Вокзал навіював смуток. Усі хто прибував швиденько розбігались у різні боки, щасливі з того, що досягли кінцевої зупинки. Усі хто мав намір поїхати, сиділи у залі очікувань і млосно позирали на табло годинника. Картина не змінювалась вже з пів години: сімейство веселих туристів з рюкзаками, гурт перекупок з торбами, кілька поодиноких пасажирів, що чекали на дуже далекі рейси і бабуся.
- Бабцю, а ви на який поїзд чекаєте? – вже не витримала отої безкінечно довгої мовчанки у тихому смутку попутниця.
- А я до утра.
- То ж на який? – вперто допитувалась, ніби не бачила, що старенька не хоче розмовляти.
- На восемь двадцять, електричка.
- Вісім двадцять? – повернула голову до великого табло і за хвилю здивовано протягнула – такої електрички нема... – Мовчанка. – Ба, а ви звідки?
- С Калуги.
- А що тут робите?
- К сыну приехала.
- До нас? – здавалось здивуванню настирливої молодої попутниці не буде кінця.
- А он женился здесь.
- У вас син певне єдиний?
- У меня их четверо и дочь.
- А ви з ким живете?
- Дочь с мужем в той же деревне что и я, а сыновья все в разных сторонах. Вот младшенький здесь.
- Чого ж син не приїхав з вами?
- А он на похорон уєхал.
- Як це?
- Вот так. Приєхала я, а сосед говорит, уєхали они, тёща умерла.
- Чого ж не подзвонили йому, він то мабуть і не знає що ви тут?
- А как дзвонить? У меня телефона нету.
- А від сусідів?
- Соседи то разные бывают.
- А ви телефон сина маєте?
- А как же.
- Давайте я подзвоню. – Мовчанка.
- Он знаєт что я здесь. Я єму посылку высылала, писала что приеду. – нарешті ніби вийшовши з якогось зацепеніння пояснила бабуся.
- Як знає? І не зустрів?
- Говорю на похорон уехал.
- Міг би забрати вас і поїхати пізніше. Теща все одно вже померла, а ви то живі!
- А, умная какая судить. Вот была б ты на его месте. Представь себе, твоя мать умерла, а муж на похороны не едет! Как?
- Хіба б я не зрозуміла?
- Поссорились бы.
- То ж можна було б щось придумати. Сусідам ключ від хати лишити.
- Квартиру доверить? Обворуют!
- Ну, то когось попрохати, аби вас зустрів і привіз, хіба в нього друзів немає чи колег? На крайність, таксі б замовив.
- У него денег нет.
- То ви, що його тут до ранку будете чекати?
- Нет, я домой.
- Так і не дочекаєтесь?
- Нет.
- То на який поїзд?
- На любой.
- Як це? Хоч в який бік, я вам зараз прочитаю, які є.
- На любую електричку в Москву. Мне бы в Москву, а там я не пропаду. – запала мовчанка. Попутниця переварювала сказане, бабуся відвернулась і вдала що спить.
