Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50953
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 31170, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.200.74.73')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Майже лист

Н. Д. (Найкращому другові)

© Олена Юкіш, 09-11-2011

                                     «Що я люблю – люблю вже навіки». (Ольга Кобилянська)
Цієї осені я часто згадую тебе. Частіше, ніж мені б того хотілося. Знаєш, порівнюю тебе з цією порою. Бо осінь люблю так само, як весну. Але весна – як почуття бурхливої закоханості – така сама нестримна, рвучка й експресивна. А на прекрасний осінній пейзаж дивишся, як на усмішку безконечно дорогої людини, від якої відчуваєш тихий біль у серці. Дивишся і думаєш: «Господи, нехай би ця краса тривала вічно, і коли мене не стане…» Ти – моя осінь.  
Я телефоную тобі дуже-дуже рідко. Востаннє це було, здається, ще на початку року, перед різдвяними святами. Та зараз на душі щось зовсім чорно. Почуваюся, ніби у клітці з дикими звірами, кожен з яких з радістю вгризається зубами або впивається пазурами в моє серце. Мордують  зневіра, безпорадність, страх, апатія, ревнощі, зневага до самої себе. Тому вдаюся до крайнього заходу – набираю твій номер. І за хвилину такий рідний, трошки хрипкуватий голос тулиться до мене м’якими вербовими котиками. І віриш, відчуваю неабияке полегшення.
  Останні тижні  все йде не так як треба. Запорола термінову роботу, підставила людину, якою щиро захоплююся, ледь не посварилася з коханим, завдала йому прикрості… ще й болячки якісь безглузді допікають. Осінь навалюється всіма чорними хмарами, занудними дощами і безпросвітністю. Мені, як булгаковському героєві, здається, що осіння темрява вичавить віконні шиби, і я захлинуся у ній, як у чорнилі. Я б розповіла тобі все-все, притулившись до твого плеча, і знаю, що не почула б і слова докору. Такий уже ти є – не вмієш докоряти, навіть якщо треба. Натомість сказав би: «Не сумуй. Іде до літа».
Але притискаюся не до твого плеча, а вухом до телефонної трубки,  з якої лине твій голос. На моє «Що нового?» скаржишся, що знов мусиш  «пробивати» фінансування фільму, сам писати до нього музику, а ще ж не вдалося запустити трейлер. Кажеш, якби хтось із давніх друзів був поруч, то було б набагато легше. Та всі колишні однодумці розбіглися – влаштувалися на солідну роботу, хтось одружився, хтось відверто забув дорогу до твого дому… Лише ти – невиправний мрійник, нестаріючий хлопчисько, схибнутий митець, у якого купа проектів – і жодного втіленого в життя… Ти блискаєш зеленими очима, коли розповідаєш, який геніальний фільм знімеш за своїм новим сценарієм! Все твоє життя підпорядковане одній високій меті – служінню Мистецтву.  

- Зате є й радісна звістка, -- тішишся ти. –  Олег С. буде продюсувати новий фільм. Класно, правда?
- Вау! – від мого голосного вереску тобі, мабуть, вуха позакладало. – Який же ти молодець, що вмовив його!
- То ж стараюся.., -- усміхаєшся ти.  
- Якби ти знав, як я за тобою сумую, -- тихо кажу наостанок.
- А де ти сумуєш? У себе на батьківщині чи, може, десь у Києві?  -
                   - Поки що вдома. Але ти ж знаєш, мені тільки дай волю – я візьму квиток і приїду.
Чекатиму, -- і твій голос знову теплий і усміхнений. Мабуть ти, як і я, -- у нас із тобою  однакові  думки дуже часто виникають синхронно – згадав, як минулого літа саме отак приїхала зі Львова до Києва, шалено скучивши за тобою. Стояла серед  юрби, а ти йшов мені назустріч, смішно згорбившись і вимахуючи руками, у яких тримав букетик фіалок. Така манера ходити була у твого чергового кіношного персонажа. За хвилину ми обіймалися, ти куйовдив мою коротку зачіску і сміявся: «ого, яке в тебе волосся – цупке, як у первісної людини…». За кілька годин – поїзд назад, до Львова. У нас було дуже мало часу.
Згадую й нашу останню зустріч узимку, перед Днем святого Миколая. Я приїхала у містечко під Києвом, до тебе «на базу», як ти називаєш своє тимчасове помешкання. Весь вечір сиділи перед компом, обговорювали твій сценарій і слухали музику – ми обидвоє на ній схиблені. Тоді вперше за весь час, що ми знаємося, між нами виникло якесь дивне напруження. Слова то зіштовхувалися між собою, як каменюки, то липнули в паузах, як  мухи в меді. Я раз по раз накручувала диск телефонного апарату, не під’єднаного до кабелю. За допомогою цього телефона, казав ти, можна з’єднатися з будь-яким абонентом, варто лише захотіти. Коли ти запитав : «Вечеряти будемо зараз чи потім?», я здуру бовкнула: «Сподіваєшся, що я залишуся?». І який дідько за язик тягнув? Ти відповів: «Ну мабуть». Мені довелося довго і плутано пояснювати, чому залишитись неможливо, хоча ти, напевне, так і не зрозумів. «Тоді побігли на останній автобус.  Він мав поїхати п’ять хвилин тому». І коли ми бігли на зупинку, ти наспівував: «Залишайся, щоб ніколи ні за чим не шкодувати…»
Звісно, автобуса, який «мав поїхати п’ять хвилин тому», ми з тобою прочекали хвилин двадцять. Тулилися одне до одного, щоб зігрітися ( ти, збираючись поспіхом, забув шапку, а в мене під курткою була лише тоненька гачкована кофтина, яку ти презирливо назвав «кольчужкою»), стріпували сніг з волосся. І, Божечку, мені  хотілося, щоб той автобус уже не приїхав. Та, звичайно ж, за законом підлості, хуркотіння мотора почулося в ту мить, коли я вже була впевнена, що нікуди не поїду. Автобус обережно підкотився до нас, дверцята розчахнулися, ти підсадив мене до салону і випустив мою руку зі своєї. Пам’ятаю, півгодини, поки їхала до Києва, обличчя було мокре від талого снігу і сліз.

Телефоную тобі дуже-дуже рідко…                                                

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Завжди йде до літа

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Павліна Пулу, 09-11-2011

Нехай триває вічно краса

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 09-11-2011

Закоханість

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій Кирик, 09-11-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70101690292358 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …