Сьогодні вони сині. Сині, як перестиглий, важкий, по самі краї шкірки налитий соком сонця виноград. Отакий по-осінньому солодкий та ароматний. Такого кольору сьогодні мої нігті, і саме такий теплий, вересневий сон мені снився цієї холодної весняної ночі. Він грів мене сонцем, душа, мружачись від задоволення, засмагала та, баламкаючи ногами, наминала виноград, такий ж синій, як мої нігті.
Зранку виноград почавили, почаклували над ним – і от з кінчиків пальців вже стікає густе червоне вино. Вночі ми з серцем, потайки від розуму, впиваємось цим трунком. А потім витягуємо вакхів калейдоскоп і, регочучи до нестями, розглядаємо крізь нього світ видив, який стає ще химернішим.
Після такої гулянки від дикого похмілля роздираєш нігтями собі обличчя до крові – голова так болить, що ладен під сокиру лягти. І тоді нігті стають яскраво-червоними, як губи кокетки, а ти всю ніч не змикаєш очей – шал та пристрасть розпеченим тавром випалюють сни.
Вранці піднімаєшся з ліжка зовсім знесилений – і нігті стають бежевими, геть чисто блідими. Наступну ніч проводиш у пустелі, посеред пісків та суховіїв. Ходиш, думаєш, навіть медитуєш. Це палючі, неживі та задушливі липневі сни – коли навколо, окрім спеки, немає нікого і нічого.
Однак, якщо довго блукати, то можна натрапити на оазис. І тоді нігті зеленіють, а ти ночуєш у соковитій, пахучій, свіжій траві, яка прохолодними шовковими нитками огортає твоє обпалене пустелею тіло, та вкупі з вітром зашепоче на вухо колискову, навіюючи видива про тінистий сад, повний фруктових дерев.
Мить – і ти вже лежиш собі під вишнею, пальці вибирають з трави перестиглі плоди, сік тече по руках і нігті стають багряними. Знаходиш найбільшу, найароматнішу, найгарнішу ягоду. Підносиш її до вуст. Повільно торкаєшся її губами, спершу злегка цілуєш, а потім помалу, з насолодою впинаєш зуби у бордову щоку фруктової заручниці. Її кров цівочкою струменить з куточка твоїх губ, а насолода смаку народжується із смерті плоду. Вуста робляться такого ж кольору, як і нігті. І сон стає суцільним густим і солодким вишневим сиропом, який заливає свідомість ароматними маревами.
Зранку витираєш липкі пальці, і нігті з вишневих робляться сірими – в тон буденності, заклопотаності, безликості дня. І всю ніч сниш аморфністю, лінивими і неквапними амебами повзають видива замкнутої, темної кімнати, в якій свідомість похмурим в’язнем сидить в кутку до ранку. Сидить і вертить перед собою кубик Рубика справ наступного дня.
А після всіх гонитв та щоденних марафонів, десь під вечір нігті робляться фіолетовими – знак того, що настала ера пофігізму.
Все. Сьогодні мені нічого не снитиметься.
А на ранок нігті будуть чорними.
Коло замкнулось.
