Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2623
Творів: 47905
Рецензій: 92716

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Альтернативна історія

Двобій

© Ant.on, 09-07-2012
   Вечоріло… Сонце давно сховалось за ближчу хату. Ще трохи і зачне сутеніти. Треба було не гаючись приступати до справи, бо скоро з хати вийде хазяйка і почне поратись біля птиці. Він ще раз уважно глипнув на сусідське подвір’я - нікого. Пора! Оминув прочинену хвіртку, ще раз сторожко озирнувся увсебіч і швидко зник за відчиненими дверима хліва. Він тут не вперше. Бувало забігав сюди на розвідку, тож добре знав де і що знаходиться. В напівтемряві впевнено знайшов уподобане зарані містечко за рядком порубаних і складених уздовж стіни дров, повертівся трохи на одному місці, затим ліг і затих в очікуванні ночі. Що - що, а чекати він умів…
* * *
- Слухай, синку, у нас пропало каченя. Сьогодні вранці випустила курей і качат із хліва, почала годувати, аж давлюсь – одного, найменшого, і нема. Вже скрізь обшукалася – ніде не видно.
- А увечері, коли заганяла їх нАніч, всі були на місці?
- Не помню, не звернула уваги - Оглянули разом приміщення хліва, особливо загін, де раніше, зазвичай, мешкала пара підсвинків, а відтоді, як їх перестали тримати, в ньому ночували качки, або гуси. Жодного сліду. Ще трохи позаглядали по закутках на подвір’ї – нічого підозрілого. Каченя безслідно зникло.

Роздивлялись два варіанти: або те каченя хтось прибив, або то наслідок нічного візиту куниці чи тхора. Зупинились на першому, бо ті злидні, зазвичай, лазили де попало, а ще, коли б до хліва забрався тхір чи куниця - одними похоронами діло не обійшлося, та й все кругом було б устелено пір’ям. Увечері качат знову загнали до загону, ретельно перерахували, замкнули на колодку двері , прикрили лядою лаз для курей, прибравши убік трапик-драбинку по якому кури забиралися на нічліг до себе на сідало.

І все таки, на ранок, ще одним каченям стало менше. Ось тоді і настав час для більш детального розслідування. Всередині загону нічого підозрілого: ні крові, ні пір’я. Старий, місцями прогнилий, дощатий настил цілий. Глиняна стінка, в свій час добряче зрита поросячими носами, закладена власноруч цеглою… Стоп! А це що таке? До ока впадає досить широка, в долоню, шпарина між цегляною кладкою і стінкою, а ще сліди свіжої глини на підлозі біля самої стіни. Легко відвалюю одну цеглину, іншу… За ними два задубілих трупики нещасних каченят. На вигляд вони зовсім цілі, лишень в обох знесені маківки голівок. Хтось випив у них мозок.

Опісля всебічних і ґрунтовних консультацій із сусідами, зійшлись на тому, що то робота щура. Спочатку в те не дуже вірилось, бо каченята були вже чималими і, щоб затягти таку ношу, потрібно було мати неабияку силу, та інші варіанти були менш вірогідними.
- Таке міг зробити тільки щур. Не ти перший і не ти останній – неквапно, у властивій йому манері, філозофував сусід, коли я повідав йому про свої сумніви.
- Я їхню натуру добряче вивчив. Спробуй поставити наніч капканчика, хоча впіймати ту скотину буде тяжко. З тими словами він забрався до свого хліва, довго гримав там якимось залізяччям, потім виніс звідтіля чималого заіржавленого капкана. До нього був прикріплений метровий шмат такого ж іржавого ланцюга, яким у селах, зазвичай, припинають у дворі собаку. Сусід, примітивши мої сумніви, авторитетно заявив:
- В самий раз. Мишоловкою того звіра не візьмеш.

На ніч каченят запхнули до великого дерев’яного, побитого шашелем, ящика, котрий в кращі часи слугував скринею для приданого. Скриню накрили металевою сіткою. По верху сітку, для вірності, притисли двома важкими обаполами. В загоні я поставив капкан, на спусковий п’ятачок якого обережно поклав шматок підсмаженої домашньої ковбаси. Ланець капкана, затим, надійно прикрутив м’яким дротом до найближчого стовпа. А в доважок поруч прилаштував пастку-щуроловку, котра була змайстрована у формі продовгуватого металевого сітчастого короба, всередині якого на спусковому гачку була начеплена та ж сама ковбаса. Варто було злегка доторкнутись до наживки, пастка миттєво захлопувалась і вибратись з неї вже не було можливості. Власник тієї технічної новації стверджував, що він на неї відловив добрих півсотні пацюків.

Вранці з нетерпінням поспішаю на оглядини. Так, що ми маємо: перше – ковбаси в капкані нема, капкан зведений. Пастка відчинена, ковбаса в ній на місці. Обережний звірюга! Йду зі звітом до сусіда, котрий в ту ранню пору порався у себе на обійсті. Той трохи подумав, почухав потилицю, а потім повів:
- Зроби от що. Помий того капкана у воді, протри його гарненько сіном і ні в коєм случає не торкайся заліза голими руками, бо як учує людський дух, обійде той капкан десятою дорогою. Одінь якісь рукавиці. А ще таке - ті пацюки полюбляють свіжу рибу, більше за все голову. І приховай капкан гарненько, присип землею, притруси соломою.

Увечері ретельно виконую усі сусідські настанови. До п’ятака капкана товстою ниткою прив’язую голівку карася, пійманого вдень на ставку і пристосовую той капкан посеред загону. Потім притрушую його землею, глиною, різним сміттям, так, щоб на поверхні виділась одна лишень риб’яча голова. І все те роблю в старих товстих бавовняних пальчатках в яких, зазвичай, рвали кропиву.
На ранок та ж сама оказія - капкан не спрацював. От тільки кругом нього усе перекопано, старі прогнилі дошки деінде відірвані, а на місці капкана чимала гірка свіжовиритого ґрунту.
Кличу сусіда, щоби він теж подивився на ту чудернацію. Той зайшов до хліва, уважно окинув поглядом поле герцю, потім лозиною, котра була у нього в руці, злегка штурхнув в купку нагорнутого ґрунту. Капкан миттєво спрацював, підстрибнув і гучно ляснув своїми сталевими щелепами. Голівка карася була на своєму місці. Видно та звірина відчула спротив і вчасно зупинилась.
- То він так лютував і показував свою силу. Не знаю, що тобі ще порадити. Хіба що спробуй зачинити на день у хліви двері. Він, мабуть, десь тут зачаївся, то може за день зголодніє і не буде таким обережним.
Мені стало трохи моторошно – звідкіля у тої звірини такий розум, щоби з такою легкістю обходити от івсі виверти людської винахідливості.
Я уже і не знав що мені робити далі. Назавтра потрібно було їхати до Києва і я чудово розумів - якщо наступної ночі я не доконаю свого ворога, то полишу маму один на один з розлюченим звіром. Тож потрібно було все починати заново.

Щільно зачиняю двері хліва. Знову закриваю лядою лаз для курей, обходжу кругом хліва в пошуках можливих шляхів для відступу. Чисто! Виходу з пастки не було. Далі зайнявся підготовкою капкана. Підправив його язичок тонким підпилком так, що тепер капкан спрацьовував ледь не від подиху вітру. Потім надів пальчата і ретельно протер капкан віхтем соломи змоченим у воді та й виставив його сушитись на сонце і вітер.
Далі сходив на ставок і упіймав кількох карасиків. Увечері ми знову відловили качат і доправили їх до скрині. Накриту сіткою скриню ставимо посеред хліва
Відправляю маму до хати, а сам залишаюсь у хліві. Зачиняю за собою двері, вмикаю світло і оглядаю приміщення. За день тут щось невловимо змінилось. Ага – звір таки на місці! Вдень він потрудився на славу. В тонкому глиняному простінку, поміж двома відділеннями хліва чимала дірка. Долівка по обидва боки стіни устелена товстим шаром перетертої сухої глини. Мабуть пробував вибратись. Виходжу з хліва, одягаю пальчатки. Потім прив’язую до спускового кругляка капкана чималеньку голівку карася і повертаюсь назад з капканом в одній руці і дитячим пластиковим відерцем в другій. В тому відерці, порізаний на невеликі шматки, карась. Вирішую облаштувати пастку навпроти діри в дальньому відділені хліва. Заганяю кувалдою в землю металевий шворінь, попередньо пропустивши його через крайню ланку ланцюга. Розгортаю рукою глину, на тверду основу ставлю капкан і зачинаю його зводити. Нелегка то справа, бо потрібно налаштувати спусковий механізм таким чином, щоби капкан спрацьовував від найменшого доторку до наживки. Після кількох невдалих спроб мені нарешті те вдалось зробити. Затамувавши подих, обережно, немов мінер, присипаю капкан глиною - геть увесь, разом з ланцюгом, так, щоби на поверхні виділось всього лишень пів карасячої голови. Перед дірою кладу ще один невеликий шматок риби, вимикаю світло, виходжу у двір і зачиняю двері. На хвилю заходжу в друге відділення хліва, підкладаю по той бік ще один шматок риби і вимикаю світло. Затим, вже потемки, вислизаю у двір, замикаю по собі і ці двері та й іду геть.
* * *
Згодом, коли довкола все стихло, в суцільній темряві, він вкотре сторожко вийшов зі свого схрону. Підкрався до скрині, попробував на зуб одну з її товстих дощок. Потім забрався зверху на сітку. Знизу від качат піднімалось тепле повітря, а ще запахи, котрі бентежили в жилах кров. Він скреготнув злобливо зубами по тонкій сітчастій перегородці, хоча і знав напевне - то марне зусилля. Качата перелякано закрякали і, щільно притиснувшись одне до одного, збились в купу з одного краю скрині. Ще кілька разів він роздратовано шарахнувся по сітці з одного її краю до іншого, зліз донизу і повільно попростував до загону. Там було пусто, але запах риби ще витав у повітрі. Той дух з одного боку був сильнішим і він, поводивши недовго зі сторони в сторону гострим носом, обережно пішов на запах як мандрівник йде за стрілкою компаса.
Трунок той густішав і густішав, а вже біля самісінького отвору в стінці вдарив з під самих ніг і, врешті-решт, матеріалізувався у вигляді невеличкого шматочка риби. Він довго, з підозрою, водив над ним своїм шпичастим, оздобленим чутливими вусами, носом, вбираючи в себе сторонні запахи. Ні, все гаразд. Повільно опустив голову, прихопив кусня за краєчок зубами і злегка потягнув, готовий кинути його при найменшому спротиві. Нічого підозрілого. Обережно підняв його із землі і жадібно проковтнув. Наступний клапоть риби здибався уже за отвором у стіні і він зову, з усіма пересторогами, але уже більш спокійно з’їв і його. Крадькома посунув далі… Все таки щось у тому всьому здалось йому підозрілим. Та він поволі втрачав обережність, бо пекучий голод дошкуляв дедалі більше і запах, котрий линув від великої риб’ячої голови на яку він щойно надибав, доводив до сказу. Вкрай обережно прихопив зубами самий край здобичі і стиха, ледь-ледь, потяг його на себе. Він все зрозумів, коли відчув як земля під ним, в момент, гойднулась і піднялась навдибки. З жахом, інстинктивно, щосили рвонувся вбік. Під міцними ногами, котрі ніколи до того його не підводили, раптово осунулась дрібна суха глина, він втратив опору і зненацька відчув, як страшна сила вдарила по очах. Останнім відчуттям був нещадний біль. Свідомість вибухнула нестерпним сяйвом і змеркла за мить назавжди. Тіло деякий час ще жило саме по собі, продовжувало кудись бігти, витягуючи з дзвенькотом ланцюг у пряму лінію.
* * *
Вранці я, з незрозумілим хвилюванням, відчинив хлів. На землі, далеко від місця його установки, темнівся капкан. В його лещатах був затиснутий звір в котрому я не одразу признав щура. Удар сталевих дуг капкана прийшовся по голові трохи вище очей. ТОму не вистачило якоїсь миті, якихось пари сантиметрів, щоб уникнути згубного удару.
Я одяг рукавиці, притис ногою пружину капкана і витяг з нього пацюка . Потім виніс його у двір і став роздивлятись.
То була видатна особина, вагою чи не в кілограм: рудувата лискуча, з темними підпалинами шерсть, дебелі, з міцними кігтями, лапи, товстий лускатий хвіст і несподівано маленька, як для такого великого тіла, голова.
Я кинув трупик на землю, стояв і дивився на нього зі змішаним почуттям полегкості і жалю. Що штовхнуло ту звірину кинути сите життя біля корита сусідських свиней і вдатись до тієї авантюрної пригоди? Мабуть не голод, бо не раз доводилось бачити, як сусідські свині, у відсутність хазяїна, стовбичили на поштивій відстані від корита в очікувані тої миті, коли, врешті-решт, насититься чисельне пацюче плем’я. Можливо йому набридло оте сите одноманітне життя. А може то в нього вселилась душа якогось неприкаяного мисливця, котрому не вистачило життя, щоби насититись сповна вольницею мисливських просторів
* * *
Спливли ті часи без вороття, як той гомінкий потічок, котрий, скільки сягає пам’яті, струмить свої води прилуками нижче городів. Немає давно на світі і неквапливого філософа-сусіда. І стара хата вже багато років пусткою бовваніє на краю села. А в зрадливій пам'яті, котра стомилась від блідих одноманітних вражень сьогодення, дедалі виразніше проступають напівстерті образи минувшини. І може то вони посеред ночі штурхають мене у бік і затим довго, інколи до ранку, не дають заснути, вимагаючи повернення боргів легковажно прожитого життя.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 18-11-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр, 10-07-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Туга за втраченим раєм, 10-07-2012

Сетон-Томпсон :-)

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 10-07-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80747699737549 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …