Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50933
Рецензій: 95690

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 29801, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '34.204.181.19')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

Самовчитель графомана 4

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 05-07-2011
Ґудзики метрів

Коли читачі з тобою сперечаються й щось уточнюють вже в процесі написання розвідки, це іноді примушує відступати від попередньо складеного плану і від хронологічного викладу подій. Ну й нехай. Так тому й бути.

Ось спитали в мене підступно, чи підходить редактор районної газети на роль літературного хрещеного батька графомана, і мушу все відкласти й писати про хрещених і хрещеників. Хоча абсолютно не уявляю себе в ситуації, коли питаю якихось порад чи й банального одобрямса в редактора своєї районної газети «Наш Печерськ», в якій друкують поздоровлення пенсіонерам району з Днем міліції та об’яви з цінами на броньовані двері. Мені здається, редактор справжньої районки має можливість висловлювати своє ставлення до текстів графомана діями, а саме – друкувати їх, якщо дозволяє формат видання. І цього цілком досить.

Звісно, він може бути при цьому для автора ще й літературним авторитетом, до порад якого слід дослухатися, але це вже дуже особисте, бо авторитетів для себе кожен графоман обирає за своїм смаком. У оповіданні О.Генрі «Шляхи, які ми обираємо» молодий поет питає поради взагалі в бібліотекаря і з готовністю стріляється з дуельного пістолета, коли чує вердикт, що у його віршах нема нічого оригінального. Невідомо, чи питав порад в бібліотекаря сам О.Генрі, бо якщо й питав, то чи відповідь отримав іншу, чи пістолет був не заряджений, чи йому було не до того, бо він саме писав нову гумореску.

Але в кожного графомана, незалежно від кількості публікацій і виданих книжок, мабуть, є беззаперечний літературний авторитет, чию думку про свою писанину він хотів би почути більше за все на світі. Звісно, це якийсь метр, чиїми творами захоплювався чи не з підліткового віку. Наприклад, Жуль Верн. Андрій Кокотюха жартома дякував у післямові, здається, Роберту Льюїсу Стівенсону та Майн Ріду за допомогу в написанні свого пригодницького роману «Шукачі скарбів». За це ми і любимо літературу – вчитися можна хоч у самого Гомера. А ось для того, щоб і тебе визнали своїм учнем, бажано все ж обирати собі кумира помолодше, бо Кокотюха тепер так ніколи і не довідається, що сказав би Стівенсон про його книжку, чи правильно було заховано скарби і таке інше.

Тому зазвичай графоман обирає собі жертву з ще живих класиків, «випадково» зустрічає її на сходах кафе «Еней» в застінках Спілки письменників, хапає за ґудзика й починає допитувати, чи не читав він часом журнал «Уральський слідопит» за червень-місяць 1986 року, де надруковано його, графомана, дослідження українського походження пісні «Напрасно старушка ждет сына домой». Якщо ґудзик метра пришито погано, той зазвичай виривається й тікає вулицею Банковою в напрямку адміністрації президента, під захист озброєної охорони глави держави. Якщо ж метрова дружина чи інша добра жінка пришили ґудзика намертво, виявляється, що те число «Уральського слідопита» графоман суто «випадково» носить з собою в портфелі аж з самого 86 року, і уклінно просить метра прийняти в дар на знак пошани разом із закладкою саме на старушці. І таке інше. А ви думали легко бути живим класиком?

Застерігаю графоманів, що вже заходилися планувати полювання на класиків, що до справжнього метра можна підкочуватися на кривій козі й хапати його за ґудзик лише з уже виданою книжкою, в крайньому разі – опублікованим в часописі оповіданням, але в жодному разі не з недописаним а то й не переписаним набіло рукописом.  Бо якщо виявиться, що графоман не тільки шанувальник класика, але і його наслідувач (щоб не казати епігон), історики літератури, знайшовши потім у рукописі  невідомого автора Пупкіна і творі нобелівського лауреата якісь схожі мотиви, ситуації чи й просто однокореневі слова, часто-густо і хвилини не вагаються, щоб не звинуватити у плагіаті саме нобеліанта, а не автора Пупкіна, чий рукопис знайшли в шухляді класика. Шекспір же не писав своїх сонетів, ви ж в курсі.

