У моїй уяві маляр - це досить дебела жінка, в спецробі, з пляшкою молока в одній руці та батоном в іншій. Таких жінок, бадьоро крокуючих через наш двір від гастроному, в моєму радянському дитинстві я зустрічала майже кожного дня, і цей образ, закріплений кадрами з фільму "Москва сльозам не вірить", залишився в моїй пам'яті назавжди. Але на порозі стояла низенького зросту жіночка, підтягнута, акуратна, в джинсовому костюмі, що добре підкреслював її форми, які і слід мати жінці в сорок з невеликим.
День перший.
- Я важила раніше дев`яносто п`ять. А потім купила книжку і прочитала, що навіть посуд миють, а людський організм за все життя такої набрався гидоти... Вода - це теж їжа. І ось я сиджу, чекаю біля під'їзду, коли мене впустять (я ж по приватниках), а вже друга година - час обіду, в руках пакет з тормозком : млинці-напівфабрикати. Я вранці їх підсмажила, сметанкою полила і - в лоточок. І думаю: "Яку їжу ми їмо! А що, якщо я сьогодні не пообідаю. Вода - та ж їжа". Пішла і викинула пакет на сміття. І стало мені легше. Відмовилася від майонезу, булочок, цукерок. Після шостої не їм. Прийшла з роботи, помилася - і спати. Лежу і думаю, що таких ковбас наїлася!.. А ще один день на тиждень - голоду. Вода - теж їжа. Зараз в мені, скільки б ти дала? Сімдесят п'ять! Адже в молодості я важила при зрості сто п'ятьдесят п'ять - шістдесят. Це моя вага. Але мені зараз вже легше. А то, було, прийду з роботи, напруся - і на диван. А потім стала задихатися, на свій сьомий не піднімусь. У мене мама товста. Я ж з багатодітної сім'ї. Нас у мами десятеро. Я йшла шостою. Два брати вже померли. І ось вона після всіх все підмітала. Поїсть і спить, їсть і спить. Повною була. Я їй теж книжку купила ... Собі - ваги. Потрібно ще живіт скинути,-вона підтягує футболку, збирає в кулак засмагле тіло навколо пупка, - ну, куди це годиться?!
Легко працюючи інструментом, з-під її плавних рухів рівно і гладенько лягають шпакльовані площини, обрамлюючи вікно в охайний вигляд.
- Адже я в інтернаті росла. З якого ж класу? Та як пішла вчитися, так і там. Одного разу мене покарали - не дали вечерю. Я всю ніч проплакала, думала, що мені ніколи не дадуть їжі. Що так буде завжди ... Ми з сестрою їздили цього літа на море. На п'ять днів. Ніколи не була на морі. Що це за відпочинок? Як у в'язниці! Знаєш, скільки витратили? Тисяча гривень на двох! Ми нічого не їли! Але під кінець так пахли булочки, що думаю: "Дай я її хоч потримаю!" Я краще буду мазати, ніж так відпочивати: всі боки від лежні болять.
- Я заважаю тобі. Не хочу наврочити. Ти боїшся висоти? - запитую.
- А що робити? Як подумаю, що гроші потрібні... Боюся. У Києві на п'ятнадцятому вікно закладала. А куди подінешся? Я не вірю в це ... Пам'ятаєш, заварні раніше які були? А сосиски з томатним соком у сорок п'ятому? Шкурочку знімеш, а там аж сік молочний тече. А запах! ... Хіба зараз таке?
Валя легко стрибнула зі столу, вправно помила свій інструмент, сполоснула шльопанці.
- Я поправляла стелі в однієї начальниці - такий розгардіяш у неї в квартирі! І собака. На плитці в кухні від язика сліди. Невже важко прибрати? А сама губи нафарбувала ...
Валя пішла, а наша бабуся окинула оцінюючим поглядом її роботу і сказала: "Чепурна".
