Вечір легенько торкнувся пальчиком до торта і зразу ж відчув, який він запашний. Хотів скуштувати але передумав. Знав, що без запрошення іменинника це робити не варто. Увагу привернув Рожевий Слоник, який чекав на гостя, мріяв про свої іменини й сам себе розважав. Ходив вайлувато по кімнаті, як справжній слоник. Через мить ставав мавпочкою і висів на лампі й дразнився з павучком. То перекидався у лінивого рудого персидського кота . Залізав на підвіконня, опускав униз пухнастого хвоста і починав весело муркотіти . Потім обертався на маленьку білочку і гриз солені горішки. Врешті перетворювався на веселого коника і починав галасливо гасати по кімнатах. Набавившись вдома, Рожевий Слоник перекрутився у повітрі й став гавкітливим песиком. Вибіг на подвір»я і зустрівся з Вечором.
-Чому тебе так довго не було ?.. - протягнув сумно, - я вже зачекався і сам себе розважав.
- Я спішив, але не міг обминути старого Ліхтаря, бо він цілий день виглядав мене, щоб розповісти про новини старого міста. Потім смакував каву по львівських кав”ярнях, нюхав пахощі солодких тістечок. До мене приєднався весняний Вітер і ми слухали смішні жарти, сиділи біля стареньких бабусь і чули їх розповіді про онуків. Хоч вони не слухняні й бешкетують та бабуні їх люблять.
Сміялися біля одного вікна, де бабуся, дідусь, тато й мама не могли покласти малого спати. Мама читала йому казочку. Потім цілувала і просила його закрити очка, щоб засинав. Не допомогло. Тільки вийшла за двері, а він скік з ліжечка і давай бігати по кімнаті.
Прийшла на допомогу бабуся. Носила на руках, колисала. Возила у візочку, а малий не спить і все. Згодом закрив очка і вдав, що заснув. Бабуся подумала, що їй вдалося вкласти малого, та, тільки, закрила за собою двері, як він скік з візочка і давай галасувати на всю кімнату...
Дідусь сказав, що він обов»язково заколише малого але і в нього нічого не вийшло. Малюк з діда зробив коника, ще й поганяв ним. Дід возив малого аж на Ратуші вибило десять. Це була вже пізня година, тому на зміну дідуся прийшов тато, бо малюк нікого не слухав. Бігав, шумів, розкидав іграшки…
Тато взяв сина на руки і розповів йому на кутик з розсипаною гречкою. Неслух вмить зажмурив очі й тихенько промовив: «Надобраніч, татко! Я вже сплю...»
- Ха-ха-ха,- сміявся Рожевий Слоник.- Малого налякав кутик.
- Інші методи його не заколисували. От, тато й згадав старовинний спосіб виховання.
- А я сам засинаю. Лежу собі й уявляю як веду кізочок скакати через перелаз. Вони скачуть, а я починаю лічити. Полічу до десяти й засинаю...
- А я, коли я все зроблю, що запланував, чекаю на Ніч. Вона з»являється і починає господарювати. Прощаюся з нею і швиденько лягаю. Тільки скажу: « Один»,- і вже сплю.
- Де ж ти спиш? …
- Де захочу. Люблю спати в гнізді сойки. Там тихо, солодко, або на окулярах дідуся, що читав газету і враз задрімав, похрапуючи.
А одного разу заснув біля няні. Вона читала книжечку дівчинці й заснула і мала з нею. Так солодко спали обоє, що я ліг біля них і посапувати почав. Ти сьогодні приготував мені нові?
- Ну, звичайно! Я ж завжди дотримую слово, коли обіцяю. Коли ти говориш, що мої казки подобаються дітям, мені стає радісно.
- Діти їх дуже люблять, слухають і засинають. Сплять так солодко, що я не втримуюсь і цілую їх в оченята, - додав Вечір .
- Сьогодні я маю багато казок, - сказав Слоник, - але спочатку ходім до столу. Запрошую поласувати маминими солодощами.
Вітер взяв його за руку і вони обоє зібралися йти до вітальні як тут почули, що хтось жалібно плаче.
Вони здивовано переглянулися і Слоник тихо спитав :
- Ти чуєш як хтось плаче?
- Чую… І хто ж це плаче? Що воно таке? – заглядає за дерево.
- Ходімо, пошукаємо !.. - стривожено промовив Рожевий Слоник і побіг по грильяжовій доріжці до малинових кущів та Вечір зупинив його.
- А як же твої іменини, солодке, казки? Діти чекають на мене в теплих ліжечках, я запізнюся… Не піду шукати, я не хочу… А-а ще… я - боюся… Може під тим кущиком крокодил сидить і плаче, як маленька дитина?
- Та не вигадуй…
- Не віриш?! Пригадую, як один багатий чоловік купив собі отакенного крокодила! - Вечір розширює руки у різні сторони і показує у повітрі, яким здоровенним був крокодил,- а він раз і втік від нього.
-Як утік? - здивувався Слоник.
- Дуже просто,- пояснює Вечір,- коли господар його годував, хтось йому подзвонив у двері. Побіг відчиняти і забув закрити кришку в тераріумі. Крокодил скористався цим і шуганув… Аж забулькотіло…
- І куди він побіг ? - дивиться на нього переляканий Слоник.
- Як куди, куди… Може сюди, до нас... Почув, що тут солодким пахне й приплентався. Заховався під кущик і притворяється. Плаче, мов дитинча. Хоче, щоб ми на нього увагу звернули, до кущика підійшли, а він хряс і з»їсть нас…- Вечір голосно клацнув зубами. Показав товаришу як крокодил чмакає під час їжі. – Він, напевно, сидить і чекає, щоб ми потрапили йому на гострі зуби. Прикидається і плаче, як дитина…
Слоник, побачив у зоряних очах Вечора веселі бісики. Той блимав ними, робив великі круглі очі, у яких відбивався переляк і сміх. Потім почав тупцяти навколо нього, а згодом побіг. Слоник хотів зловити його та Вечір пригнувся і заглянув під кущик. Швидко вискочив з-під нього й загадково подивився на товариша.
- Ну, що там? – ледь промовив Рожевий Слоник,- невже кро-ко-ди-л ? .
-А ! – протягнув розчаровано Вечір, - ти ж не знаєш як виглядає крокодил?
- Ні! Я його не бачив…- опустив соромливо голову Рожевий Слоник. – Я ж нікуди не ходжу, сиджу дома, вигадую казки, складаю пуцлі, ласую солодощами і чекаю на тебе. Якби ти до мене не приходив, то мені б було дуже сумно…
- Чого ти зажурився? Твої батьки підуть з тобою в зоопарк. Ти їх попроси, щоб завели і побачиш там всіх звірів, не тільки крокодила.
-Мені здається, що це не крокодил плаче , а маленька дитинка... Йдеш?
- Ні! Боюся… - прикидається дурником Вечір. - Це не дитинка, а бабайко. Великий, вухатий... Носик у нього, як п»ять копійок, а вушка, як у маленької свинки. Очка бігають, пухнасте рильце кувікає, а ніжки з копитцями б»ють : лусь, цуп по землі, мені по носі… Ой-йо- йой…- розвередувався Вечір.
- Ха-ха-ха ,- сміється Рожевий Слоник, - ти ще й актор гарний. Вмієш страхати … Може ти діточок так лякаєш, як мене зараз?..
- Лякаю… Та не всіх. Якщо дитинка слухняна, то я їй казочку дарую. А якщо не хоче спати, бабайком лякаю...Ох, і бояться вони того бабайка, аж оченята мружать! Та тебе не злякаєш, ти веселий, слухняний і завжди смієшся…
- Я не боюся ні зеленого крокодила, ні бабайка… Ну, пішли зі мною, подивимося, хто ж там під кущиком ховається?
- Ні, ні, я не піду, бо це може бути - бібізяна? Вона як скікне на мене, ио я впаду…
- Хто? Бібізяна? А де ти таке слово знайшов? – перепитує Рожевий Слоник і покочується зо сміху.
- Це малий Сергійко так говорить, - сміється голосно Вечір. - Йому татко перед сном завжди казочку читає, а він її не слухає. Дуріє й кривляється, гримаси робить. Татко питає: «Сергійко, ти чому такий неслухняний, кривляєшся?...». А він надуває губки і говорить: «Татко, це не я. Це моя бібізяна. Он вона в моєму ліжечку лежить і спатки не хоче”...- показує на іграшкову мавпочку, яка чемно дивиться на них з подушечки... От, хитрун... Що з таким робити? Тільки ля-ка-ти…От так: гу-гу-гу…
- Дітей не можна лякати, бо вони маленькі, - говорить Рожевий Слоник. Та, враз, з-за куща знову чути голосний плач. Вечір і Рожевий Слоник схоплюються на ноги.
