Жив собі хитрий заєць. Одного разу його впіймала лисиця і хотіла з’їсти. Але наш хитрун попросився:
– Лисичко-сестричко, подивися на мене! Як мене їстимеш, оцю шкіра та кості. От закрий мене на літо в спортзалі, щоб я штангу та гантелі піднімав, на перекладині підтягувався та інші всілякі вправи робив. А ти мене морквою та капустою годуватимеш. За той час я і виросту, і м’яса на мені побільшає, а можливо і сало наросте.
Подивилася лисиця на зайця – і справді: шкіра та кості. Одна шуба ще чогось варта, та й та полиняла. Подумала собі руда: «А чому б і ні, люди такі розумні, а братів заячих – кроликів відгодовують. Закрила вона зайця у своєму спортзалі та заходилася його годувати. А заєць гантелі піднімає, експандер розтягує, у стрибках з місця вправляється, на перекладині підтягується. Прийшла осінь і вирішила лисиця врешті з’їсти того зайця. Приходить до спортзалу а назустріч їй не худющий миршавий заєць, а здоровенний зайчисько.
– О, бачу, добре ти відгодувався та натренувався! Тепер мені твого м’яса на тиждень вистачить – каже лисиця. – Настав час тебе з’їсти!
– А спробуй – відповідає заєць, підстрибує аж до стелі і як дасть лисиці стусана задніми ногами. Бідолашна аж на спину перевернулася. І поки лисичка до тями приходила – зайця, як кажуть, і слід простив.
Отак хитрий заєць лисицю обманув. Він зрозумів: для того аби не потрапити до лисички на обід, однієї хитрості мало – ще й сила потрібна.
