Завжди ненавидів людей, котрі пишуть на стінах... А оце щось сталося зі мною і не знаю що. Давно вже так якась сила невидиме змінює мене проти моєї волі. Можливо, саме ця сила закарбувала в моїй пам’яті той дворик. Зелені двері підсобного приміщення і сотні написів на них. І лише той вірш згадується мені. Пригадую, як кружилися в моїй голові ті слова " боль повсюду, боль везде..." Може, й до кращого, що я його вже не пам’ятаю. Такий закон тамтешних готичних місць, не користуватися плодами чужої творчості. І не тому ці місця готичні, що там розташовано цей закинутий дворик, і не тому, що емокіди, яких ми зустріли навряд чи дійдуть до метро... Щось є таємниче в тому місці, принаймні так підказує мені та сила, котра мене змінює... Пригадую, як стою вже на трамвайній зупинці й думаю про те що я не здатен писати такі вірші, що та сила котра мене змінює не дасть мені таке глибоке серце. Лиш слова друг крутяться у моїй голові : "Не знаю, хто це написав, але знаю для кого".
