Цю осику я побачила на березі Пісочного озера, неподалік від Шацька. Чомусь потягнуло до неї. Стоїть собі, як самотня дівчина понад водою – висока і замріяна, тремтить і думає про щось своє. Я дивилась на неї і намагалася збагнути, що саме нагадує мені тріпотіння її листочків? Пригадала фільм, у якому японські гейші змагалися за те, щоб краще догодити чоловікам: танцювали дрібними кроками, майстерними помахами віяла затуляли набіло вималюване личко. О, це так, саме так – це подібно на тріпотіння отаких метеликів-віял, наче ціла армія гейш танцюють чоловікам на догоду.
А може все простіше і набагато рідніше? Просто аплодує осика вітрові, який старанно порозганяв усі хмари з неба? І її тріпотіння скрапує тихим дощем звуків на берег озера, тоне в гладкому плесі, а те, що не втонуло, спритно визбирують чорні дикі качки.
А може ця осика, як і я, здавна - дуже хоче полетіти? Колись вітер узяв її заміж, посадив на цьому березі, наобіцяв красиво – і польотів, і синього неба. Роки минали, вона перетворилася із дрібного дівчатка у статечну господиню, а полетіти - не вдалося ні разу. І від гіркоти отакої – докоряє вітрові, чоловіку шалапутному, безугавно, дрібно-дрібно вичитує за те, що підманув, не дотримав слова. Тягне свої гілочки – і в небо, і до озера, і до людей, що сидять біля її ніг, тихо-тихо вишіптує свою тугу...
Осика – як жінка. А ще чомусь кажуть, що має негативну енергію (то мабуть думка чоловіків, бо так само вміють сказати і про жінку)))). Але також відомо з легенд і казок, що найгіршу нечисть тільки осиковим кілком і можна здолати.
Ніхто не прислухається до осикового розпачливого шепоту, ніхто не намагається зрозуміти осикових бажань. Примовляють лишень – тремтить, як осика.
А мені так лагідно-лагідно на серці від цього шепотіння. Осико мила, ти зрозуміла мене? А я – тебе! Полетіли?
