Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47575
Рецензій: 92423

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

Пустельник(На Конкурс)

© Стелла Заблоцька, 04-02-2007
Хтось вміє плавати, а хтось – літати. Вода – стихія, що захоплює зненацька, занурюючи в свої найпотаємніші глибини всього себе. А повітря тягне до неба, щоб пліч-об-пліч зіткнутися з самотністю зір, шепотінням поодиноких хмар...
Я не вмію ні плавати, ні літати, хоча без води та повітря не житиму. Я – актор; мій театр – це земля і небо водночас, двоголосся світу та приреченість усього, що його наповнює. Я граю для гри, живу, бо можу власною тілопластикою та звуком всередину закопаного голосу творити себе, всіх, єднаючи початок миті мого удохотворення з кінцем мого вже дещо земного дебюту. Сцена для мене, неначе вогник світла для заблукалих  десь поміж лісу голосів совісті. Я живу дійством, яке існує лише на споді душі, яке виставляє на показ моє самотнє ego.
Я пустельник, самотній і тихий. Вогонь, що спалахує в мені під час дії, змушує тремтіти та жадібливо спопеляти нетлінне моє єство. Я не впускаю до себе нікого, жодної живої душі, окрім свого домашнього вівчара Artура (мій пес теж любить мистецтво). Віддати своє серце комусь, – це ніби як порубати на дрова своє улюблене фортепіано. Знаєте, самітництво часом корисне: ти не зобов’язаний нікому нічого, ніхто тебе не турбує, живи як живеш. Грай, твори, кохайся зі сценою, образами, Музою...
Та врешті хтось уривається, заходить до нутра, не питаючи дозволу. Хтось зриває щоденну павутину, що заросла на дверях, бо ніхто (давно !) й ніколи не заходив. Чому постійно когось турбує твоє віддалене від устарілих норм, чи то-пак звичаїв, життя? Кому яке діло до мене? Мого театру? Не вистачає жодної краплі терпіння, сповитого страхом, щоб зачинитися, перед тим як хтось увірветься. „М-е-н-е н-е-м-а, х-і-б-а- н-е- з-р-о-з-у-м-і-і-і л-о ?”, - кричить самотній дух, благає втомлене нутро. Чи цього я шукав? Господи, не хотів я нічого й нікого...
Це, мабуть, той запліснявілий від часу наслідок самотніх вечорів у сиротинці. Я не хотів разом з іншими дітлахами грати чорнильницею футбол, їздити на велосипеді без коліс, чи їсти щойно потовчених тарганів. Я ненавидів їх усіх, бо був сам. Я був ситий слізьми та страхом шуму (зараз я вже ніколи не плачу, бо це робить замість мене моя душа)...
Спокій цього вечора порушив цокіт підборів, заскрипіло поруччя, – і я зрозумів, що зараз почую стукіт в двері. Пауза... Мурашки забігали тілом, мабуть, зі швидкістю світла, а мозок, як і решта тіла, завмер. Облудна тиша... ТИ ж не порушуватимеш її? Крізь щілини пронюхується запах втоми і цигарок, спокій вуличних ліхтарів та твоє затаємничене дихання. Зараз нас віддаляють лише щільно зачинені двері та вікна. Твоє чужинницьке вторгнення здатне здолати все, що є зачином до неволі...
   – Вітаю, – прошепотіла ти, таки увійшовши до кімнати, освітленої хіба місяцем. Дивно, чи сьогодні мій день народження, іменини? Я ж ніколи навіть і не здогадувався, коли народився, завжди лишень питав – навіщо? Безглуздість вторгнення нагнала на мене заціпеніння та повну, позбавлену рухів, мовчанку. Ти теж мовчала, покручуючи в пальцях цигарку. Ти не дивилась на мене, бо мій блякло-обурений вигляд не пророкував нічого, що прояснило б нововідкритість ситуації.
Але, крізь пелену мовчанки та гуркоту трамваїв за вікном, Ти замикаєш дійсність, розвінчуєш спокій, вимальовуєш галас порожнечі. Я починаю тремтіти... Де поділась уся гордовитість, мужньо-стійкість, що була тоді на сцені, коли Ти вперше мене зустріла?
Я заштовхував бажання знову бачити Тебе за ґрати моєї уярмленої тиші. А тепер Ти тут, там, поруч, всюди... Тягне опівнічною прохолодою; мої очі споглядають жовтень, щоб не бачити Твого, наповненого бажанням єдності, погляду, Твого ще вологого та зім’ятого від ранішнього дощу плаща, Твого молочного з рожевим відблиском волосся.
Ти боса... Стоїш на килимі, що пахне ще учора розіллятою кавою. Ти тут, а я, подумки, набагато далі, гейби, поза теперішністю часу. Ти прокинула в мені бажання бути в часі... разом. Тут, а не деінде. Ти змогла?
Десь о третій блискавка повернула мене до тями. Ти далі стояла і палила, ймовірно, на щось таки сподіваючись. Де взяла стільки сили? Я не пущу Тебе! Чуєш ? Бог свідок, ми не говоритимемо. Не перекинемось бодай слівцем, бо нема про що, та й навіщо? Для чого вся ця награність та вдаваність у словах, адже стільки всьогості в Твоєму обличчі. Я вже звикаю до думки, що волів би, щоб Ти присіла на краєчку мого самотнього ліжка, але не зміг, як і Ти.
Вперше за вечір я глянув на Тебе, підводячись, щоб зробити кави. Та жодного поруху, жодної перебіжної дії чи хапливого подиху; Ти просто стояла. Взяла в мене каву, почала пити і, порушивши кодекс моєї самотності, почала розглядати Artура, а він, зрадник, ліг Тобі до ніг, визнав. Мене ж обпікав  страх поступового вивільнення мого духу. Щось дуже схоже на невимушену посмішку зігріло твої вуста і... мої.
Та я не зміг, не зумів прорвати нитку долеуподібненої струни, що визріла між нами. Я проклятий: людьми (а, зрештою, що їм до мене), планетами, небом, а тепер ще й Тобою. У твої розкритих для обіймів долонях намагався вловити бодай поштовх, хоча б півкроку; на якусь мить навіть хотів, щоб Ти ступила до мене.
Та не зміг, зірвався, зігнив. Мабуть, небажання позбутися свободи, чи свобідної волі перемогло всі почуття, що виникли лише на мить.
– Забирайся геть! Зникни!, – зашепотів я, коли Ти вже зачинила за собою двері...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

це казка не лише для дорослих

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© onore_de_balzam, 15-02-2007

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Валерія Вольська, 09-02-2007

десь на світі цім є пустельний берег

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тед Лещак, 04-02-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.65556597709656 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …