Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2573
Творів: 46718
Рецензій: 91103

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Воші

© Євгенія Люба, 06-11-2011
                                                                                        І
Галину Григорівну насправді звати Ганна.
– Я не любила своє імя, - каже вона. - Та і мачуха в дєтстві все «Галя» та «Галя». А сказати їй наперекор чи огризнутися – та упаси Бог, ніколи в жизні такого не було!
Вона, дійсно, навряд чи скаже вам щось подібне в лице. Проте й мовчати не буде. Тому, наприклад, цілком може зранку почати нарікати – впівголоса, але так, щоб її добре почули у «чоловічому» кабінеті:
– Нє, ну ти представляєш! Знову свої пики пооставляли на склі! Цілуються вони з ним, чи шо? Віриш – повбивала б їх, ну їй-Богу!
Дивлячись на Галину Григорівну, розумієш, що анекдот про людожерів, які спокійнісінько харчувалися на фірмі менеджерами, аж поки не погоріли на прибиральниці, має цілковитий сенс. Галина Григорівна прибирала за 1000 гривень наш колишній офіс – маленьку трикімнатну квартирку. Галина Григорівна прибирає за 1000 гривень наш новий суперкрутий офіс у три поверхи. І вона не вміє це робити погано. Так само, як не вміє це робити мовчки.
І тому ти, заваривши собі улюбленого чаю з лимоном, і вже подумки пірнувши у теплі хвилі Інтернету, раптово з’ясовуєш, що давно сидиш, підперши голову рукою, і слухаєш безкінечно-протяжно-співучий монолог Галини Григорівни, яка тягає довкола тебе швабру, – наприклад, про таке.
Про дочку, яка вже років з десять працює у Греції, «менеджером у якомусь там ресторані в Ахвінах».
Про внука Артьома, з яким вони удвох живуть, і який «повернувся оце від матері з канікул і заявив, шо більше скучив за комп’ютером, а не за бабою, представляєш?»
Про сина, який «женився на руській, а вона до самої свадьби скривала, шо в неї є дитина в Росії. І нічого, прийняв. І я кажу: хай живуть, главне, шоб йому нравилась».
Про їхню дачу в Решетилівці, куди вона пустила пожити племінницю з матір’ю, «а тепер не можу спровадить. Бо ти б бачила, Женя, шо вони там творять!»
Ну і, звісно, про сусідів, усіх сусідів їхнього кооперативного будинку, з першого по п’ятий поверх, яких, виявляється, ти вже знаєш так, ніби прожила у їхньому домі років сорок.

                                                                           ІІ
Галина Григорівна за тиждень досягне віку ветерана. Як пояснив зі сміхом Станіслав Іванович, у цю категорію переходять усі, кому виповнилося 65. І це навіть передбачено якимось законом.
Як на 65, у мові Галини Григорівни забагато дієслів. Тому, коли її монолог не зачіпає сусідів-родичів-знайомих, він цілком може перетворитися на розповідь під назвою: «Що я робила вчора з раннього ранку до пізнього вечора» і зайняти сторінок п’ять. Але, якщо спробувати записати монолог стенографічно, то виглядав би він приблизно так:
«…Оце вчора зранку шось мені не спалося, то рішила поїхать на базар на Южний. Купила два відра картошки, хотіла сина визвать з машиною, а потім думаю: шо там ті два відра, донесу сама.
…Потім забігла до сусідки по площадці – вона ногу зламала, отоді зімой, коли був страшний голольод. Зводила її в туалєт, помогла підмитися, а вона просить: купи мені, пожалуста, хліба.
…Іду з магазіна з хлібом, а ці вже стрічають біля под’єзда: о, Галя йде! Щас вона зайде до Ганни поможе, а то Андрій її знову зранку дубаре. Нє, ну ти представляєш?! Хоч би не позорили мене на весь двір! Самі сидять на лавочкі, зубами щолкають – віриш, повбивала б їх, ну їй-Богу! – а як шо, так зразу Галя, Галя. Мені шо, більше всіх нада?
…В общєм, зайшла до Ганни – вона живе надо мной на четвертому із сином. Віриш, Женя, це уму непостіжимо, шо там твориться! А запах! Упаси Господь! Мати на постєлі задубіла, дрожить, у синяках вся – видать, вчора знову її дубарив. І не кормив же три дня точно! Я зайшла, а воно ворушиться в кутку, вилізло, п’янюче: о, тьотя Галя!.. Так віриш, Женя, отак рука і піднялася – заїхать йому в морду, падлюці! Схватила його за петельки, як штурхону: ану, зараза, бери матір та неси у ванну, будем мить! А вона ж важетельна, як ми її до тієї ванни тягли, один Бог знає! А там! Господи, Женя: усе тіло в язвах…
…Прибігла додому, переоділась і бігом на роботу, бо вже опаздую. А ще й з другої контори мені назвонюють: прийдіть, тьотя Галя, зробіть нам генеральну, а то ми зашиваємось…»

                                                                               ІІІ
– Цілу ніч сьогодні не спала. Встала в п’ять, - сумно починає свій сьогоднішній монолог Галина Григорівна.
– Чому? - перепитую автоматично, ліниво листаючи френд-стрічку.
– Та чому? Валька з третього под’єзда мене вчора перестріла: зайди, каже, до Ганни, а то Андрія вже три дні не видно – точно голодна сидить. «А ти?» – питаю. А я, каже, запах не переношу. Нє, ну ти представляєш? То були з Ганною такі подруги, а тепер їй запах не той!
Захожу в квартіру – Андрій лежить прямо в корідорі на порозі. Голова в комнату, штани спущені. На ногах отакенна рожа, він через неї в останнє врємя вже єлі ходив – страшне зрєліще… Але наче трохи дихає.
Коли чую – у кімнаті шось ворушиться. Оказалось – брат його прийшов, Ігорь. Він із жінкою на базарі рибками торгує. Виманили у матері квартіру, а коли відписала дарствєнну, так і носа сюди не показують – запах не той! Пенсію материну на комунальні забирають, а самі навіть дроти телефонні пообривали, шоб не звонила нікуди, коли Андрій її дубаре. А той форточку закриє – і давай! А я ж під ними, мені все чути! Господи, воно мені нада?..
Скільки разів ми ходили до них на базар, грозилися: через суд квартіру відберем! Найдуться люди, які за жильйо матір доглянуть. «І Андрія доглянуть?» - жінка. І Андрія! А вони ж там усі грамотні, знають: через три роки після дарствєнної квартіру вже одібрать нільзя. Чекають…
А оце, жінка, видать, злякалась за квартіру, бо прислала Ігоря. Той з комнати вийшов: о, тьотя Галя!.. Мати на постєлі задубіла сидить, мабуть, тиждень не кормлена, не поймеш, чи жива. Андрій під ногами. Шо мені, питає, з ним робить?
(Віриш: оце так би плюнула межи очі, розвернулась і пішла!). Та шо, кажу, робить: позвони у скору, забере вона його чи ні, так може хоч направлення дасть у вєн. Ти ж бачиш, яка в нього рожа, він довго не протяне. А сама розвернулась і пішла додому, бо хто я там така?
А оце сьогодні ноччю, часа в два – звонок у двері. Внук подивився – це, каже, Ігорь з четвертого. «Дайте позвонить. Андрій, похоже, вмер». Ти представ: це ж Ігорю у всьому домі ніхто двері не одкрив! Так він прийшов до тьоті Галі – ця не одкаже! «Та йди вже дзвони, раді Бога!» - кажу.
Оказалось, він тоді вчора, після нашого розговора, оставив усе, як було, закрив двері й пішов. А оце сьогодні явився по тьомному, шоб ніхто його не побачив, а Андрій, понятно, вже й не диха.
«Куди мені звонить?» - питає. Та звони, кажу, сперва в міліцію, хай дадуть заключеніє, шо його не вбили. Приїхала міліція, розпитують, шо та як. А цей тільки руками розводе: брат вів такий образ жизні!..
Образ жизні… Той і справді по-чорному употребляв, і жінка від нього через це пішла. В нього навіть син є, Антон – такий возрастом, як мій Артьом. А оце вже почав боліть: стрептодермія, потім рожа, вийде, бувало, з під’їзда, і поки дорогу переповзе, минут пятнадцять пройде. Я вже Артьому стільки разів приказувала: не берись ні в коїм случаї за перила в под’єзді! Візьму, вимию їх сама з «Білизною» (спеціально купила). Та ще ті калюжі, шо після Андрія на ступєньках пооставались. Бо він до туалєта вже дойти не успівав…
Поки міг ходить, його ніде на роботу не брали. Аж доки якісь хазяї, шо рибою торгують, не взяли – виловлювати живу рибу в цистерні. Я як представлю собі цю картіну, з його болячками…
Якшо в под’єзді будуть збирати гроші на похорон – ні рубля не дам! Хай хоронять ті падлюки за свої – хоть трохи потратяться! А Андрій – той, насправді, непоганий і сумирний був… Якби не водка. Та ще мати: він її дубаре, а вона до нього: «Андрюша, Андрюша!» От тобі й Андрюша, Царство йому небесне…

                                                                                   ІV
– А та жінка таки померла, - ні з того ні з сього, як завжди, починає свій монолог Галина Григорівна.
– Яка жінка? – перепитую, дивлячись у монітор. – Мабуть, Ви мені про неї не розповідали…
– Не видумуй. Ну та, шо із сином жила. Ганна…
– Ганна? – одразу вмикаюсь я. – Та Ви що?
– Ну да. Тоді, неділю назад, як Андрія ховали, ми таки зібрали гроші в под’єзді, і на всю тисячу купили вінок, шоб тим заразам і в руки не давать.
Ігорь після похорона іще раз приходив до матері, то по квартирі ходив так, шоб не дай Бог ні до чого не торкнуться. А потом бачу: день нема, два нема… Паламарчук мене перестрів (він із нами по одному стояку живе: я під Ганною, а він над), говоре: треба б до Ганни зайти, а то третій день сидить не кормлена. А як я туди піду, хто я там така?..
А оце позавчора – уже запах в под’єзді появився – предсідатєль наш і каже: треба, мабуть, іти вскривать. Позвав дєвочку-бухгалтершу і ще двох із етажа –освідєтільствовать, якшо справді померла.
Зайшли в квартіру – а там! мати моя рідна! Лежить Ганна на постєлі – уже задубіла, худа-худюща, а лице чорне і все ворушиться. Від вошей. Бухгалтерша – у неї дома кішка живе – каже: коли кіт здихає, на нього блохи так само усі наверх вилазять.  
А потом… Та шо потом? Хоронить ось будуть. Ігорь зі своєю ресторан зняли. Так учора – представляєш? – звоне його Танька: «Ви ж, тьотя Галя, приходьте обязатєльно, мама Вас так любила». Нє, ну ти чуєш?! Та я, думаю, лучче здохну, чим ваш порог переступлю! А сама в трубку все «угу» та «угу»…
Піду сьогодні біля под’єзда постою, вже одпросилась. Я тільки все думаю собі: куди ж вони тепер дінуться? Це ж вони розповзуться по всіх квартірах, по всьому дому…
Хто? Та воші. Я ж кажу тобі: воші…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 16-11-2011

Реалії життя

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Апальков Олександр, 16-11-2011

Тьотя Галя

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Z, 09-11-2011

***

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 08-11-2011

Кусючі бестії!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 07-11-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72133302688599 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …