Не буду судити про всіх. Скажу про себе. Часто ловлюся на думці, на передчутті, що вже пора! Уже ось-ось. Якщо не вже, то незабаром. Щось трапиться. Подорослішаю, посоліднішаю. Порозумнішаю, або, як мінімум, візьмуся за той розум що є. Настане довгожданий час Ч, година Г та хвилина Х. І попри те, що ніякого, м’яко кажучи, добра від тих ЧГХ сподіватися не доводиться, та все ж… А раптом, то довгожданий час переходу кількісних в якісні, Суворова через Альпи, Македонського через … не знаю що, Цезаря через Рубікон, Кобейна з мухоморів на героїн, Шевченка з Динамо в Мілан, депутата з опозиції в більшість та тому подібне. Але ж ні. Щодня все те ж саме. За винятком деяких дрібненьких варіацій та не менш незначних змін декорацій. Зачароване коло. Робота-дім, робота-дім. Відпустка з відпочинком, який забирає рік здоров’я. Бо серце болітиме до наступної відпустки, за те скільки грошей на вітер викинуто. Бо то ж треба на ЮБК, як мінімум. А краще кудись в напрямку Турецько-Єгипетського олінклюзіва.
Але якщо копнути глибше та зирнути в корінь, то сподівання-очікування змін можна трактувати підсвідоме очікування кінця світу. Як виявилося, я не самотній в передчутті якого-не будь глобального гаплика. 89-річний американський проповідник Гарольд Кемпінг, передбачив настання кінця світу 21 травня 2011 року. 89-річний. Американський. Проповідник. Тут і коментувати нічого.
Звісно, що в призначений день кінець світу не відбувся. А якщо все-таки чи відбувся, то ніхто не помітив. Якщо задуматися, то який сенс в окремій даті, якщо все наше життя проходить в режимі щоденного апокаліпсису. Якщо не землетрус, то вулкан, якщо не теракт, то мирні бомбардування, як не гречка дорожчає, то євро падає.
Як же тоді розпізнати фінальний, остаточний-безповоротний кінець світу? Які мають статися події, щоб можна було впевнено заявити: нарешті, розпочалося. Вірніше: нарешті: закінчується.
Пропоную наступну десятку. Зізнаюся, спочатку була дев’ятка, але ж до круглого числа хто тільки не велів заокруглювати.
Ото ж, перша:
Стовідсоткова ознака. Почнуть знижуватися ціни. Різко. І на все. Приходиш в магазин, а там цукор – ну, наприклад по чотири гривні. Гречка по п’ять. Ну і так далі. Побачив таке, навіть не купуй нічого: все одно з’їсти не встигнеш. Купи тільки лопату і бігом на кладовище.
Друга:
Грошей почне вистачати. День до зарплати, а ти ні в чому собі не відмовляєш і ні в кого ще не позичав. За квартиру, інтернет, світло, газ та воду заплатив. Всі кредити погасив, борги повіддавав. Думаєш – кому б позичити. А нікому грошей не потрібно. З горя починаєш шукати жебраків, аби поділитися з ними. Знаходиш, але вони відмовляються від подаяння, і самі пропонують матеріальну допомогу.
Третя:
Дороги. Дороги стануть рівні-рівнесенькі. Теж вірна ознака кінця світу. Їдеш-їдеш, а вона як скло. Ти в провулок. А там теж саме. Як по дну соляного озера в штаті Юта. Згадуєш вуличку, яку всі розумні люди об’їжджали починаючи з 1913-го року. Їдеш туди. Дивишся, але й там усе відремонтовано. Висновок - кінець світу.
Четверта:
Телебачення вмикаєш, а там нема ток-шоу говорунів, нема серіалів, нема шоу «зірка під зіркою» і тому подібної лободи. Що ж буде? Пересічний глядач (я) затурканий вже настільки, що навіть і не може уявити, що можна людського показати по ящику. Єдине, що спало на думку, це «Лебедине озеро». Але в старшого покоління воно викликає негативні асоціації. Хоча асоціації ті, якоюсь мірою, теж про кінець світу. Мушу подякувати добрим людям, що підказали мені, що телевізійною ознакою кінця світу, мають бути фільми в стилі «арт-хаус» по всіх каналах. Не знаю, що то за фільми. В нашому селі арт-хауса нема, тільки «Доктор Хаус» вечорами..
П’ята:
Заходиш в інтернет, а там нема банерів з пропозиціями збільшити все чого не дала природа, нема пропозицій знайомств за помірну ціну злягання, нема новин про новітні збочення, зради та адюльтери аморальних та безпринципних персонажів (діячів мистецтва та культури).
Шоста:
Потяги. Приходиш у касу, а квитки! На сьогодні. На завтра. В південному напрямку. Нижні полиці. Не верхні бокові в плацкарті біля туалету. А нижні купейні біля провідниці. У вагоні вікна відкриваються. Кондиціонер працює. Народ весь тверезий. Заходиш в туалет, а туди заходити не страшно!
Сьома:
Лікарня. Приходиш зі своєю болячкою, а черги нема. Лікар не у відпустці, на курсах чи в іншу зміну, а на місці. Тверезий. І не починає з того, що для лікування треба доброчинний внесок, рентген та кров усіх родичів (бо нема плану ані по одному ані по іншому), а лікарства доведеться купувати тільки в певній аптеці, при цьому доведеться змиритися, що вони там дорожчі аніж в сусідніх, зате у лікаря там відсоток з продажу, а зарплата мала. Операція: хірургу 500, анестезіологу 300, медсестрам по 100. Це якщо операція простенька. Здаєш аналізи, а вони хороші. І еритроцити, і цукор. Тиск у нормі. На рентгені нічого підозрілого. Лікар каже: «Та ви здоровий, як бик». Ви: «Та щось я погано себе почуваю». А лікар втішає: «То нова хвороба, синдром чудового життя. Є безкоштовний ефективний засіб». Втрапивши в таку халепу, ви одразу усвідомлюєте, що от він який – кінець світу.
Восьма:
Футбол. Приходиш на футбол на стадіон, а там теж усі тверезі. Суддя дає пенальті в ворота господарів, а народ замість того, щоб скандувати «Суддя тридвараз!» вигукує «Суддя – молодець. Судить справедливо!» Суддя показує червону гравцеві господарів, але скандування не змінються. Господарі програли, а вболівальники їх підбадьорюють: «Мо-лод-ці, мо-лод-ці».
Дев’ята:
Напередодні кінця світу неодмінно повинен вродитися добрий урожай. І картоплі, і зернових, і овочів-фруктів. Коротше кажучи – всього! Ніщо не обмерзне. Не пожовтіє від кислотного дощу. Жук-саранча не з’їсть. Дощі не заллють, а спека не випалить. Стовідсоткова ознака.
Десята.
Вибори пройдуть чесно. Ніхто не обливатиме опонентів, м’яко кажучи, брудом. Без технічних кандидатів і зайвих рухів. Без фальшивих бюлетенів, мертвих душ, гречки та цьому подібних нюансів. І результати порахують чесно. Переможуть ті за кого більше проголосувало, а не ті, хто повинен.
А взагалі, якщо з олімпіадою в Буковелі нічого не вигорить, чому б не готуватися до кінця світу на державному рівні. Призначити дату. Намітити об’єкти. Побудувати, наприклад, в кожному населеному пункті нове кладовище. Це ж які капіталовкладення можна буде освоїти. Дороги до тих кладовищ прокласти. Ями наперед повикопувати, домовини заготувати. Можна й пам’ятники щоб кожен собі вибрав та виготовив. Продати дорожчі квитки на центральні алеї. Дешевші – на задвірки.
Але головне: спочатку зробити так, щоб передбачені мною ознаки кінця світу стали реальністю. Вже не наполягаю щоб усі, а хоча б декілька. Хто які собі вибере.
