Як хочеться тепла. Просто пригорнутися, обняти людину і просто помовчати. Як не вистачає тепла. Так холодно в цьому світі самій. А так хочеться тепла і ласки, порозуміння і підтримки. Так хочеться кохати і бути коханним. І чому я приречена на самотність? І чому ніхто не розуміє? Чому так тяжко? Невже так буде завжди? Я не витримаю, я вже не витримую.... Так боляче. А хочеться мати людину, від якої б не ховала очі (повні сліз), могла сказати слова (які б не боялася сказати, про наслідки яких я б не думала). Мати людину при якій мона думати в слух. До якої можна пригорнутися, подивитися в очі і відчути тепло і ласку без слів, адже слова тут не потрібні. Хоча інколи так хочеться почути "Я кохаю тільки тебе!" Мрії скільки можна заповнювати мої думки, моє життя. Я живу мріями і снами. Але так не можна. Просто приходять люди і події, які просто руйнують все. А є такі, які дарують плоди для фантазій. Є ЛЮДИ, ЯКІ ПРИМУШУЮТЬ ЖИТИ. я ж розумію, що я для них ніхто. В кожеого з них є людина ближча. А я...Я як завжди сама.....
