Колись моя подруга хотіла зламати поштову скриньку свого чоловіка, щоб узнати, хто йому пише і чим він живе, бо частенько сидить за комп»ютером. Я її відмовляла: «Навіщо воно тобі треба? Ти упевнена, що готова знати те, що там є? Залиш йому особисту часточку життя і свої секрети.» Так ні, вона все таки змогла туди потрапити І... нічого особливого не знайшла. От дурепа! А могла б нарватися!
А я... Я б ніколи... Ні за що! Мене зовсім не цікавили його «посиденьки» в Інтернеті. Ну не те, щоб зовсім. Нехай подивиться там на голих дівиць, то й що? Зате вони на такий живіт, як у нього, не клюнули б.
Він так і не узнає, що я випадково відкрила його електронну пошту. Треба бути обережнішому, а він зайшов туди і не вийшов, забув, а потім віддав мені ноутбука.
Зізнаюся, жіноча цікавість переборола мої чесні наміри закрити його пошту і забути про цю можливість, але ж переді мною на екрані відкрився лист. Ну ви б закрили? Насправді, я думала, що ніколи в житті не прочитаю чужого листа. Ми думаємо про себе одне, а робимо зовсім протилежне у ситуації, яка склалася.
Ні! Це було сильніше за мене! Я прочитала його на свою голову... У очі відразу кинулося речення на середині сторінки, немов ножем пронизало мої груди, забракло дихання, потемніло в очах і я вже нічого більше не бачила і не думала нічого розумного.
Мститися!
Знову ж таки: ніколи не вважала помсту розумним вчинком, завжди радила подругами чинити розумно і не мститися. Зараз, коли згадую ті хвилини, то ще раз впевнююся в тому, що знаю себе дуже погано. Це ж треба, лише два рядки, а так можуть змінити життя:
«Маю досвід обміну і згоден помінятися парами!»
Подумала: «Сволота! А ти мене запитав? Йому, бачиш, парами захотілося мінятися, уже мало дружини! Ну я тобі покажу! «Мстя» моя буде жорстокою!» У голові почали мелькати усі прихильники і залицяльники, як об»єкти, за допомогою яких можна здійснити мій ще зовсім непродуманий план, але жоден із них не підходив із вагомих причин. Дивно, що я його зовсім не збиралася кидати, а вирішала робити вигляд, що нічого не знаю. А потім....
Декілька хвилин сиділа перед комп'ютером під враженням прочитаного і не могла прийти до пам’яті, аж потім зрозуміла: мій чоловік розводить канарок, тому обмінюється ними із іншими любителями птахів. Дочитала листа до кінця і поклялася собі: «Ніколи не читати чужих листів і не мститися, щоб не було соромно навіть за свої думки». Але про це ні-ні-нікому! Він теж про це так і не узнає. Я ж його кохаю!
