Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2566
Творів: 46617
Рецензій: 90924

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Альтернативна історія

Літера 2.0

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 15-03-2012
Літера 2.0
Кажуть, скільки мов знаєш, стільки раз ти людина. Не скажу, що всі ці люди мені подобаються. Локальним наслідком з цього правила є також те, що скільки знаєш мов – стільки й інтернетів маєш.

Український сегмент мережі, я зараз не про доменний, а про мовний поділ, повторював фази розвитку американського та російського з деяким запізненням і вже на новому витку технологічного розвитку. Він не мав періоду «голого ХТМЛ-ю» і починався одразу як вебдванольний. Було кілька років тому модно просторікувати про отой Веб 2.0 і згенерований користувачем зміст, який називали бридким словом контент. Той ЖЖ не вбив жодного українського літературного сайту, бо вже існував декілька років, коли уанет дозрів до літератури. Українські сайти одразу починалися як сайти самопублікації, без жодних маніфестів і гіпертекстових романів. Нагадаю, що йдеться саме про україномовні сайти, бо усі російськомовні графомани України прекрасно почувалися на Мошковському „Саміздаті” чи згодом на вже згадуваній „Прозі.ру”. Тож не дивно, що в нас жоден російськомовний літературний проект так і не „вистрілив”.

Боюся щось сплутати, але здається, що першим був «Самвидав» giggster’а, відомого також як «директор інтернету». Чи не так. «Лабіринти українського самвидаву» Олександра Ворошила, відомого також як головний редактор видавництва «Буква і цифра». Принаймні він першим в наших палестинах додумався до того, що випробувані в інтернетах тексти можна видавати на папері – у вигляді альманахів («Самвидав», 2002), збірок оповідань різних авторів (8, Жіноча мережева проза, 2004), чи навіть окремих книжок («За наше дєло. Архів професора Денікіна», 2007). Навряд чи це принесло йому щастя, але приклад іншим він таки показав.

Щоб на мене бува не образилися, згадаю сюди ж «Digital романтизм» Гоголівської академії (gak.com.ua) упорядниці Мирослави Сапко (дві штуки), альманах «Спам» від publikator.org.ua Євгенія Германа, декілька випусків «Книгозавра» керчанки Єлени Блонді і навіть сайт «Літклуб» Отара Довженка, який начебто жодного альманаху не видав, проте, скажімо, збірка Олега Коцарева «Неймовірна історія Хлорофітума першого» чи не на половину складається з оповідань, оприлюднених саме на цьому сайті, не кажучи вже про «Квітославу» самого Довженка.

Тобто ні про яку опозицію між мережевою літературою і літературою паперовою в нашому випадку не йшлося з самого початку. Більшість українських літературних сайтів дійсно видавали чи ще й досі щорічно видають паперові альманахи з найкращими творами. А мотто мого улюбленого сайту «Гоголівська академія» взагалі звучить як «Від рукопису до книжки».

Своєю невдалою, як для українського літературного сайту, назвою, як і самим фактом свого заснування «Гоголівська академія» завдячує братам Капрановим, цим Кастору й Полідевку української літератури, які започаткували також гарний письменницький звичай щороку голими скакати в ополонку на Йордань під прицілами телекамер та фотооб’єктивів. В цьому звичаї найпривабливіше те, що деспоти-видавці Капранови не обмежуються самими пузатими письменниками, а й безжалісно заганяють в ополонку молоденьких співробітниць видавництва „Зелений пес”, і роблять це з такою регулярністю, з року в рік, що колумніст «Газети по-українськи» Андрій Бондар зранку 19 січня просто не може працювати, аж поки на відповідній сторінці не викладуть фотозвіт про цю подію. І думаю, він не одинокий.

На щастя для сайту ГАК, і не побоюся цього слова, для української літератури, недоречності обмежилися назвою, все інше, навпаки, виявилося напрочуд вдалим. О тій порі формат подібних сайтів-майстерень вже якось усталився: проза-поезія, нові надходження-рецензії, обов’язкова голосувалка для рейтингування творів тощо, - але ГАК, стартувавши пізніше за більшість, лише у 2004, якось поступово перетягнув на свої сторінки майже всіх, хто у наших Уанетах щось писав українською, і що значно важливіше – щось читав українською. На 10.03.2012 на ньому зареєстровано щось із 1898 авторів, викладено 31781 творів, і, увага, ті твори отримали 64191 рецензію (. ГАК несподівано став відрізнятися в кращу сторону від інших подібних сайтів, саме тим, що практично кожен розміщений на ньому твір, навіть щойно прибулого новачка, отримував хоча б один відгук, а деякі провокували цілу лавину рецензій і багатоденні дискусії, чого геть не було на більшості подібних сайтів, на яких автор початківець здебільшого уподібнюється волаючому в пустелі, а пробитися в топи рейтингу для нього просто непосильна задача.

Зрозуміло, що самою технічною складовою такого не досягнути, в таківської спільноти повинна була скластися відповідна традиція приязні до новачків, чому найбільше сприяли самі ж брати з їхньою пристрастю до десятків викобелистих нікнеймів типу Невідомий поет Рабинович, який старанно коментував поезію, і кваліфікований читач М.Гоголь, який коментував прозу, роздавав поради усім читати книжку кінорежисера Олександра Мітти „Кіно. Між пеклом і раєм”, а варто було спробувати його загнати в глухий кут цитатою з самого Миколи Гоголя, як він винахідливо з’їжджав з теми, оголошуючи, що він не Микола, а Микита Гоголь.

Це я назвав тільки два основних капранівських ніки, усіх їх, я певен, не знала достеменно навіть тодішня бджілка-редакція  сайту Мирослава Сапко. А тепер помножте це ще на те, що паролі один одного вони теж знали і залюбки могли відповідати під ніками іншого, правда не завжди доречно, в чому ніколи не зізнавалися, втім як і при спілкуванні з ними наочно. Кожен поважно киватиме на продовження давньої розмови і ніколи не зізнається, що ви говорили тоді не з ним, а з братом. Як би там не було, ідея модної тоді в інтернетах анонімності в цьому випадку отримала ідеальне втілення. Ну ось вирахував начебто, що Тарас Шевченко-Задунайский – старий нік Капранових, який вони „спалили”, опублікувавши “його” вірші в своїй новій книжці, але піди ж ти розбери, котрого саме.

Одним словом, двом Капрановим гарно вдавалося створити на сайті цілий натовп, і їм мали б позаздрити модератори усіх нульових форумів, яким для розкрути доводилося тижнями шизофренічно спілкуватися, сперечатися і лаятися самим з собою, щоб залучити першого справжнього дописувача. ГАК цю шизофренічну фазу проскочив миттєво. І хоча із спеціально запрошеними зірками на кшталт Кокотюхи чи Розумного нічого не вийшло, невдовзі на ньому таки завелися літератори й заходилися пожвавлювати літературний процес на окремо взятому домені.

Далі

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Дякуємо за цікавий початок

© Брати Капранови, 19-03-2012

[ Без назви ]

© Василь Тибель, 18-03-2012

Давно хотіла

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Надія, 17-03-2012

Може, хтось пояснить?

На цю рецензію користувачі залишили 9 відгуків
© Питання, 17-03-2012

Гарна розвідка

© Наталка Ліщинська, 16-03-2012

Книга родоводу?

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Галина Михайловська, 16-03-2012

Хроніки сайту?..

© Ольга Ярмуш, 15-03-2012

То ото все були ніки Капранових?

© Надія, 15-03-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.65198183059692 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …