«Тільки не це! Спізнилася!» – задихана Карина не тямила себе од відчаю. Оточена безлюддям нічної залізничної станції, вдихала його холоднуватість. «Отакої! Ані живої душі!» – шкрябало дівчину. Кілька хвилин не сходила з місця.
Ліворуч – будівля вокзалу, одноповерхова, з на диво маленькими вікнами. «Ну і ящик», – пробурмотіла. Зайшла всередину. Першою її зустріла зала очікування з бідним начинням: сіріли ряди стільців, оточені тільки стінами. Збоку виднілися якісь двері. Карина сіла. Замислилася. Ночувати тут, на краю чужого міста, у приміщенні, де невідомо, чи є хоч ще одна людина, крім неї самої, дівчина не хотіла. Та не мала вибору: пізня година, копійки готівки в кишені й відсутність поблизу банкомата, малознайома місцевість – не лишали його дівчині. «Я ж тут зовсім сама! Будь-якої миті може хтось увійти, і не факт, що з добрими намірами», – охопили її задушливі думки. Карина встала й пішла до входу до іншої кімнати: гадала, може, там є хоч хтось із персоналу, а якщо пощастить, то й буфет чи щось на кшталт того. Але почула, як скрипнули головні двері...
Продовження тут: https://andronum.com/product/berberfish-mariya-holodni-shlyahi/