- Ну що? Йдеш зі мною? Якщо ні, то я сам піду і подивлюся: хто там так жалісно плаче? – шепоче Рожевий Слоник і вони йдуть поволі до кущика. Слоник попереду, а Вечір за ним.
- Хто там сидить ? - питає Вечір, а Рожевий Слоник відхилив гілки малинового кущика і побачив бачив під ним маленьку дівчинку.
Личко і ручки - вимазані малиновим соком. Під носиком булька, оченятка повні сліз. На маленькі ніжки поприлипало листячко. Дівчинка пухкенька і дуже гарна. Дивиться налякано, кривить губки й плаче. Це робить малу дуже смішною й привабливою.
- Як ти сюди потрапила? – збентежено запитав Рожевий Слоник. – Вечоре, вона така маленька, як лялька в магазині! Манюня, хто тебе сюди приніс?
Дівчинка злякано дивиться на них і тихо лепече крізь сльози:
- Мене приніс великий птах… На таких великих - великих крилах… Вони в нього білі, а хвостик чорний.
- А звідки ти взялася? - здивувався Слоник.
- Плавала у кошичку-колисонці, дивилася на небо, на сонечко. А потім побачила птаха. Він ходив по берегу і ловив жабки. Носик у нього довгий червоний. Побачив мене і обережно вийняв з кошичка. Посадив на плечі й піднявся в небо. Летів високо й оглядав землю. Вдалині заблистіли вікна й червоний дах. Це був гарний двоповерховий будиночок .Вирішив посадити на підвіконня, де стояла сумна гарна жінка. Вона хотіла взяти мене та її чоловік швидко закрив перед нами вікна, а мені й птахові сказав: «Нам ще не час…»
Жінка заплакала. Напевно хотіла, щоб я залишилася, тільки чоловік був проти. Чому ? Не знаю... Я теж плакала, вона мені сподобалась. Дуже хотіла, щоб була моєю мамою… але…- дівчинка голосно зітхнула.
-А що було потім? – запитав стривожено Вечір.
- Потім птах поніс мене на високе дерево. Там була його хатка, а у ній багато пташенят. Всі ротики відкривали, їсти хотіли, бо мама на озеро полетіла. Він дуже гарно потішав їх, хоча було видно що їм не до цього. Вони мене за пальчики щипали…
-Думали, що це хробачки, - пояснив Вечір.
- Мій птах дочекався на свою дружину і знову полетів шукати відкрите віконце, чи двері, де б на мене чекали мама і татко, - голосно схлипнула дівчинка,- але так і не знайшов... - скривила губки.
- Не плач, заспокойся, - попросив Рожевий Слоник. Підійшов близько до дівчинки. Сів біля неї й ніжно обняв її за плечі. Вийняв з кишеньки білу, як хмаринка хусточку. Повитирав щічки, оченята. Вечір теж підлетів і лагідно погладив малу по голівці. Тепло посміхнувся й весело прошепотів на вушко:
- Все буде добре, мала… Ти не хвилюйся.
- А як називається твій птах? - запитав Рожевий Слоник.
- Лелека… Він дуже добрий. Ми високо летіли в небі. Та враз, звідкись з”явилося щось таке велике-велике, кругле-кругле. Гуркотіло, крутилося. З нього вилітали кольорові блискітки, мигалки, - дівчинка закліпала оченятами, стріпнула ручками, хотіла показати, як страшно воно бігало й мигало. - Ой, я так налякалася!.. Лелека - також…
- Та це, мабуть, телевежа спадахнула неоновими вогниками! - скрикнув Вечір, - адже хлопчик кожен раз засвічує на ній кольорові ліхтарики!
- Ні, це не телевежа, вона світить, а не блимає, - засумнівався Рожевий Слоник. – Блискуче та страшне… Що ж це могло бути?
- Може це ракета!? Літак?! Чи НЛО!? – випалив Вечір.
- Я не знаю, що це було. Зо стразу схопила його за крила і трималася
міцно- міцно... Боялася… А він кричить: «Бачу будинок! Летимо до нього!.» - і прилетів сюди. Посадив під малиновим кущиком і сказав, що йде шукати маму й тата…
- А куди? - стривожився Рожевий Слоник.
- Не знаю…
- Ой, яка біда сталася…- додав Вечір.
- Я чекала на птаха, а потім помітила на кущику солодкі ягідки й смакувала їх, розглядала все навколо… А його нема, та й нема. Стало страшно... - промовила тихо і відкрила ротик, щоб знову заплакати та Рожевий Слоник притулився до неї своїм м”яким пахучим хутром і вона затихла.
- Це прекрасно, що він тебе сюди посадив! Правда, Вечоре? Як гарно все вийшло!... - підскочив від радості Рожевий Слоник.
- А дівчинка – справжня! - посміхався Вечір. – Я знаю цього птаха. Він дітей приносить. Пригадую, як одного разу він знайшов двоє дітей в капусті, приніс до самого порогу дому. Там страшенно зраділи дітям, бо дуже хотіли близнюків.
- А чому мене ніхто не шукав? – запитала сумно дівчинка, - я так хотіла, щоб двері відкрилися і мама з татом побігли до мене.
Я б назустріч простягнула ручки і за кричала: « Тато! Мама!» А може я нікому не потрібна? – вона сумно схлипнула.
- Не журись, маленька! Буде в тебе і тато, мама і я – твій братчик... Все буде добре, - заспокоював Рожевий Слоник. - А мама казала, що дітей знаходять у капусті, а не під малиновим кущиком, - додав і подивився на Вечора.
- І в капусті, і в лікарні, і птахи приносять на крилах…- Вечір загадково посміхнувся. - А знаєш, що він вчудив одного разу?
- Ні!
- Одного разу летів лелека над полем, а в гарбузах, лежав маленький хлопчик і дуже плакав. Лелека сів біля нього, оглядається навколо і бачить, що нікого навкруги - нема. Він розхвилювався. Почав бігати, шукати маму малого, а її нема. Коли піднявся високо, то побачив жінку, яка працювала в полі. Він схопив малого і приніс до неї. Вона дуже зраділа, хоча у неї вже було двоє дітей.
Лелека питає її.
- Чого ти радієш, жінко, адже маєш двоє…
А вона каже.
- Кожна дитина для мами – це велика радість, щастя і надія.
- Він став знаменитим співаком, на цілий світ відомий.
- Ну й дива! – радів Рожевий Слоник. – Це класно!
- Нічого тут дивного, - відповів Вечір. – Просто, це - справжня мама, яка дуже любить дітей…
- Моя мама теж любить дітей. Ти б знав, скільки тістечок кожного дня вона для них випікає! А я в неї один. Цікаво, що вони скажуть, коли побачать цю дівчинку?
- Думаю, що зрадіють.Вона буде для них приємною несподіванкою...
- Правильно кажеш, - зрадів Рожевий Слоник. – Я їй помию ручки, личко, одягну гарну суконочку і покажу свій чарівний будиночок.
- А ще ти поклади її спати і свою кімнатку. Коли батьки вас знайдуть, то дуже зрадіють, бо ви обоє будете для них великою надією і помічниками в житті.
- Вечоре, вона така красива, мов казка і мені дуже подобається!…
- От і маєш подарунок на свої іменини…- усміхнувся, зніяковіло, Вечір, бо згадав, що прийшов у гості без подарунка.
- Прекрасний подарунок,- танцює від радості Слоник. -Вечоре, а вона буде моєю сестричкою! Я буду розповідати їй казки, бавитись з нею…
- Радий за тебе. А ти пригадуєш, чому я прийшов у гості до тебе?…
- Ой, вибачай, я від щастя все забув, навіть про свої іменини.Частуйся!- запрошував Слоник.
- Я трішки поласую солодощами, заберу нові казочки, які ти приготував і поспішу до дітей. Вони вже готуються спатки, - додав Вечір.
Рожевий Слоник запросив його і дівчинку до святкового столу, подав їм солодощі, фрукти.
- Пригощайтеся! Сьогодні в мене іменини!
- Ой, як смачно! - говорить захоплено дівчинка. Смакує тістечка і вимазує кремом щічки, ручки, носик.
Вечір бере в руки блискучий піднос, підходить до неї й каже:
- Дивись, маленька, як ти гарно вимазалася.
- Ой…- соромиться...
- Та вона ще манюня і не вміє гарно їсти, - захищає її Рожевий Слоник.
- Ну гаразд. Думаю, що ти навчиш як треба їсти. Ти ж все вмієш.