Бо кому цікаві викриття Пупкіна в епігонстві, справді? А ось те, що Шолохов не писав „Тихий дон”, чи Марко Вовчок „Народних оповідань” доводить вже не перше покоління непосидючих літературознавців. Останні такі сенсаційні викриття пролунали цього року і стосувалися Загребельного. Ще б Дюма-батька у тому, що то не він писав „Трьох мушкетерів”, викривати почали. Ну так, не він. Але після того, як він той сюжет „поцупив”, усі попередники якось абсолютно забулися в пам’яті народній і цікаві лише отим історикам літератури.

Тож не ставте улюбленого метра в незручне становище перед нобелівським комітетом - підсовуйте тільки вже опубліковані книжки. До речі дотримання цього простого правила позбавляє необхідності сподіватися  на те, що метр, може, посприяє виданню того рукопису. Метри не видають. Ними міряють. З рукописами треба звертатися до видавців, про що буде в свій час.

Втім, як справжній графоман, я роздаю усі ці поради, методично усі їх порушивши у своїй власній практиці. Не те щоб я відривав ґудзики Джеку Лондону чи Богдану Жолдаку, але свого часу не втримався і надіслав на адресу одного видавництва з припискою „для Леоніда Тендюка” рукопис, який до недавнього часу вперто вважав повістю. Був у мене якийсь черговий приступ безнадії після чергового повернення з рейсу, характерний для графомана, якого десять років не хоче друкувати жодне стерво.

І як же я був здивований, щоб не сказати наляканий, коли наступного ж ранку задзеленчав телефон, людина у слухавці представилася Леонідом Тендюком, і з фірмовим жартом: „Що ви п’єте о цій порі доби?” - запропонувала зустрітися й поговорити про ту повість. Якось неймовірно швидко спрацювала пошта, Тендюк випадково був у видавництві саме в той день, прочитав повість за одну ніч двічі (!), і вранці зателефонував.

Втім, якщо ви сподіваєтеся, що метри в таких ситуаціях хвалитимуть, уславлюватимуть ваші незрівнянні графоманські таланти й всяко інако тішитимуть ваше самолюбство, ви помиляєтесь. Метри критикуватимуть. Недарма ж вони читали ваші вправи.

- Ось тут затягнуто.
- Цей епізод взагалі зайвий.
- Героїв забагато, читач в них почне плутатися.
- Нема жодного портрету, лише імена й мовні характеристики. Може не вистачити.
- Насправді читачеві нема ніякого діла до того, як було насправді. Це ж не протокол, а художній твір.
- Композиція розхристана, діалогів малувато.
- За ніч прочитав двічі. Перший просто не міг заснути, поки не довідаюся, чим закінчилося. Другий – з олівцем, щоб розібратися, як це зроблено.
- Вітаю вас, молодий чоловіче, ви в літературі.

Насправді, коли таке відбувається, графоманові важко позбутися відчуття легкого сюру. Ось начебто просто прогулюєшся парком Шевченка з сивим дядечком, з характерними моряцькими залисинами на лобі, видмуханими вітром, чиї книжки читав класу з сьомого, а відчуття таке, наче щойно випив пива з Жуль Верном. Хоча майже стовідсотково впевнений, що Жуль Верн, як порядний француз, пива і на дух не переносив.

Втім, хочу молодих графоманів і застерегти від дечого. Віддаватися на суд свого кумира – крайній засіб. Не варто вживати його у буденних ситуаціях. Інший письменник-мариніст, Віктор Конецький, колись розповідав, що не писав би, а можливо й не жив би, якби Віра Панова не приховала свого часу відгук Олександра Твардовського про його першу повість. А я одразу подумав:

- Тю. Ну хто такий той Твардовський, щоб прискіпуватися до самого Конецького?

Краще розчаруватися в кумирі, ніж в писанні. Не кажучи вже про життя.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

А звідки ви довідалися, що я колись друкувався в Уральському слідопиті?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© М.Гоголь, 12-07-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 11-07-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 08-07-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 07-07-2011

Від "підступного" графомана... чи від підступного "графомана"

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ганзенко Олексій, 07-07-2011

Ця розмова - невичерпна

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Фурса, 06-07-2011

Ну і хто такий Твардовський,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 06-07-2011

З любов'ю

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 06-07-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49869298934937 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …