вона збиралась вийти , Альберт її наздогнав .
- Може все ж залишишся? Я б міг зняти твій головний біль.
- Не варто турбуватися. Я сама дам собі раду. Ти повертайся до наших.
- Тоді я міг тебе підвести до дому.
- І Залишиш бенкет у самому розпалі? Не варто . Я ж казала, що зі мною все буде гаразд. А святкування без керівника нашої організації буде неповноцінним. Коли повернусь додому , то подзвоню, якщо ти так переживаєш. Побачимось завтра. Бувай, Альберте.
- До побачення,- відповів Альберт, а його очі виражали сум. Напевно він не хотів щоб Крісті ішла. Він згадав свій день народження , що був два місяці назад. Тоді Крісті була веселою, танцювала . Альберт часто згадував цей епізод. Вона була так близько у карнавальному костюмі королеви, бо це була карнавальна вечірка. Граціозна , велична немов справжня королева – королева його серця . Чудова жінка , але не його . Чому ? Напевно він сам винен , бо не проявляв ініціативи . Варто дещо змінювати у своїй поведінці .
*****************
Відьма провела свій ритуал і Індігард повернувся з того світу.
- Добре відчувати себе живим, - сказав Індігард, відчувши себе в людському тілі без недоліків. Моє тіло удосконалене , бо без шрамів на обличчі і цих бридких лап. - подивившись в дзеркало Індігард задоволено усміхнувся.
- Вважай , що сьогодні ти вдруге народився. – промовила відьма. Ось одяг , а потім продовжимо нашу розмову. Я не просто так вдихнула в тебе життя. А ти від радості не забув про нашу угоду?
- Звичайно ні. Я готовий бути тобі корисним, а ти уважно слухай і запам'ятовуй , бо зілля готувати не так легко. Воно має свої особливості.
- Тільки без жартів, Індігарде, а то повернешся назад !
- Ти мені не довіряєш? Тоді які ми партнери? Угода існує тільки між партнерами, які довіряють одне одному. В іншому випадку – вони вороги .
- Гаразд , починай готувати. Подивись у цьому ящику є багато магічних компонентів. Може щось знадобиться.
- Потрібна тільки кров демона . А так я бачу , що усі інгредієнти у тебе є. Я ж просто людина, тому моя кров безсила.
- Дістану. Скільки потрібно?
- Крапля крові не більше.
- Добре, - відьма кудись зникла, закривши в клітці Індігарда , щоб той чогось не зробив чи втік .
Через дві години повернулась з кров'ю , напевно демона.
- Що вполювала якогось демона? – запитав саркастично Індігард.
- Твоя справа готувати зілля. То не будемо вдаватися в подробиці і вести пусті балачки. Хоча постривай. Я сама його приготую, а ти будеш мене консультувати.
- Що ж теж ідея. Тільки грати прибери. Що я можу тобі зробити без своїх сил?
Аделаїда проказала слова і грати зникли. Індігард точно наче по рецепту говорив як готувати зілля. Нарешті воно було готове.
- Якщо хочеш я скуштую це зілля щоб переконати тебе, що ми все зробили правильно. І ти отримала те , що хотіла.
- Ні! Я сама його випробую на собі. - і зробила декілька ковтків.
- Пробач та я не сказав, що потрібна лише крапля цього зілля , а у великих дозах воно небезпечне для такого злобного та жадібного створіння.
Аделаїда в цей час , коли Індігард говорив, почала трястись, почервоніла, розпухла та розірвалась на маленькі клаптики .
- В пеклі тобі буде краще, ніж на цій Землі, бо хтось народжується, а хтось гине. На одну злу відьму стало менше і я у безпеці. Відьма все одно мене б знищила і я б не побачився з Елізабет. Що ж все складається найкращим чином.
*****************
До оселі , де жили Крістін з дочкою завітав Альберт. Крістін дуже здивувалася побачивши його, адже він не був їхнім частим гостем.
- Альберте, яка несподіванка. Не чекала тебе, тим паче в таку пізню годину. Ти ж зі святкування приїхав. Заходь у дім,- запросила Крісті, в думках прокручуючи версію , що щось сталося і тому Альберт виявив бажання побачитись з нею.
- Святкування закінчилось . Я вирішив дізнатися про твоє самопочуття. Звісно я б міг подзвонити та хотів особисто впевнитись , що з тобою все гаразд. Але хотів тебе побачити. Ще я відчув твій тривожний духовний стан.
- Не варто так за мене переживати . Я ж не дитина. А мій духовний стан вже нормалізувався. Те , що я пішла зі святкування, сподіваюсь не дуже тебе образило?
- Звісно ні. Я зрозумів, що цього разу ти не налаштована на святкування. Буває і не тільки з тобою.
- Я просто згадала Ізабеллу. Ти ж знаєш , що на її місці мала бути саме я . Вона мене врятувала , взявши на себе удар. Я звісно , не розгубилась і вбила того демона та було пізно рятувати Ізабеллу. Останнім часом думаю , що її все ж можливо було врятувати .
- Сумно про це згадувати. Ми ж маємо рухатись далі і жити , гордо дивлячись у майбутнє. Ти , молодець , бо ти не перестаєш розвиватися у потрібному напрямку. Я дуже задоволений тобою. Ще я хотів сказати…
- Може хочеш чогось випити? – різко перервала речення Альберта, боячись, що він може сказати зайве.
- Якщо можна чаю.
- Добре, тоді я піду на кухню , а ти не сумуй, а прочитай сьогоднішню газету «Тайм». Знайдеш щось цікаве.
- Я ще не читав.
Крісті зробила зелений чай і принесла Альбертові. Він напевно натрапив на ту статтю, що Крісті хотіла щоб він прочитав.
- Отже твоя дочка вже знаменита художниця, а я ще про це не знаю. І п'ятнадцятого вересня відбудеться її перша художня виставка. Яка молодець!
- Я пишаюсь нею. Вона все найцінніше, що у мене є. Луїза буде рада бачити тебе на виставці . Ти ж її хрещений батько, а любить вона тебе як справжнього.
- Я також її люблю, хоч ми так мало з нею бачимось. А все ж таки варто більше. Я б міг допомогти з організацією виставки, бо у мене є знайомі , але я нічого не знав .
- Все гаразд. Луїза знайома з потрібними людьми, що допомогли їй з виставкою. Тобі тільки варто бути присутнім на виставці. От і все.
- Так, дядьку Альберте, я буду рада бачити тебе на виставці. Ти будеш почесним гостем на ній.
- Як я можу пропустити цю подію моєї похресниці? Я звичайно прийду. Навіть відкладу усі інші важливі справи і знайду час побувати на виставці відомої художниці. Це для мене велика честь.
- Це б було чудово. Я б хотіла щоб ти побачив мої картини . Звичайно деякі ти бачив, але я, сподіваюсь, що іще зможу тебе вразити своїми картинами. Є і нові роботи. Знаю , як ти любиш і розумієшся в мистецтві. Можливо почую від тебе якісь цінні поради чи схвальні відгуки .
- А тобі вони потрібні? Я знаю , що твої роботи на стільки геніальні, що тільки дурень буде їх критикувати. От побачиш, ти матимеш успіх у критиків та у журналістів.
- Ти що провидець?
- Можливо,- відповів Альберт на запитання Луїзи.
- Але ти дещо перехвалюєш мене, говорячи про геніальність моїх робіт.
- Якщо ти мені не віриш, тоді тобі про це скажуть інші люди, більш компетентніші за мене.
- Добре було б , якщо ти був провидцем.
Луїза не знала на скільки права, і те що її мати входить до таємної організації. Вона знала , що мати працює перекладачем на фірмі , а Альберт її начальник і друг. Крісті не хотіла щоб її дочка щось знала про надприродне, незриме, незрозуміле для багатьох - інше світобачення. Таке просвітлення може шокувати Луїзу. В будь - якому разі реакція дочки буде неоднозначною. Таким чином Крісті захищає дочку від неприємностей, нічого їй не кажучи. Можливо знайдеться потрібна мить і Крісті розповість усе про себе дочці, але не зараз.
- Що ж дівчата, мені вже час іти. У мене є ще справи, які потребують вирішення.
- Проти ночі? – здивувалась Луїза Альбертовим словам.
