Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46606
Рецензій: 90916

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 31957, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.206.15.215')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Історія Одного Вечора

© Олег Семчук, 24-01-2012
Жила була гарненька, маленька, руденька... дівчинка. Одного зимового вечора вона сиділа самотня біля вікна і дивилася на ярке полум’я свічки. Вогник плавно танцював підкорюючись плавному диханню красивої дівчинки...  
Раптом за вікном пролетіла блискавка... Це було так неочікувано, що дівчинка мимоволі зробила крок назад і, від переляку, крикнула. Дихання збилося, полум’я свічки затрепетало і згасло. Кімнату заповнила нічна темнота...
А потім почало проникати сяйво... сяйво від вогню. "Але що ж горить" - думки дівчинки меланхолічно шукали відповідь на це питання. Виглянувши у вікно, дівчинка побачила палаюче дерево... на його фоні вона помітила людський силует і не розуміючи що сама робить кинулась до дверей, накинувши на себе легеньке пальто...
На дворі був сильний мороз, пальтечко ледве діставало до колін, а під ним було лише легеньке нічне платтячко. Нестерпний мороз нещадно кусав дівчинку та вона не звертала на це увагу... всі думки були зайняті дивною подією...
Маленькі ніжки стрімголов несли її красиву власницю до палаючого дерева. Дивно але ніхто ще не підоспів на допомогу, наче тільки їй одній прийшло це видіння... Вже підбігаючи дівчинка помітила невеликий кратер біля дерева... "Та що ж це трапилось?" - знов задала дівчинка собі питання, та відповіді ще не було...
Підійшовши до краю кратера, дівчинка помітила що там хтось є. "Ви живі?" - тихенько спитала вона, переводячи подих... Відповіді не почула і спитала ще раз, але голосніше. На цей раз постать повернулась до неї і промовила: "Ти кликала мене..." - голос промовляючого був повен якоїсь скритої сили, але звучав досить тихо і приємно, неначе давно забутий друг прийшов оце до неї в гості...  
Дівчинка вирішила не звертати увагу на сказане і подала руку хлопцеві... Дотик супроводжувався таким почуттям, ніби між ними пройшов електричний струм... "Це все таки ти..." - знов промовив хлопець уже впевненіше. Його голос набрав сили, впевненості і здавалось що від нього ось-ось почне топитись сніг...  
Дівчинка помітно тремтіла і швидше потягнула незнайомця додому… Дім пустував, батьки відпочивали, а вона залишилась одна, самотня. І дивно їй було на душі, ніби відчувала, що щось має статись, тільки не могла зрозуміти що... Але це щось, що змінить її життя на краще. "Послухай, тебе не поранено? І... і як тебе звуть?" - спитала дівчинка, скидаючи пальто.  
"Знаєш... а ти красива... у тебе очі як глибокі колодці, які в темні ночі відражають у своїй дзеркальній поверхні зоряне небо" - замість відповіді промовив загадково юнак...
"Ти напевно таки добряче вдарився, дозволь я тебе огляну" - якби у кімнаті було світло незнайомий гість помітив би якими рум’яними стали щічки дівчинки.
"В різні часи мене називали по-різному: Геліос, Ярило, Дажбог, Хепра, Ра... я зараз і не згадаю всіх імен, якими мене називали люди. Але ти мене можеш називати як забажаєш..." - промовив хлопчина сідаючи на край ліжка...
"Але ж всі імена, які ти назвав, означають одне – Сонце... але ти..."
"Так" - перебив її Геліос ”...І я спустився з небес, бо ти мене покликала... твоє серце тужить... ти багато думаєш і сумуєш... я повинен тобі помогти... То як ти мене назвеш, Ерстен?"
"Ерстен, але чому?" - з подивом спитала дівчинка, здається вона почала вірити неочікуваному гостеві.
"Ерстен - означає перший, а ти – перша, до кого я прийшов у людській подобі..."
Дівчинка слухала юнака з цікавістю і недовірою... В наші часи чудеса трапляються рідко, та що, як одне з таких чудес трапиться і з нею?...  
"Семюел... я називатиму тебе саме так..."
"Що ж, мені подобається..."  
"А як я тебе ... покликала сюди? Я ж навіть не знала твого імені"
"Твоя туга привела мене до тебе, та й небо вказало... Давно вже воно так не хмурилось, а це не добре, не гаразд..."
"Ось воно що..." - здивувалась Ерстен і присіла біля нього.
"Ти чула щось про любов-долю?" - неочікувано спитав Геліос.
"Ні...." - спантеличено відповіла красуня, - "Вперше чую. Розкажи мені." І він розказав...
Розказав про те, про що лише обрані знали.
"Любов-доля - це одночасно і щастя і горе. Пари, що відчувають це, не можуть зрозуміти, що з ними відбувається. Їх завжди щось тривожить. І лише коли вони знаходять один одного, лише тоді душа знаходить рівновагу, спокій... Пари, які не знаходять свою долю страждають до кінця днів... розчиняючись у глибинах небес, несучи щастя закоханим звідти у подобі зірок. А ті, що все ж  таки з’єднуються... Що ж,  їх чекає яскраве майбутнє. Вони перестають бути людьми, чи іншими істотами... Вони стають творцями своєї долі... і не лише своєї..."  
Дослухавши історію до кінця, дівчинка відчула... відчула той спокій про який їй розповів Він, єдиний, хто тепер мав для неї значення. Вона і не помітила як притулилась до нього і обняла...
І серце затрепетало, забилось з такою силою як ще ніколи в житті до цього моменту. І це було приємно...
"Семмі, ... ти ... ти найшов мене" - і з очей гірськими річечками потекли сльози радості.
"Ні, коханнячко моє... Ми, ми знайшли одне одного. І лише це важливо зараз" - емоції переповнювали й його, і знайшли вихід через сльозу... одну єдину золоту сльозу, яка слизнувши по щоці впала дівчинці на долоню і застигла.
"Це тобі мій подарунок" - промовив Семюел... але не останній.
Ері обняла його і пристрасно поцілувала. А він зарився у її вогняне волосся и спалахнула іскра і запалали ясним полум’ям дві фігури, розганяючи нічну пітьму по куткам. Це тривало лише коротку мить, але для них у цей момент час зупинився.  
Та не має нічого вічного...
Тепер ніч здавалася такою короткою.
"А тепер я піду, бо таке моє призначення. Але я піду щоб повернутись знов. Я кохаю тебе, моє маленьке сонечко, я повернусь". І він зник так само миттєво як і появився. Але тепер не стало в серці Ерстен жалю, туги, тепер їх місце зайняла Любов.
Ось появились перші промінчики світанку, і вийшло сонце, а вона виглянула у віконце і прошепотіла: "Я знаю... Чекатиму…"
12.01.10-16.01.10

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Хм...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 26-01-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74425792694092 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …