Тиха українська ніч.Село. Свиноферма. На ній, двоє вже давно дорослих та дибелих свиней чоловічої статі сидять та п'ють горілку, час від часу запалюючи цигарки без фільтра.
- Не життя, а чорт знає що, ти зі мною згодний Боря? – питає один із свинів в іншого.
- Звичайно. Годують помиями, зимою не топлять, свинство якесь– відповідає Боря, Жорі – своєму співрозмовнику.
- Ти колись фрукти бачив?
- Та де там їх побачиш. Я вже не пам’ятаю коли останній раз їв справді смачну їжу – плакався на долю Борис.
- А от мій кум в Ізраїлі мандаринів, апельсинів, бананів отих нажерся – хвалився Жора.
- Він в тебе що, єврей? – запитав Боря.
- Та ні. Він на сільськогосподарську виставку їздив – пояснив Жорик.
- Пощастило ж йому: маточки шикарні, фрукти, врешті-решт світ побачив – заздрив Боря. Обоє задумуються. Жорик розливає горілку по чарках.Вони мовчать, тримаючи
посуд у руках. Тишу розриває Жора:
- А ми сидимо в багні, горілку п’ємо, раз в місяць залазимо на якусь кралю і живимо
не довго. Сумно якось. Економіка в країні переживає кризу. Зменшується кількість голів
великої рогатої худоби. Вже он і до нас дісталися.
- Тобто? – дивився Борик здивованими очима на товариша.
- Тобто на сусідній фермі всіх свинів стерилізували. Кажуть на наступній неділі і до нас
дійдуть – відповідав Жора.
- Що ж вони гади роблять? За які гріхи?
- Ще чув: зловили Сергія – кабанчика з лісу. Ти ж його напевно знаєш?
- Чому ж не знаю. Це той,що до Свєтки бігав. Нормальний пацан, тільки трохи дикуватий, особливо коли п’ятдесят грам вип’є, а так нічого хлопець. Було про що з ним
ним побалакати.
Жора і Боря випивають, закусують і дивляться у верх на чисте зоряне небо. Вони вдвох
переварюють інформацію, радіють кожній хвилині цеї теплої, хоча і зимової ночі.
- В тебе з Надькою, все нормально? – питає з часом Боря.
- Те саме, що в тебе з Валькою – відповідає Жора.
- Зрозумів.Глухий кут, пустий номер.
- Ну, не так щоб зовсім все погано. Я думаю на Новий Рік її до себе запросити, може
тоді щось буде. Святковий настрій, вона п’яна я теж як треба. Ти з Валькою теж спробуй.
- Боюсь до наступного року я не доживу – геть понуро відповідав Жора.
- Що таке, захворів?Чи може... ні,ні,ні тільки не це – зарепетував Борис.
- Так – мене на наступній неділі будуть різати – констатував факт Жорик.
- З чого ти взяв, що тебе і на наступній неділі? – намагався не вірити Боря.
- Вікторович вчора заходив в обід, з якимось мужиком. Зупинились біля, старий на мене очима зирк, пальцем тик і каже:“Цього тобі заріжу”, той головою похитав, погодився і вони пішли – запевнив Жора товариша про свій швидкий кінець.
- Якщо вже так, було б добре якби тебе Стьопа колов – порадив Борис.
- Так цей вміє колоти. Ти знаєш, що мене більше всього тішить?! Помру зі своїми
яйцями, а ті дурні з сусідньої ферми житимуть без них, хе-хе – заспокоїв себе Жора.
- Чуєш, друже якщо вже ти скоро помреш, ти не проти якщо я і Вальку теж до себе на
Новий Рік запрошу? – запитав з посмішкою Боря.
- Ну хіба ти не свиня? – посміхнувся у відповідь Жора.
Боря обнімає Жору і вони йдуть вдвох додому, перед цим зажбурнувши пусту пляшку горілки за територію ферми.
- Оце ми нажерлись. До поросячого визгу. Тримайся Борька, не давай ображати себе.
Все-таки це твій рік. Запам’ятай друже люби інших, будь добрим і при першій ліпшій нагоді тікай з країни до Афганістану, там ти точно нікому не потрібний.
Вони прощаються. Кожний йде у свій бік зі своїми думками. А ніч так само тиха.
