Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47427
Рецензій: 92249

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія

Життя...театр...люди...актори (завершення)

© Наталка Ліщинська, 12-04-2012
Текст створений у співавторстві з ТАЛОЮ ВЛАДМИРОВОЮ

початок тут:  http://gak.com.ua/creatives/1/32726

Прозвучав другий дзвінок.
Макс Голден та його супутниця, чарівна білявка Нона Бонум, прийшли чи не першими, тож могли неспішно помилуватися декораціями. Служка в костюмі пажа водив їх площею Верони, будинком і садом Капулетті, показував балкон, церкву, склеп, розважав високих гостей своєю балаканиною. Він розповів скільки витратили на те, щоб спорудити в камені частину Верони, посадити чудовий садок - мовляв, дорослі дерева везли з Італії, і нарешті провів до крісел.

Нона Бонум роззирнулася, випнувши розкішний бюст, щоб продемонструвати сусідам  діамантове кольє. Цей черговий подарунок щедрого коханця вдало гармоніював із сережками, презентованими на самому початку їх палкого роману.

Ох, скільки чуток довкола цього спектаклю! Йому вже пророкують перемогу на «Події року»...  Тільки обранці можуть переглянути творіння майстра наживо, і вона – Нона Бонум – серед них. Для Прімума Голдена, батька її коханця, квитки на цю виставу принесли в золотій скриньці! Ще б пак – сенатор. Звісно, той віддав квитки синові-театралу.

Макс Голден ще раз зиркнув на кілька кнопок, що знаходилися на бильці під пальцями правиці. Він добре знав, як управляти кріслом, але випробував кілька нових функцій ще до третього дзвінка. Особливо йому сподобався вмонтований у підніжку індивідуальний прожектор, промінь якого можна було спрямовувати самотужки. Ще - ремені, бо розумне театральне крісло тепер могло не лише наближатися до акторів, але й нахилятися над лежачими. Наприклад, щоб під час еротичної сцени все роздивитися.

Це було справді зручно! Нахиливши крісло, Макс спостерігав, як смикається в агонії прохромлений шпагою Меркуціо. Він швидко затих. Макс Голден скривився від грубуватої роботи: «Натуралістична школа?»

Зате Тібальт вмирав довше. Його смерть захопила сім десятків глядачів. Крісла злагоджено оточили актора, що так вишукано й красиво стікав кров’ю. Сорочка червоніла, а він бліднув, тремтів, покидаючи цей світ.  

Та найцікавіше було спостерігати за Джульєттою. Спочатку Макс Голден розчаровано зітхнув: «Хіба вона щось покаже?.. Навіть стара Годувальниця її поки що переграє… Що з Мораном Тарабасом, нюх загубив?»  

Однак перший поцілунок юних Ромео та Джульєтти на карнавалі в будинку Капулетті розтрощив те розчарування на друзки. Макс Голден занепокоєно проводжав поглядом Джульєтту. Ця приречена пісня лебединих рук, ця повінь щастя в очах… Він сіпнувся за нею, не усвідомлюючи, що його тримають ремені крісла. Вмить оговтався і стривожено скосив очі на коханку. Здається, красуня нічого не помітила.  Вона не встигла набриднути синові сенатора, тож він ще не прагнув поміняти таку кралю на іншу. У Макса Голдена все найкраще: суперкар, вечірки, коханка! Ось підучиться ще трохи на режисера і переплюне самого Морана Тарабаса!

Глядач відволікся від своїх думок – дійство на сцені захоплювало. Крісло перенесло його під балкон, де стояла Джульєтта. Знову подіяла магія вистави. Чи Джульєтти? Юна акторка звірялася у коханні до ворога свого роду. Зазираючи у її очі, Макс Голден не втямив, як знову повірив у кожне слово, у кожен жест, у кожен погляд діви.

З того моменту він забув про Нону Бонум, про інших глядачів, гарячково тиснув кнопки на бильці, аби опинитися якомога ближче Джульєтти і не пропустити нічого. Час летів, а він не бачив нікого, крім неї. Здавалося, дівчина говорила до нього, тож його вуста ледь ворушилися і нечутно відповідали їй.

Макс Голден кусав губи, пальці рук вп’ялися у бильця й побіліли від напруження. Ромео заколов Паріса, та глядач навіть не доторкався до кнопок. Інші крісла розташувалися назовні склепу під час бою Ромео з Парісом, а він невідривно дивився на прекрасну дівчину в труні. Актор спускався до склепу і пив отруту, проте Макс Голден навіть не повернув голови, щоб поспостерігати за геніальною грою Ромео та його смертю.

- Іди, мій отче, я не піду… - як страшно падають краплі її слів.
«Ні-і-і!!! Не йди, ченцю, втримай її, благаю… - розпачливі думки металися у голові Макса Голдена. - Не цілуй його, не треба… Та що ж ти робиш?.. А я?.. Та хай, цілуй свого Ромео… Тільки не…»
- Тут рятівний кинджал! Ось я, Ромео!

Тиша вливалася у вуха Макса Голдена розплавленим оловом, але коли вдарили аплодисменти, його серце зірвалося з гальм і понеслося шаленим галопом.

- Мені запис, будь ласка! З автографом,  Моране Тарабасе!
- І мені!
- Я теж хочу!
- Браво, маестро! – звідусіль кричали глядачі, вражені роботою геніального режисера.
Моран Тарабас, побуряковілий від щастя, розкланювався навсібіч, у голові спалахували думки: «Який успіх! О! Точно дадуть «Подію року»! Ще десять вистав з дублерами! Це - як мінімум! Шкода, що другої пари таких божевільно-закоханих, як ці Ромео та Джульєтта, там не буде…»

Ніхто, крім Макса Голдена, не зауважив служників, котрі злагоджено прибирали тіла акторів-енплантів. Його крісло повільно пливло вслід за трупом Джульєтти. Блідий і розчавлений, він проводжав кохану. Нона Бонум, забувши про свого приятеля, штовхалася у натовпі, щоб викупити з рук геніального режисера запис вистави з його автографом.

Голден встиг зупинити прибиральників. Болісно загостреним чуттями він вперше у житті відчув їх подив. Чи, може, просто вперше припустив, що вони здатні відчувати хоч щось. Байдуже… Якісь недолюди. Але ж тоді і вона, Джульєтта… Ні!

Із незворушними обличчями енпланти поштиво розступилися перед справжньою людиною, пропускаючи її до тіла Джульєтті. Макс торкнувся руки акторки.

Тоді, в склепі, здавалося, що всередині щось от-от лусне і сльози заллють обличчя. І треба  за будь-яку ціну приховати їх від рівних. Якась його частина навіть зараз лякалася можливих скандальних заголовків, що миттю облетять усю Землю: «Син сенатора з’явився на театральну прем’єру під кайфом!», «Золотий хлопчик ронить наркотичну сльозу над трупом акторки-енпланти!». Батько давно погрожує: ще один скандал – і кишенькові гроші будуть безжально урізані.

Тут, за лаштунками, ніхто, крім тих же служників-енплантів, не міг побачити його відчаю. Але сліз не було. Нічого, крім пустки всередині та старовинного кинджала перед очима.

Дуже обережно, немов цій тендітній дівчинці ще можна зробити боляче, він взявся за руків’я. Лезо таке гостре… Це добре, її смертельний біль тривав недовго. Був майже миттєвим.

Кому він бреше? Біль мучив її роками, від народження! Можливо, ще й до того, як вона вперше побачила світ: ніхто зі справжніх не цікавився, що саме відчуває зародок, коли в його мозок вживлюють нанопласти, перетворюючи його на безправного служника,  котрого примусять задовольняти потреби людей - купки обраних богів…

І цю дівчинку супроводжував щоденний біль, повторений стільки, скільки треба, щоб виробилася рефлекторна покора. Господар накаже роздягтися і руки рабині, перш ніж вона що-небудь встигне подумати, почнуть розщіпати ґудзики.

Макс ще в дитинстві розважався, наказуючи особистому служникові виряджатися в сукню, годинами стояти навколішки, рохкати. І енплант, привчений больовими стимулами, беззаперечно корився. Чоловік здригнувся від цих спогадів – шкіра, вкрита  огидним липким потом, пішла сиротами.

Макс Голден поволі наближав кинджал до очей, ніби був захоплений тонкою роботою стародавнього майстра. О так, жодних підробок у дрібницях, справжня автентика – фірмовий стиль метра Морана Тарабаса! Ні, насправді був вражений не оздобленням знаряддя смерті, а тим, що кров акторки виявилася такою ж, як і в нього самого, як і в будь-кого зі справжніх людей, мозок яких не напханий нанопластами.

А що, як… Один рішучий рух. Його за не таке вже й довге життя звинувачували у купі гріхів, але не в боягузтві: навіть вороги розуміли, що для цього нема підстав.

- Пане, дозвольте забрати…
Макс різко розвернувся. Лівиця людини стислася і смиренне прохання енпланта обірвав болісний стогін. Так і треба! Нема чого ставати між людиною та її бажанням!

Але за секунду зброя дзвінко забряжчала на долівці. Дурень… Зображати зі себе Ромео… Їх нізащо не поховають поруч. Вона, Джульєтта - дівчинка, в якої власного імені не було, лише сценічне - ніколи не дізнається про його існування. Він для неї - один із семи десятків убивць. Не більше. Оті її погляди, цілунки – усе тільки для хлопчиська-актора. На долю елітної публіки залишалася ненависть. Хоч ні… Швидше, байдужість. Обоє ж не грали, а по-справжньому кохали. Їм було наплювати на всіх довкола. І навіть на смерть.

А його не кохала жодна жінка, та й він не здатен на таке… Син сенатора ледве виборсався з ременів, знеможено підвівся з театрального крісла і старечими кроками вичовгав з театру, забувши про Нону Бонум.

Певно, збоку Макс Голден нагадував маріонетку, що з невідомих причин втратила кілька ниток та незграбно ворушилася на залишках мотузок. Однак звичка виявилася сильнішою за почуття.

Коли хлопець очуняв, то збагнув, що летить у своєму суперкарі на гранично дозволеній швидкості. Маршрут завбачливо був введений у комп’ютер ще до вистави. Тож машина, не набридаючи пасажирові питаннями, везла його до закритого нічного клубу класу преміум.

Варто було уявити, що скоро доведеться перекидатися дурними жартами зі знайомими, пити дорогі коктейлі, думати, що відповісти на недбалі розпитування про спектакль… Хвиля шалу піднялася раптово, наче нудота. Він відключив систему контролю. Нехай ця електроніка забирається під три чорти! За таке офіційно погрожували штрафом, однак серед знайомих Голдена вважалося ознакою крутості керувати машиною без допомоги та страховки комп’ютера. Довелося і йому опанувати ту нехитру науку.

Здається, цей міст найвищий у місті. Шість рядів прозорої автостради. Враження таке, наче летиш у повітрі. Десь унизу - вода бурхливої ріки. Звісно, огорожа міцна. Але якщо з усього маху спробувати пробити її, може й пощастити: архітектор же не розраховував на таке. Іншого виходу все одно нема... Хай горить нікчемне життя! Нехай інші борсаються в цьому болоті до глибокої  старості! А батечко трохи посумує, та й замовить собі ще одного здорового нащадка із чітко визначеним набором якостей – сімейні кошти дозволяють.

Юнак рішуче спрямував машину простісінько на огорожу мосту – таку невагому в своїй витонченості. Чомусь було важливим не заплющити очей в останню мить. Немов так можна довести всьому світові, що йому теж начхати на біль, смерть, на все довкола.

Суперкар із запаморочливою швидкістю мчав до огорожі. До зіткнення залишалися не секунди – долі миттєвості. У п’єсах в такі моменти герой вигукує ім’я коханої, але губи зсудомило.

Аж раптом машина майже миттєво вклякла, втрапивши у пастку силового поля. Подушки безпеки завбачливо обгорнули пасажира, та все ж хлопець втратив свідомість чи то від раптового болю, чи то від перевантаження.

Він оговтався. Від примх не вмирають. Принаймні, не в сучасному світі. Поруч метушилися рятувальники-енпланти. Людину професійно звільняли з понівеченого автомобіля, зробили якийсь укол, переконуючи трохи потерпіти: лікарі от-от під’їдуть.

Максові Голдену було байдуже. Врешті-решт у лунку тишу прорвалися уривки думок: «…дарма. Все дарма. Більше на таке сил не стане, не зважусь… ні, не зважусь… Звеліти б забиратися геть. Та це не допоможе: спишуть на стрес, продовжать рятувати…»

Макса не зацікавило, нащо його правицю обережно прикладають до ідентифікатора, хоча, як правило, доста пакета документів, прошитих у машині.

У рятувальників же, попри чіткі інструкції якомога менше непокоїти потерпілих, що перебувають у шоковому стані, були виправдання щодо проведення ідентифікації. Прошиті в машині фізіологічні параметри власника не зовсім відповідали водію. Так, ніби той невідь-як постарів на добрий десяток років.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сонце Місяць, 12-06-2012

Твір-пересторога

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 20-04-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 17-04-2012

Гладіатори майбутнього

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Василь Тибель, 16-04-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Яна Устимко, 13-04-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Росткович Олег, 13-04-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Граро Зуму, 12-04-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.92188596725464 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …