Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47344
Рецензій: 92110

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

АМНЕЗІЯ 3

© олег тарасович драч, 20-07-2011
Він гукав довго й голосно і ридав аж до хрипоти. Сніг падав, і хоч світло ліхтаря згасло зовсім, відчуття падаючих на обличчя  сніжинок все ще вказувало, що зима “тут” реальна і серйозно реальна. Снігу під ногами було вже майже до колін. Северин знесилено опустився і сів. Невидимий сніг вкривав його, повільно присипляючи тишею...

Крізь стулені повіки він побачив світло. Вірніше це не було зовсім і світло, бо... Відкривши очі побачив, що навкруги була зима.
Северин;
- “Сиджу посеред якогось поля, по пояс у снігу. За густою стіною пролітаючого снігу, прозирали височенні срібні стовбури з кошлатими кронами. Так, так, справжні дерева. Звівся на ноги і пішов у їх сторону. Пройшов метрів із триста і увійшов поміж перших дерев. Звичайнісінький буковий ліс. Сірі стовбури вкриті мов шкірою, що місцями морщиться, а десь розтріскана, очевидно від ваги товстенних гіляк. Пам’ятаю, що подібний буковий ліс був у одному фільмі... Блін, забув, що то за кіно було... Дивився якось у Домі Кіно... Щось... Ні, не пам’ятаю... На снігу багато слідів, значить тут є живність. Збагнув, що ліс це - дрова і можна зігрітися вогнем. Запальничок у мене з собою аж три штуки – навчений. Трапляється, що запальничка стає єдиним спасінням... А про що це я? Спасінням... Спасінням від чого? Уявляю, як опинившись у якомусь підземеллі, у тебе раптом згасла остання свічка і ти у повній темряві шукаєш вихід. Бр-р-р! Жахіття!”
Довго вовтузився із запальничкою. Закоцюблені пальці, аж ніяк не хочуть слухатися. Ледве викресавши полум’я, вдається розпалити вогнище і зручніше прилаштовуватися, щоб відігрітися.
- Що я тут роблю? Що я тут роблю у цім лісі?  - Роздивлявся навкруги, - Тихо як! Не можу пригадати, хоч би тобі що небуть з того, що могло б якось вказати на якусь найменшу зачіпку, на логіку ситуації, що у неї вляпався.

Одяг був наче й по сезону. Комбінезон і куртка помаранчевого кольору. Черевики з грубою “зубатою” підошвою. Вогонь добре розгорівся і стало тепліше. Руки віджили і пальці вже могли слухатись їх власника.
- Що ж насправді сталося?
Пробував згадати. Згадати себе. Пам’ять вперто не відкривалася. Заплющив очі.

Старий Іван сидів обличчям до груби. Його куфайка була геть покоцана і з кожної дірки стирчала вата, немов якась багатописка істота дражнячись показувала свої білі язики. Старий Іван глядів мисливське угіддя і тільки від нього залежало, чи буде вдалим полювання найвищого начальства. Він підвівся, підійшов до стелажу заповненого різними пляшками і банками, сягнув рукою по плескату “Немірофф” налив у горня і простягнув гостеві.
- Не є такій страшней чьорт, єк го малюют. Віпийте, то є моя настоєнка. В Кєєві такої не купіте і єншої такої не знайдете.
- Вони хотіли мене вбити. Навмисне організували це полювання...
- У страху вочьі великі. Віпийти.
- Дякую, мене так трусить, боюся що повибиваю собі зуби горням.
- У мене вни вас не знайдут.
- Я відчував, що цим усе кінчиться.
- Все є завше тільки почєтком, навіть кінец...
- Мені вже не вибратися з цього. Кому я тепер потрібний? Ви не знаєте що то за люди... Тай не люди вони, гірше звірів.
- Звір від людини відрізняєтьси тим, жи в нім нима ненависти. Звір вбіває, бо не може не вбіти. Чьоловік вбіває звірину, навіть тоди коли може і не вбівати. Звір полює. Полюваннє є любов, бо дає продовженнє жіттю.
- З вас файний філософ, Іване.
- Кожен з нас є фільософом власної фільософії. Кожен жіє своє жіттє. І у власному жіттю знаходит власну смерть. Єкщо ви хочіте жіти, змініт свою фільософію на нову, бо стара вам більш не поможе.
- Хіба можна змінити своє життя?
- Єкшо подивитиси на своє жіттє, єк на єдне єдино можливе, то нє, не мож. А єк  помислити, же жіттє родитьси каждої секунди, то мож зрозуміти, же єк пропустиш щось, чи розпочнеш щось, то вже не жієш своє старе жіттє, а йдеш новов дорогов, невідомов. Се єк стежєна в лісі. Звернув і розминувси з вєдмедім, а не звернув...
- Коли б то знати, коли треба звертати...
- У тім вся мудріст. Чьоловік жіє не єдне життє. Єдним воно стає по смерті.


Запилюжений снігом великий військовий “Урал”  з великою багатовіконною будкою замість кузова, що скидалася на якийсь гібрид автобуса і заскленого балкону багатоповерхівки, вперто пробивався через бездоріжжя по при узліссі. В салоні вахтової машини, а це була саме “вахтова” сиділо семеро. Були вони озброєні мисливськими рушницями, оперезані патронташами і добряче підігріті зсередини. Коли Урал просувався вздовж сірого букового лісу, раптом один з мисливців вигукнув:
- Йосип на Марині! Ади! Мар’ян Степанович!
Всі кинулися до вікон і від їх віддиху скло одразу запріло.
- Мар’янстєпанич! – вигукнув водій, не зупиняючись ні на мить, щоб не загрузнути у снігу. – Степанич! Агов! – він свиснув кілька разів. Людина у помаранчевому мисливському комбінезоні і в куртці, налякано озирнулася, схопилася на ноги, заметушилася кидаючись з боку в бік і почала втікати у ліс.
- Руслан! Астанаві машину – кричав крізь відкриті двері буди – балкону лисий чоловік. – Да стой же ти, мать твою капитам!
Урал зупинився. З буди повискакували всі хто там був і з вигуками та присвистом, помчали у напрямку лісу. Лисий біг першим і все кричав;
- Мар’ян Стєпаничь! Куда же ви?! Стойте! Ет я!

Чоловік у помаранчевому біг не озираючись. Він часто падав, його розчервоніле перелякане обличчя і весь одяг густо облипли снігом. Він важко дихав і в диханні його все гучніше проривався хрип зі свистом. Здавалося, що він не задихається, а істерично сміється, як то буває часто у таких товстунів, колишуться усім тілом і просто свист, а не сміх. Десь далеко чулися людські крики і постріли. Стовбури могутніх буків, як бейсбольні біти, відбивали кожен постріл сусіду, а той іншому і летіла ця звукова куля, помножуючись стократно в глиб лісу.
Чоловік у помаранчевому раптом зупинився і заткнувся, як хто йому кляпа запхав у рота. З носа йому йшла кров. Запанувала тиша. Перед ним стояв величезний ведмідь. Від несподіваної зустрічі звір звівся на задні лапи, завмер і наче задихаючись, роззявив широко пащу, розкопиливши нижню губу, як попрошайка долоню, й показуючи, немов дантисту, жовті криві зуби, серед яких вражали величезні ікла. Раптом ведмідь застогнав, немов йому стало нестерпно боляче і якось, наче образливо, заревів.
Вимахуючи широчезними лапами з гачкоподібними кігтями, немов диригуючи лісовим оркестром, ведмідь рушив на чоловіка у помаранчевому. Чоловік шарпнувся назад і вперся плечима до стовбура дерева. Від несподіваної перешкоди чоловік закричав щось невиразне і в ту ж мить ведмідь одним стрибком кинувся до нього. Нервово, немов обпікаючись до чогось гострого, чи пекельно гарячого, скуйовджена туша ведмедя рвучко розмахувала лапами.

Раптом, щось лунко тріснуло - хруснуло і кругом по білому снігу, наче хто струсонув замороженим кущем калини, розсипалися рясні червоні бризки.

Лисий повільно опустив рушницю.

Дзвонить телефон. Відкрив очі. Взяв слухавку.
- Ало, слухаю.
- Мар’янчику! Каченя моє! Я вже на вокзалі! А ти де?
- Я тут...
- Де тут?
- Тут, біля тебе... Як завжди... як вічно...
- Ало! Хто це? Мар’яне Степановичу, це ви?
- Так... Так, це я, ти що не впізнаєш мене?
- Ой пробачте! Я певно не туди потрапила! Пробачте!

Поглянув у вікно, вже був день. Йшов дрібний ріденький сніг і зовсім не хотілося вилізати з під теплої ковдри. Перевернувшись на інший бік, вкрився з головою. У тьмяному світлі під ковдряним наметом, почулося, як хтось стиха промовляє;
- Северку... Вставай... Вставай ведмедику! Лоза твоя виноградна, повернулася...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78303599357605 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …