Садизм. В її розуміння це було щось надзвичайне. Щось,що можна порівняти з розжареним вугіллям на оголенім ,мокрім тілі, з 647розчинником в банці чи ПВА в паперовому пакеті ,яким ти дихаєш,живеш ним , який розтікається по твоєму тілу; з грюкотом дерев’яної швабри гуртожитської прибиральниці баби Іванки об твої двері о 6-тій годині ранку ; чи ,може,ще з диким потягом польоту аміаку в твоїй голові; з нестерпним бажанням платонічного сексу в болотті,-хоча ні,це вже буде якесь брутальне збочення.
У свої 16ть Елізабет стояла на «популярній» тоді вже трасі. Вбитий горем алкоголю нічний метелик продавала свою невинність вже – надцятий раз. Кожен раз ,після чого, блювавши кров’ю , спермою та ненавистю . Ненавистю до цього світу та й до себе самої -в першу чергу..
Кожної ночі вона виходила заробляти своїм тілом. Кожного ранку,приходячи додому,приймала гарячу ванну , намагаючись відмитись від чоловічого запаху,від тої брутально-вульгарної ночі, від дикості, що закінчувалось порізами на юному тілі на закривавленій ванній кімнаті.
Кожного ранку вона повторювала,що це було в останнє,та приходив вечір –і все повторювалось знову. Секс за гроші став звичкою. Страшно. Боляче. Її Життя.
Звичайний ранок після звичайної робочої ночі. Дорога додому. Усе навкруги доволі чи то до болі знайоме. Ця вулиця, ці будинки, ця клята стара бруківка у якій постійно застрягали її каблуки! Це дерево, на якому видряпано «Рома + Настя = Любов» ,- це все фігня .Вона добре знала ,що це за «Рома» , і як він користується наївністю «Насті» ,яка натомість зраджувала йому з кожним ,хто заплатить більше. Така це вона,- їхня «Любов». Та зараз не про це. Бет добре пам’ятала наступний під’їзд, саме він викликав у неї найбільшу відразу свого життя, саме з нього все і розпочалось. Вона цього не соромилась. Вона просто це ненавиділа. Але ж більшість (а то й усі) ненавидять своє життя, хтось частково, хтось повністю, хтось ,бо так «модно»,а хтось здійснює суїциди. Нема щасливих людей. Це ілюзія їхньої підсвідомості. Може це й на краще.
А ось і рідні стіни. Чотири стіни які оточують її єство кожного дня. Нещасна , стара шафа перемотана скочем , завжди була для неї іншим світом. Світом, в якому вона не те, що була щаслива, чи нещасна, любила когось чи ненавиділа… Ні, це було щось інше, щось, що можна порівняти з ще одною постаттю її, єдиною, хто зрозуміє усе ,що вона переживає, хтось, кому не треба розповідати свою історію, вимальовувати картину свого буття. Там, у тій «заскочованій» шафі, і був дім для її душі, для її внутрішнього «Я». І сидіти вона могла в ній годинами, аж доки тютюновий дим ,поглинаючи весь кисень існування, змушував вийти на зовні. Вона любила завдавати собі біль, наганяла страждання на себе, якусь дику депресію… Та все миналось.
Вона любила діалоги, та завжди читала прозу. Ранкова преса завжди цікавила її, не через те,що їй страшно хотілось було дізнатись ,що коїться навкруги-їй це ні до чого. Вона знала, що одним із журналістів був Він. Саме той, кому вона «завдячує» своєю нинішньою професією,- назвемо це так. Вона давно мріяла про помсту. Кожен раз у своїй шафі розробляючи план Його смерті, ненавиділа життя ще більше.
… Кров. Вона була скрізь. На люстрі,на підлозі… Усі ці дивні написи на стінах викликали жах. В туалеті помітні прояви насильства та боротьби, і у ванній лежить мертве тіло. Мертве Його тіло… На дзеркалі добре помітно відбиток чиєїсь закривавленої руки, доволі меншою ніж Його. Ванна шторка наполовину обірвана.. Ну і уява. Та її «рожеву мрію» перебив скрип, що долинав з вулиці. Вона розплющила очі, і тримаючи в руках нещасну, ні в чому не винну газету вдарила кулаком об стіну. На все свій час. Вона сучка рідкісна, і досягне свого,особливо коли це стосується помсти. Помсти за себе.
Цій рижій бестії давно набридло, що всі трахають її мозги. І не лише мозги. Та куди ж їй було зараз тікати? До батьків, які прочитавши щоденник ,на той час ще 13літньої рідної дитини, дізнавшись про втрату її невинності, «трохи розлютившись»вигнали її з дому, адже «ТАКЕ» у їхній родині не допускається… А нема чого батькам копирсатись в особистих речах своїх дітей! Спокійніше коли вони керуються принципом «Менше знаєш – краще спиш!». Хоча, коли на це вже пішло, не думаю, що чиїсь батьки (які були ЩЕ ТОЇ закалки ), були б спокійними, прочитавши як якийсь мужик, на 18 років старший за їх доньку, роздягає її дитяче тіло, пестить її сідниці, цілує її маленькі,тільки проявляючи себе ще груди покусуючи соски,скидає рожеві трусики в чорний горошок з її тіла, розтуляє ноги і починає її трахати в якомусь забитому під’їзді на простій коропці з-під холодильника…. Це дико. Навіть собаки такого не роблять. Та тут потрібна підтримка та співчуття,яке Бет отримала лише від проституток з цього ж таки під'їзду.
«Тютюновий дим шкодить здоров’ю тих, хто вас оточує”. А що і для чого змінювати, якшо, «ті, хто нас оточують» , шкодять нам?Дивитись на все спокійно?!- Ні,так не буде!Вона не з того пластиліну!
Вона любила годинами сидіти на підвіконні обдертої кімнати. Дивитися у нічне небо нічного міста, на дерева,яких поглинула темрява та тиша, на перехожих, які досить рідко проходили під її вікном у цей час…
