- Сесія... Студентство потіє, вчиться... Коли ще побачиш стільки розумних облич?.. Тут вже не відкрутишся вашим беканням-меканням... Екзамен все одно буде. І тут уже хоч гопки скачи, хоч дзиґою крутись, а скласти його мусиш!.. Хто байдики бив впродовж семестру – маєте шанс завалитися. Радує перспектива? Перед екзаменом раджу вам, шановні, помитися, поголитися... А то ходите, як телепні!.. Хто вам сказав, що не можна перед екзаменом митися? Поряд з вами ж не встоїш – хоч носа затуляй!
А голитися вас не вчили?.. Вуса по відрощували, щетину... у сімнадцять-то років!.. Як бомжі якісь їй-Богу!..
А стригтися? Думаєте, знання зістрижете? Так у вас же їх немає. Тому й зістригати нічого. Чуби на очі поспадали. Гарно? Та вам же нічого видно не буде на екзамені. Хоч мене, може, й знайдете... по голосу... Дивлюсь, хлопці у сімнадцять років вже з бакенбардами, а в голові – анітелень. Пушкіни трясця вашій матері!..
А хто вам порадив у ніч перед екзаменом класти під подушки книжки й конспекти? Та не влізе у ваші мізерні мізки стільки знань!.. Понакладаєте по двадцять книжок, а потім голови як макітри. Прийдете до мене і будете скаржитись, буцімто шию звернули. Чи у вас ґлузд на розум завертає? Мовчите, бісові діти? Принишкли?
А що за брехні ходять про солодощі, то я взагалі мовчу... Затямте собі, з’їсте хоч тонну шоколаду- розуму у вас аж ніяк не побільшає. Інша річ – з’являться діатезні прищі. І будуть, їй-же-Бо, до мене на екзамен приходити брудні, воюючі, зарослі, прищаві пушкіни та лермонтови. Ох, студентишки ви мої (протирає обличчя хусткою), ви мені з дива не сходите! Будьте ви неладні! З вашої ласки тут помреш зо сміху!..
Життя прибиральниці
Вона, у брудній одежині, з розпатланим волоссям, стояла над раковиною і смачно лаялася:
- Ах, ці негідники! Гади потворні, чмирі! Ублюдки освічені! Алфавіт їм подавай. Букви „а”, „г” знають, як пишуться, а як закрутити кран- то не вистачає клепок. А ще освіту здобувають. Та яка цим мерзенним сволотам до біса освіта? Вода тече... Ну, хіба ти не бачиш, що потрібно кран закрутити? Йолопи чортові!
Вийшла із жіночого університетського туалету. Її чорне скуйовджене волосся злиплося, втративши свій блиск безповоротно, як і змарновану юність, а подерта камуфляж на куртка наче нагадувала про старість, що вже невпинно крокувала за нею.
- Люся-а-а-а,- тихим осілим голосом п’яниці, що палить, мовив тридцятилітній чоловік, що виглядав на всі сто... тридцять. Його обличчя було пошрамоване, на комір куртки спадало рідке засалене волосся, а в шапці, як і в душі, була дірка, наче нора для мишей.- З наступаючим!..
- А-а-а,- стрепенулася жінка. Її видовжена голова нерухомо зависла в повітрі.- А-а-а... Спасибі... Спасибі... Спасибі...
Через годину вона вже сиділа з дитиною у переповненому вагоні пригородньої дешевої електрички на найгірших запльованих місцях.
- Мамо!
- Що, доню?
- Я тебе люблю!..
- Що ти хочеш?
- Нічого.
- Ну що? Кажи!
- Я такі джинси придивилася...
- Немає за що, доню. Немає за що... Може, колись...
У вікно вже стукав новий рік, даруючи пасажирам і всій Україні надію, що те „колись”, можливо, і справді настане...