- Так проти ночі. Така робота. Крісті ти проведеш мене ?
- Звичайно Альберте.
- Завтра прийди на годину раніше, будь ласка. Потрібно переговорити щодо однієї справи. Це важливо, - попросив Альберт серйозним тоном.
- Не питання, прийду, якщо ти просиш.
- Тоді до завтра.
- Так , до завтра і дякую, що навістив,- попрощалась Крісті і закрила за Альбертом двері.
- Видно , що Альберт до тебе не байдужий , мамо. Так на тебе дивиться. Невже ти не помічаєш?- помітила Луїза. – І цей пізній візит…
- Це у нього втомлений погляд, а ти щось собі вигадала.
- Ні , мамо. Я завжди це розуміла , тільки досі дивуюся, чому ви не разом? На твоєму місці я б до нього краще придивилась. Чим він тобі не пара?
- І ти туди ж.
- А що тобі про це ще хтось казав?- поцікавилась Луїза у матері.
- Не важливо. Мене і Альберта зв'язують ділові стосунки це по – перше, а по друге мені досить того , що ми з ним ще й дружимо. Давай закриємо цю тему, доню. Я хотіла поговорити з тобою про інше.
- Цікаво, про що?
- Про твого батька. Я з ним зв'язалася по електронній пошті і все розповіла про тебе і про наше життя. Він радий , що у нього є дочка і обіцяв приїхати до нас.
- Чому саме зараз ти з ним зв'язалась?
- Коли я народила тебе , то звичайно хотіла йому сказати, що у нього є дочка. Він не підіймав слухавки, тоді я подзвонила на домашній телефон. Ніка , сестра твого батька сказала, що він поїхав за кордон і там оселився. Хотіла попросити адресу, але мені його ніхто не дав. Потім потрібно думати як жити у новому місті з дитиною на руках.
- Чому батько тебе не шукав?
- Здогадуюсь, що шукав , та ми були далеко один від одного. Я так завинила перед ним. Я різко обірвала з ним стосунки, навіть не дала їм розвинутись, бо вважала , що у нас немає майбутнього, оскільки ми такі різні . Можливо це моя велика помилка. Лише недавно я про нього знайшла інформацію в інтернеті. Едвард, твій батько, відомий бізнесмен, але якщо б він був простим робітником, то все одно вийшла з ним на контакт. Я вважаю, що зараз слушна мить для того щоб ти з ним зустрілася. Ти маєш знати свого батька. Він приїде за день до твоєї виставки. Мене він скоріше всього не пробачить, не стане підтримувати якісь стосунки, але ти його дочка, його кров. Впевнена від тебе він не відмовиться.
- Це звичайно добре і краще пізно , ніж ніколи, познайомитись з батьком. Та колись я питала у тебе про батька, але ти сказала, що він моряк і скоро не приїде. Я взагалі подумала, що він помер.
- Я сказала тобі неправду.
- Я давно це зрозуміла. Взагалі цікаво б було на нього поглянути. У батька напевно є інша родина. Чи захоче він мене бачити? Я б дуже хотіла його бачити .
- Ти, певно , на мене ображаєшся за те , що через мене у тебе не було батька? – запитала Крісті у дочки.
- У моєму житті справді не вистачало батька : його любові і турботи, але так склалося та вже пізно когось судити і ображатися. Можливо є час усе надолужити, щось змінити. Я знаю, що батько у мене один. Ніхто його не замінить, навіть якщо він виявиться останнім покидьком.
- Яне будувала серйозних відносин з чоловіками. Боялась твого не сприйняття .
- Навіть з Альбертом. Він завжди здавався гідною кандидатурою для тебе. Може це помилка так чинити. І я вже не маленька. Ти маєш бути щасливою, мамо, тоді світ в твоїх очах стане більш світлішим.
- Я подумаю над цим, Луїзо. Ходімо спати, бо завтра важкий день.
***********************
Син Ернести, Андрес, повернувся з Європи тиждень назад , де навчався у престижному вищому навчальному закладі на юриста. Сьогодні він спілкувався з Луїзою і вона залишила у ньому чудову згадку про себе, як колись у дитинстві, коли він грався з нею і їм завжди було цікаво один з одним. Зараз він думає про неї та мріє про ще одну зустріч. Ернеста помітила в очах сина дивний вогник і запитала у нього:
- Ти сьогодні сяєш, сину. Це тому , що зустрівся з Луїзою?
- В яблучко, матусю ! Я справді дуже щасливий від того , що бачив її. Вона стала ще гарнішою і вона як завжди приємна, проста дівчина. Луїза саме та дівчина про яку я мрію.
- Ти ще змалку її знав . Я і Крістін жартували, що коли наші діти виростуть , то одружаться. Бачу все до того йде. Хоча ви обидва ще такі молоді. Тобі потрібно будувати кар'єру, а Луїза ще навчається. Зараз така прогресивна молодь та від неприємностей у житті ніхто не застрахований. Тому не варто поспішати у стосунках.
- Ніхто й не збирається поспішати. Я вважаю, що все має іти як належить. Я вірю у долю, а вона мені підкаже як чинити.
- Боюсь ти зовсім втратиш голову через кохання і забудеш про усе на світі. Потрібно знайти достойну роботу з перспективою кар'єрного зросту. На цьому тобі варто зосередити свою увагу. Дівчата люблять успішних хлопців. Навіть така проста дівчина , як Луїза захоче поряд з собою бачити впевненого та успішного чоловіка.
- Я вже знайшов роботу, мамо, тому не хвилюйся.
- Так швидко? – здивувалася Ернеста.
- Мій керівник дипломної роботи знайомий з власником юридичної фірми , що є в цьому містечку. Вчора я ходив до потенційного роботодавця. Вже через день приступлю до роботи.
- І не повернешся до Лондона?
- Ні, що я там загубив?
- Ти казав у тебе дівчина там є. Роуз , здається ? Чи я щось плутаю?
- Між нами все скінчено.
- Жартуєш?
- Якщо чесно , мамо, то я зрозумів , що ми не підходимо один одному. У мене не настільки серйозні почуття до неї. Я та Роуз зрозуміли , що ці стосунки вичерпали себе. Мені з нею не по дорозі.
- Ти впевнений в цьому, Андресе ?
- На всі сто. Я починаю життя з чистого аркуша без неї,- впевнено сказав Андрес і в його голосі не було ні краплини сумнівів.
****************************
Індігард рився у речах відьми, шукаючи у її домі щось потрібне. Чорна кішка , що лежала на великій скрині була з нього грубо скинута .
- Навіщо так ?- заговорила кішка людською мовою, що здивувало Індігарда. – Ти з необережності вдихнув магічний порошок, що дозволить тобі розуміти мову тварин. В цьому будинку потрібно бути обережним.
- Значить ти розмовляєш і я тебе розумію. Тоді може підкажеш мені де знаходиться відьмина книга заклинань?
- Подивись у шафі біля ліжка. Хоча навіщо я тобі усе говорю ? Ти грубо зі мною обійшовся.
- Знайшов. Ось заклинання на повернення сил. Дякую кицю і пробач , що скривдив тебе. Може скажеш який сьогодні рік ?
- 2040 , чотирнадцяте вересня .
- Довго ж мене не було. А як там моя Елізабет? Повернувши свої сили я зможу переміщатися в просторі і знайду її .
- Закоханий демон. Це не звично. Ти вражаєш мене і чим дедалі більше.
- Я маю на меті зустрітися з жінкою , яку кохав і продовжую кохати. Заради цього я повернувся.
- Це звичайно прекрасно, але без відьминої грошової картки тобі буде важко жити. Аделаїда була небідною , а зараз їй вона не до чого. Маючи таку картку ти купуватимеш усе , що забажаєш, знімеш оселю поближче до коханої, матимеш змогу купити продукти , одяг. До речі одяг тобі потрібен. Чи ти перед своєю дамою серця предстанеш у цьому лахмітті, що дала тобі моя колишня господарка.
Індігард подивився на себе і знайшов , що кицька має рацію.
- Ти дуже добра до мене. Не розумію чому?
- Бо ти мене звільнив від відьми, що була жорстокою до мене. Я за це тобі дуже вдячна. Сама я дам собі раду або якщо хочеш служитиму тобі.
- Я не стану для тебе хорошим хазяїном . Звичайно знущатися з тварин я не дуже вмію та й бажання немає. Ти маєш відчути свободу і жити собі як живеш. Тим паче , що ти не тварина і скоро станеш людиною,
- О півночі я знову перетворюсь на жінку. І справді почну нове життя. Відьма загинула і її чари накладені на мене зникнуть.
- Чим ти так розгнівила відьму, що вона тебе перетворила на кішку? – запитав Індігард.
- Я стала випадковим свідком магічної перепалки двох сестер – відьом. Я проста дівчина на ім'я Глорія працювала секретарем у компанії , якою володіє сестра Аделаїди . У кабінет директорки я зайшла для підписання документів. Побачила як у повітрі літають магічні кулі і дві жінки ціляться одна в одну , літаючи під стелею. Я окам'яніла на місці. Аделаїда помітила мене і хотіла вбити, а сестра не дала цього зробити, тому вирішили перетворити мене на кішку , щоб я ніколи і нічого не змогла сказати. Перетворенням зайнялася Аделаїда, сказавши кілька магічних слів. А коли я стала кішкою, вона мене забрала до себе і п'ять років я жила у відьми. Стільки всього надивилася. Тепер здається , що століттями у неї жила. Досі не вірю, що вільна .
- А сестра цієї відьма така ж зла ?
- Ні, Індігарде. Вона добріша за Аделаїду і я все одно буду мовчати про все, що бачила і що пережила. Я собі не ворог. Ти ж знаєш , що не варто турбувати бурю, бо відомо чим це обернеться. Магічний світ поки що не хоче себе викривати. А я буду жити , як нічого й не сталося. Візьму інші цінності якими володіла Аделаїда. Це буде компенсація за моє котяче існування та втрачені роки. Повертатися мені нікуди, бо я сирота . Почну все спочатку. А якщо будуть якісь нападки на мене , то я вже зумію себе захистити, бо вже чимало вмію.
- Може я зможу тебе захистити , якщо поверну сили ?
- Не хвилюйся за мене. Скоріше тобі буде потрібна моя допомога. Бо зараз світ зовсім змінився. Коли що , то я проконсультую тебе в багатьох питаннях. А тепер йди на зустріч долі і пам'ятай, що тобі не варто сіяти зло інакше знайдуться ті хто тебе зупинять. Нехай тобі щастить,- наостанок сказала Глорія.
****************
Крістін , як було домовлено з Альбертом, прийшла на роботу раніше.. Двері у кабінет Альберта відкрились автоматично, а коли Крістін зайшла , то не повірила власним очам. Посеред великого кабінету стояв стіл з різними стравами та напоями. Робот – офіціант запросив сісти за вишуканий стіл , накритий чомусь на дві персони. Крістін не змогла приховати здивування. А Альбертова доброзичлива посмішка ще збільшила її здивування. Вона нарешті запитала:
- Що це все означає? Я невчасно? Ти напевно когось чекав, такий гарний стіл. Я нічого не розумію.
- Я на тебе чекав , - з тією ж посмішкою сказав Альберт , а його очі засяяли дивним вогником,- І ти прийшла вчасно. Я хотів саме з тобою відсвяткувати п'ятиріччя нашої нелегкої діяльності . Ще хочу щоб цей день тобі запам'ятався зі світлої сторони . Так мало у житті святкових моментів.
- Взагалі я була готова працювати, але якщо ти наполягаєш, то я залюбки з тобою відсвяткую.
- Тоді у мене є тост. За цінного співробітника , у якої ім'я Крістін,- робот спритно налив у бокали вино.
- Дякую за тост. Але ти забув , що у нас дуже багато цінних співробітників, які повністю віддаються нашій нелегкій боротьбі зі злом. До речі не розумію, чому ти не запросив і інших відсвяткувати з нами?
- Бо те, що я зараз скажу не для сторонніх вух. Сьогодні на роботі нікого не буде .
- Усе це мене дивує. У нас стільки не закінчених справ. Я б також могла отримати завдання, але бачу ти щось хочеш мені сказати , то кажи, бо це має бути важливіше за врятування невинних від нечисті.
- Це справді важливо. Я довго вагався, ще довше боровся сам з собою та зі своїми почуттями і зрештою вирішив, що ти маєш знати, яка ти для мене дорога і не тільки як співробітник. У тобі я бачу жінку свого життя, бо кохаю тебе і сподіваюсь, що і ти не байдужа до мене.
- Не думала , що ти колись зізнаєшся і твоя принциповість тобі не завадить. А моя принциповість все ж стоїть на тому, що робота і стосунки речі несумісні, бо ти цьому мене навчив.
- Це відмовка. Просто скажи , що ти не бачиш мене поруч з собою.
- Пам'ятаю, як розпочинала свою роботу в організації. Я багато чого не знала. Мої сили тільки розвивались. Ти був моїм наставником, моїм Гуру. Траплялися перші невдачі, а ти мене заспокоював, націлював на кращий результат, тренував мою волю , мою витривалість і мій дух. Згодом я почала робити успіхи і не тільки я раділа цьому. Здавалось, що ти був радий тому , що мені вдається справлятися з поставленим завданням. Якось я сказала , що ти найкращий чоловік якого я знала. Тоді ти мене приваблював і напевно бачив, що я не байдужа до тебе. Я захоплювалась тобою, як ніким раніше. А ти не відкривав мені свого серця і давав зрозуміти, що між нами нічого крім робочих стосунків не буде. Хіба що на дружбу з тобою я можу розраховувати. Навіть ніч проведена разом нічого не змінила. Ти просив забути про неї, як і нічого не сталося. Мені тоді було боляче, бо мої мрії розбилися. З роками біль пройшов, бо я розуміла усю важливість місії, що покладена на мене. Пройшло кохання , бо на першому місці була робота і підростаюча дочка. Не розумію, чому зараз коли пройшло так багато років, ти вирішив відкрити свої почуття, Альберте? Ти не розумієш, що вже пізно і нічого не повернути? Це одкровення нічого не змінить.
- Як я тоді помилявся . Якби ти знала, що корю себе. Тільки ти не знаєш причини по якій я не міг бути з тобою. Тоді двадцять років тому був головою «Дельта шторм» Оуен Вільдер. Ти ж його пам'ятаєш? Старий відьмак , якого вже немає в живих. Так от він сказав, що бачить в мені свого наступника, але сказав щоб я поважав правила нашої організації і слідував ним. У старих правилах було сказано , що близькі стосунки між членами організації заборонені . Ти знаєш , що було б за не дотримання цих дурних правил. Добре, що я їх переписав , коли став головою організації. Зараз вже склались дві пари, які щасливі і добре виконують свої обов'язки. Найкращі стосунки можуть бути тільки з подібними собі. Я це зрозумів.
- Але коли ти став головним чомусь ти не поспішав будувати зі мною стосунки,- з докором сказала Крісті .- Що ще тоді тобі заважало?
- Бо був весь у своїх справах. Я ж голова і маю координувати усіх членів організації, розробляти плани, приймати рішення і тому подібне.
- От це точно якась дурна відмовка, Альберте. Ти втратив шанс бути зі мною щасливим . Мені і тобі краще було б і надалі залишатися, що найбільше друзями .
- Ти вийшла на контакт з батьком Луїзи – твоїм першим коханням . Напевно, ти будеш з ним . Ти цього ж цього хочеш?
- Я не знаю, як складеться, бо не можу бачити свого майбутнього.
- Ти про це мрієш, Крісті,- з сумом в голосі сказав Альберт.
- Ед приїде , він не до мене , а до дочки. Я йому завдала болю, кинувши його і нічого не пояснивши. За що й отримала бумерангом усе , що заслужила. Я не була щасливою у коханні . Усю себе я віддала боротьбі проти зла.
- Ти ще будеш щасливою, щоправда не зі мною. Я це бачу. Що ж йди додому. Сьогодні для тебе немає серйозних справ. І нам справді краще залишитися друзями і колегами.
- Дякую за те, що зробив для мені маленьке свято і за розуміння. Я матиму за честь вважати тебе своїм другом,- наостанок сказала Крісті.
Крісті пішла , а Альберт розчавив бокал і поранився. Його рана від скла була дрібницею у порівнянні з сердечною раною.
