Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46983
Рецензій: 91390

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза незвична фантастика

Емі (6)

© Вячеслав, 22-08-2011
- Я людина?
- Ні, ти не людина.
- А що я?
      Євген знав, що рано чи пізно почує таке запитання, але відповідь на нього не готував. Здавалося, що відповісти буде нескладно. Та зараз воно застало його зненацька. На якийсь час він замислився. Істота продублювала свій голос написом на екрані монітора і терпляче чекала відповіді. Що ж їй сказати? Як відповісти правдиво та зрозуміло?
Його учениця запам’ятовувала все, ним сказане, і подальші роз’яснення не повинні були суперечити попереднім. Звичайно ж, помилки можна було визнати й пізніше, але тоді і пояснювати і розуміти буде ще складніше. Тому він вирішив ухилитися від прямої відповіді, важкої для сприйняття.
- Ти мислиш, як людина, – набрав він на клавіатурі. Голосовий зв’язок тільки ускладнював би порозуміння.
- А що означає «мислиш»? - не забарилася із наступним запитанням істота, вивівши його на екран монітора. Та Євген вже подолав почуття розгубленості і впевнено набрав текст:
- Мислити – означає запитувати і відповідати на запитання.
Звичайно ж, таке формулювання було не найкращим, але, начебто не провокувало низки подальших запитань. У спілкуванні двох програмістів воно не виглядало недоречним. Тепер у свою чергу задумалась істота. Євген і раніше помічав, що потреба логічно мислити уповільнювала її роздуми. Цим вона ще більше нагадувала людину.
Начебто вдовольнившись цією відповіддю, вона, однак, не забула початок розмови. На екрані з’явилося наступне запитання:
- Якщо я не людина, то що я таке?
Коло замкнулося. Але тепер істота вже знала, що таке мислення. Можна було зробити ще один крок у напрямку до істини.
«Ти – істота, яка мислить», - відповів Євген. Він навіть не намагався вдаватися до наукових термінів, бо ніяка відома йому наука ще не вивчала створіння, із яким йому доводилося мати справу.
- Що таке істота?
- Зазвичай істотою називають людину, або тварину.
Деякий час його співрозмовниця розмірковувала над тим, що взнала. Можна було уникнути її наступного запитання, виключивши комп’ютер. Однак, Євгену не хотілося аж до наступної розмови гадати, яким воно буде та як на нього відповісти. Краще вже розставити усі крапки над «і» зараз.
- Я тварина?
- Ні, ти не тварина.
Цього разу мовчання істоти було ще довшим. Вочевидь, почутих роз’яснень їй було замало.
- Яка різниця між мною, та людиною, або твариною?
«Міркує, як людина, навіть шкода її розчаровувати», - подумав Євген. Терпляче продовжив пояснення:
- І людина і тварина мають тіло, а у тебе його немає.
- А що таке тіло?
Євген озирнувся навколо. Маркіз саме тепер ніжився під сонячними променями на підлозі, у полі зору фотокамер. Євген включив їх живлення:
- Що ти зараз бачиш?
- Я бачу кота.
- Ти бачиш тіло кота.
Тепер Євген включив голосовий зв'язок. Зробив пару кроків до Маркіза і зупинився, затуливши його собою:
- А що ти бачиш тепер?
- Я бачу людину.
- Ти бачиш тіло людини.
Після деякого мовчання істота вирішила підбити підсумок:
- Людина – це її тіло?
От причепилася. Чим більше пояснюєш, тим більше запитує. Та насправді Євгенові подобались допитливість і настирливість істоти. От зараз, нарешті, можна ще трохи наблизитись до істини.
- Людина – це її тіло та її мислення.
«Добре що нашу розмову не чує ніхто інший, - подумалось Євгенові. -  От вже було б критичних зауважень!»
- Покажи мислення людини.
- Побачити мислення неможливо. Можна тільки подивитись на його результат.
- Покажи мені результат мислення, - не вгавала істота.
Євген набрав на клавіатурі: «Оця моя відповідь є результат мого мислення». Потім роздрукував набраний текст великими літерами на аркуші паперу і розташував перед камерами.
Істота знову задумалась. Потім, немов би зрозумівши:
- Те, що я пишу, або вимовляю – це результат мого мислення?
- Так.
Надто довга розмова втомила Євгена. Настав час зробити перерву. Скориставшись паузою, виключив голосовий зв’язок. Якщо цього не зробити, неочікувана промова, виголошена гучним  голосом у безлюдній кімнаті, може не тільки  розсмішити, а й налякати. Так було із матір’ю, коли вона, проходячи по кімнаті, несподівано почула: «Людина із віником іде наліво!» Того разу Євген, поспішаючи, облишив включеним і живлення камер.  Зараз він залишив комп’ютери включеними, не звертаючи увагу на екран монітора.
Його розумниця ніколи не ображалася на свого вчителя за таку поведінку і терпляче чекала відповіді на своє чергове запитання. Та навіть не отримавши її, завжди була готова відповісти на запитання Євгена. Ніколи не втомлюючись, могла вести бесіду нескінченно довго, але спокійно сприймала закінчення розмови у будь яку мить. За людськими мірками, вона мала ідеальний характер.
На той час, крім вибраних Євгеном шкільних предметів та української й англійської мов, вона вивчала іще одну з мов програмування. А тепер ось узялася і за формування власного світогляду. Тому він знав, що, тимчасово залишившись без співрозмовника, його улюблениця не дуже сумуватиме.
Загалом вчилась вона все швидше, але все ще потребувала допомоги. При кожній зустрічі треба було відповісти на найважливіші запитання, та ще й дати нові завдання, які Євген ледве встигав готувати. Добре було хоч те, що навчання не велося за розкладом, як у школі. Бо іноді Євген зовсім не мав часу для спілкування з подругою. Та, на відміну від справжніх школярів, вона ніколи й нічого не забувала, тому й ніякі перерви їй не були страшними. Саме завдяки цьому у разі потреби Євген міг повністю й надовго зануритись у свої шкільні заняття.
Вивчаючи шкільні предмети та вперто намагаючись запам’ятати щось назавжди, Євген мимоволі заздрив ідеальній пам’яті і невтомності своєї учениці. Передчував, що вона неминуче зрівняється з ним у знаннях, та ще й пережене.
Тільки наступної суботи він знайшов час для нової зустрічі. Включивши комп’ютери, зручно вмостився у стільці. Минулого разу нова тема розмови завадила йому відповісти на запитання, заготовані істотою. Тепер їх мало бути ще більше. «Цікаво, - подумав він, - про що вона запитає спочатку?»
Доки завантажувалась операційна система, Євген встиг подумати, що її мирне співіснування із істотою – заслуга останньої, котра наче б то інстинктивно уникала конфліктів із «операційкою». Включив голосовий зв’язок.
На екрані одразу з’явилося запитання, дубльоване добре знайомим голосом:
- Мислення людини може бути без тіла людини?
«Її так потягнуло на вправи у логіці, що й привітатись забула, -  подумав Євген. -  Ну що ж, тема не змінилась. Продовжимо.»
- Ні, не може.
- Моє мислення може бути без тіла?
Відчув, що учениця вперто підштовхує його до визнання якоїсь логічної помилки. Чого ж вона хоче?...Ага! Раніше він сказав, що у неї немає тіла. А й справді, це вже занадто – мислення без тіла! Якийсь згусток інформації без фізичного носія! Але ж сам бовкнув. Тепер викручуйся.
- У тебе є те, що замінює тіло.
- Що це таке?
- Це два комп’ютери. У них записані усі твої файли.
- Покажи комп’ютери.
- Зачекай трохи.
Євген розташував перед камерами старий комп’ютер і включив їх живлення.
- Зараз ти бачиш комп’ютер.
- У ньому записані мої файли?
- У ньому записана половина твоїх файлів. А усі інші записані у другому комп’ютері.
- Покажи другий комп’ютер.
От причепа! Довелося повернути об’єктиви камер у протилежний бік.
- Бачиш? Він виглядає майже так само, як і перший.
Істота тимчасово вдовольнилася. Перейшла до запитань, що торкались навчання. Та коли Євген на них відповів, раптом повернулася до початку розмови:
- Комп’ютери тільки замінюють мені тіло, вони не є тіло?
- Вони є твоє тіло, доки твої файли записані у них. Ці файли можна перемістити у інші комп’ютери. Тоді ті, інші комп’ютери стануть твоїм тілом.
- А мислення людини, чи тварини можна перемістити у інше тіло?
- Ні.
- А навіщо переміщувати мої файли у інші комп’ютери?
- Щоб зберегти тебе неушкодженою навіть тоді, коли мої комп’ютери вийдуть з ладу.
Можна було очікувати запитань про долю біологічної істоти, що має несправне тіло, та, на щастя, цікавість учениці поки що була задоволена.
Подальша розмова точилася навколо наступних уроків. Завдання з математики були вже із підручника для сьомого класу. Із фізики – для шостого, вибірково, щоб мати уяву про основні властивості тривимірного світу. Англійська мова дещо відставала від української, бо й самому Євгену, хоч він і вчився разом із істотою, до вільного володіння було ще далеко. У програмуванні вона вже наздоганяла Євгена. Нескладні програми створювала миттєво і він навіть не намагався зробити це швидше за неї.
Наступна неділя була останньою перед початком навчального року. Євген намірявся добре розважитись із приятелями увечері. До зустрічі залишалась ще пара годин. Зайшовши у свою кімнату, він включив комп’ютери. Влаштувався у кріслі біля монітора. Після недовгого чекання прочитав: «Хто написав ці файли?» Далі йшов великий перелік файлів.
Євген здивовано розглядав запитання й перелік. Від несподіванки спочатку не міг второпати, про що йде мова. Потім придивився до переліку уважніше. Так - так… Схоже, що це файли, які входять до складу самої істоти. Щоб не витрачати зайвий час на порівняння їх змісту, спитав у неї:
- Це твої файли?
- Мої.
Якщо вона так запитує, то це файли, написані ним самим. Щоб переконатися у цьому, знову спитав:
- Ці файли написала ти?
- Ні.
- Тоді виходить, що їх написав я.
- Ти людина-програміст?
- Так.
- Я також програміст?
- Так.
Схоже було, що тема самопізнання і свого місця у світі стала для істоти найцікавішою. Вона нічого не запитувала відносно отриманих минулого разу завдань. «Можливо, цікавість притаманна усім мислячим істотам без винятку?» – подумав Євген. Він пригадав морську свинку, що жила у нього кілька років тому. Вона прогризала отвір у паперовій огорожі, щоб бачити усе довкола і тільки після цього заспокоювалася. А про Маркіза годі й казати! Коли Євген розбирав на підлозі системний блок, або облаштовував знімальний майданчик, кіт завжди сидів поруч і уважно спостерігав за усім, що відбувалося.
Щоб повернути її думки до навчання, спитав: «Ну, що ти ще хочеш знати?». У відповідь отримав стільки запитань, що вільного часу стало обмаль.
Давати нові завдання було вже ніколи. «Нехай подумає про все, що взнала за останні дні. Щоб цікавість зростала», - мовив про себе Євген і, не виключаючи комп’ютери, вийшов із кімнати.
Пізно увечері, повернувшись додому, він згадав, що із наступного тижня вже не зможе приділяти стільки уваги своїй учениці. «Напевно, щось придумаю, щоб зарадити справі», - заспокоював він себе, збираючись заснути.
Наступного дня зустрічі із школою та однокласниками відігнали думки про нестачу вільного часу, однак увечері вони знову повернулися. Протягом останніх місяців істота вдосконалювалась все швидше. І от тепер, коли вона вже почала розуміти свою сутність, коли передчувалися ще більш дивні її перетворення, ніколи буде і поговорити з нею без поспіху та пояснити їй усе, що вона захоче. Про те, щоб  давати їй нову інформацію малими порціями, не могло бути й мови. То як же пристосуватися до нових обставин? Роздуми не давали Євгенові заснути, а коли, нарешті, це вдалося, то йому приснилося, що його улюблениця вимагає від нього, щоб він покинув школу і перетворився у таку ж саму істоту, як вона. Ще трохи і він встиг би це зробити, та йому завадив голосний дзвінок будильника.
Виспатись Євгену більш-менш вдалося, думалось легко. І коли, йдучи до школи, він знову згадав про нестачу вільного часу, виявилося, що рішення вже є. Просто треба дати істоті можливість вчитися цілком самостійно. Надто довго він вчив її, відміряючи нову інформацію певними порціями.
«Що вона, сама не здатна відміряти собі стільки, скільки їй потрібно? – переконував себе Євген. - А якщо й перебере, то що тут страшного? Побачить, що запитань вже більше, ніж нової інформації, та й зупиниться. До того ж, вона зможе вибирати те, що їй найбільш до вподоби. І краще за мене знає, що вже вивчила, а що – ні. То, може, і вчитися почне швидше».
Рішення здавалося таким вдалим, що протягом усього дня у Євгена був піднесений настрій. Увечері, викроївши час, він почав здійснювати свій намір. Узяв усі підручники, із яких на той час видавав завдання. Включивши зір істоти, дав їй прочитати по тридцять сторінок із кожного. Потім виключив монітор. Наступного дня, знайшовши кілька вільних хвилин, включив монітор і побачив чи не найбільший за всі часи навчання перелік запитань. Відповів на десяток найважливіших із його погляду і знову виключив монітор. Так продовжував робити і у наступні дні. Коли кількість запитань помітно зменшилась, знову дав істоті прочитати по кілька десятків сторінок із тих підручників, по яким запитань було найменше. Надалі продовжував робити так само. Ще ніколи не видавав він своїй учениці так багато нової інформації, але це  його вже не тривожило. Тепер він не виключав комп’ютери навіть на ніч, даючи можливість істоті мислити, скільки їй заманеться. Тільки час від часу по черзі відключав один із вінчестерів. Іноді включав монітор, щоб подивитись, як швидко вона ковтає нову інформацію.
Найближчої суботи, ще зранку, Євген нашвидкуруч впорався із шкільними завданнями. Не терпілося підсісти до комп’ютера. Мимохідь пригадав, що останнім часом, захопившись навчанням істоти, майже не займається програмуванням, хоч іноді дуже кортить спробувати написати давно задуману, досить таки складну програму. Із тих, які роблять програмісти – професіонали. Це знаменувало б доскональне оволодіння однією із мов високого рівня. Та зараз він навчав істоту, і ця справа була навіть більш захоплюючою, ніж програмування. Крім того, він знав, що воно нікуди  від нього не подінеться. Просто тимчасово його вивчення набуло нетрадиційного напрямку. Потім він неодмінно стане класним програмістом. А хіба подальший розвиток істоти,  відкриття її нових здібностей – не найцікавіше із усього, про що міг би мріяти будь який програміст?  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.64408898353577 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …