Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

КАРТЯР II

© Юрій Кирик, 13-04-2011
ВУЙКО З КАНАДИ (3)

- Синочку! Дитинко моя... Слова стекли у шепіт, віддих, надто багато було тої не артикульованої м’язги, аби можна було щось розуміти. Та я розумів, це темне, без диху, що було перед кожним невисловленим маминим словом, як може розуміти лиш дитина. Її руки мов тріпотливі крильця тривожні й ніжні, намагались діткнути моїх рук, обличчя - чи все на місці? Тактильний контакт був щирий, і приємний, як дотик Божої десниці.

- Ті картярі втовкли б тебе ні за цапову душу! Знаю я це чортове насіння! Само небо зберегло тебе, дитинко моя! Тепер, я думаю, карт вже ніколи в руки не візьмеш Бач, яке нещастя вони приносять. Так було, і так буде завжди! Як звикло, довго розводити ніжності у неньки не було часу, маленька, засушена, побігла готувати обід. Натомість тато обійнявши мене за плечі, повів у свою кімнату.

Розмова з батьком ніколи не була легкою. Нині бодай добре знаю причину. Сам чиню достоту те саме – ми, гравці, говоримо, як граємо – роздумуючи, зважуючи, наперед передбачаючи відповіді. Це змушує співрозмовника концентрувати увагу, внутрішньо напружуватись.
- Якось ти за ту свою хворобу дуже вже подорослішав, Бику Красий, - так називав мене лише коли мав дуже погідний настрій, то ж гнуздечка нервів трохи попустились, і я впав навпроти нього у глибокий фотель.

- Пригадую, було тобі тоді років вісім, не більше, - мовив, й очі йому потепліли, налились блиском, - а іще дрібний на личку, невисокого зросту, тонкої кості, завше здавався молодшим свого віку. Коли мої колєжки збирались у нас на партійку карт, полюбляв крутитись в їхній компанії, і все випрошував, аби зіграли з тобою, причому цілком серйозно пропонував їм щось поставити на гру. Майже ніколи тобі малому не відмовляли. В яку із швидких ігор ви б не грали (шкодували малому часу, бестії!), то ж і перекидались у «мізерку», «дурня», чи «фербля», ти майже завше вигравав... Часами вдавали, буцімто піддались дитині, та я добре бачив – завше грали з тобою серйозно... Важко й справді, було витлумачити виграші дитинчати, яка й рахувати ще добре не вміла.
- Юрасик – гравець від Бога, - прихвалювали, - у нього справжній талант! Тоді твоя мама відходила в куток і плакала. Не знаю й чому, радів тій хвальбі, хоча, в глибині душі тримав то як свій гріх, колись бач той талант, та дивна інтуїція були і в мене, то ж батьківське серце раділо, що син - його повторення! Дурне воно, серце... Злякався лиш коли побачив, що ти серйозно підсів на карти. Безглуздий чоловік – сам через карти мало не загубив своє, а разом з тим і мамине, та й твоє життя. Господь схаменув. Певне врятували мене, непутящого, молитви моєї, та й твоєї мами... Залишив гру. А тут, недовго й навтішались – синочок за карти взявся...

- Тату, перестань, пощо ті зловісні барви?  Ти ж не мораліст і не зануда... Ледь сіпнулась брова, - знак мені – надто далеко зайшов – панібратства терпіти не бажає...

- Як кажу, так і є! Бачити, що серцем прикипаєш до карт, для мене суща трагедія. Не все ти знаєш, синку... Карти були прокляттям нашого дому. Твій дідусь спустив увесь свій маєток за одну лиш гру... В одну ніч ми стали жебраками... Хто після такого, міг поглянути на карти інакше? Зміряв  мене своїми гострими, мов леза очима, і тут же всміхнувся, зловісною посмішкою Мефістофеля, - я й посмів! Такий фарт був у мене, що й сам дивувався, карти линули до мене, мов пастушки до Крішни, та й в руках моїх були такі послушні, здавалось, прилипали до них, самі допомагали виробляти із ними усі ті неймовірні шулерські фортелі, які й сам вже добре знаєш...
Прекрасна панна Удача відвертається від тебе, коли лиш повіриш, що ти її обранець, якби промовляє: «Ніколи не буде надомною пана!» Так було й зі мною – один за одним почались програші, та й компанія натоді була іще та – різного штибу пройдисвіти, та  кримінальний світ, до того ж, переслідування  за азартні ігри, здається, сягнуло свого апогею. То ж ходив, мов по лезу бритви. Мати твоя, теж проявила характер, поставила питання руба – карти, або ж сім’я…  
Дурити себе – який зміст?  Жодного аргументу на захист карт те було. Хоч був я звинний, як білиця, та придумати будь-що в захист карт не міг, чим міг мотивувати, що карти можуть виродитись у щось позитивне? Добре тямив – гра завше відкрита бритва в кишені – скалічишся обов’язково – питання лиш часу... Тоді мобілізував усю свою волю, занурився з головою в роботу, сімейні справи, і таки змусив себе забути гру. Зректися її.  За усі ті роки жодного разу не появився в жодному картярському кублі. Мої кумплі, як от Навроцький, який не тямлю й як оминув ту страхітливу міліційну м’ясорубку, й гадки не мали, що живий я, кожен бо картяр чудово знає – гра - жахливе узалежнення, тримає воно людину на короткому повідку... Живий - обов’язково пристав би десь на гру…

- Тату але в тих нещастях, був і позитив, - вставив вже обережніше, сам же колись казав, що дідусь дуже вчасно програв свій маєток, це зберегло всю сім’ю – нас не вивезли у Сибір, як вивозили по війні усіх без розбору власників хороших квартир та будинків. Ми уникли репресій, зберегли життя, то ж чи не було це благом?...

- Ти, Бику Красий! Будеш мені фільозофувати, а все тому що душа все ще колтуниться, не хоче зректись тої забавки... – мовив усе ще з любов’ю, та вчув в його голосі й нутки непозбутої гіркоти. Все ж вів своєї.

- Але ж далеко не усім карти приносять нещастя. Мільйони людей за картами приємно згаюють час, а он олімпійський комітет навіть включив бридж в перелік олімпійських видів спорту...

- Знаю, знаю, переглядав твої журнали, - мовив з почуттям безмежної погорди, - я  й до того чув, про легальні карточні клуби, чемпіонати. Та в чому це переконує? Колись Америка, яка натоді іще намагалась бути християнською державою, оголосила сухий закон. Нині його відмінили, таким чином, алкоголь якби реабілітували, та хіба від того він перестав бути смертельною отрутою?... Так і з картами – їх легалізували, та хіба пристрасть змінила від того своє обличчя? Коли читатимеш не лише хроніку  перемог на карточних чемпіонатах, а задався метою прослідкувати усе життя найуспішніших гравців, то побачиш – усі вони так чи інакше опиняються у програші. Фатальному.

- Легко почати гру, важко її закінчити. От у чому суть! Це затям. Усі гравці так, чи інакше загублюють своє життя, бо так і не можуть завершити гри...

***

Вуйко з Канади чи Америки, найпопулярніша особистість голодних дев’яностих, популярна настільки, що стала анекдотичною -  нова українська влада не могла своєму громадянину дати нічого, натомість «вуйко з Канади» - міг усе! Був такий вуйко і в нашій родині - мамин брат. Була вона з багатодітної, а відтак бідної сім’ї, то ж іще в часи «першої еміграції» один за одним виїхали на заробітки за океан її старші брати та сестри. Звісно ж, ніхто звідтам в окуповану большевиками Україну більше не повертався. Найближчі контакти ненька підтримувала зі своїм братом-ровесником, який емігрував останнім, у другу світову війну. За часів Союзу кореспондували через Польщу, тільки з часу набуття Україною Незалежності, мати отримала змогу широко кореспондувати з ріднею, почастішали й посилочки з «шальоновими» турецькими хустками, та іншим крамом, що мав  добрий збут на наших базарах, відтак латав наш завше дірявий сімейний бюджет. Вуйко прислав запрошення відвадати його на новій його батьківщині усій сім’ї, та мама, яка всеньке життя боялась бути комусь тягарем, настояла делегувати за океан мене одного. В акцію поступово втяглась уся дружня емігрантська родина, яка теж запрагла бачити мене у себе в гостях.

Нині хіба не буду розводитись про враження від капіталістичного світу, так само, як і про зустрічі із численними дядьками й тітками, а іще своїми двоюрідними братами й сестричками, імен яких й по нині не пам’ятаю… В житті моєму, а тим паче у нинішній розповіді мають вони лиш  фрагментарне значення. Кожен родич чи родичка, одаровували мене  якимось презентом, а були вони різні – від зубної щітки до кількасот доларів. Так подорожуючи від одного до іншого в мене таки зібралась кругленька сума – понад десять тисяч американських доларів, на ті часи, то була доста значна сума, коли зважити, що вся наша сім’я могла зовсім непогано прожити місяць за сто зелених... Матінка зі Львова слала усім доземні уклони й подячні листи, писала, що дуже щаслива, бо син тепер зможе спокійно навчатись на стаціонарі, й не дбатиме про додатковий зарібок... У мене, щоправда, стосовно тих грошей були трохи інші плани - коли сума була зібрана, я потихенько став роззиратись – де б то  на американському континенті можна випробувати своє картярське щастя. Бо чого гріха таїти, лишень появилась можливість побувати за океаном, став мріяти про участь бодай в одному з  картярських турнірів, про які до того знав лише із повідомлень преси. Із двоюрідним братом, а й ровесником Северином, зійшлись найближче. В його домі  збирались по суботах друзі, пограти у бридж. Вони й оцінили клас моєї гри, самі запропонували мені взяти участь у так званій літній серії королівських турнірів з покеру, та й  внесок становив цілком підйомну суму - всього 300 американських доларів, до того ж, товариство у випадку моєї згоди, вирішило цей внесок мені спонсорувати. Не могли вони збагнути, що амбіції мої  значно більші, навіть гадки не мав настільки звузити свою мрію – максимальний виграш в турнірі становив якихось 10.000 доларів. Чи вартує розмінюватись на такий дріб’язок?  Душа моя прагла всього й відразу! Підходив час проведення Світового чемпіонату по Безлімітному Холдему, який проводила Світова серія покеру (WSOP), правда й початковий внесок становив там  10,000 американських доларів...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Хороша прикмета :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 17-04-2011

У мене склалася певна думка про

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Nina, 15-04-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна. Львів, 15-04-2011

Дожилася.

© Та, що марить, 15-04-2011

Дожилася.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Та, що марить, 15-04-2011

Здивували

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Галина Михайловська, 14-04-2011

Повідомлення-вітання

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Микола Цибенко, 14-04-2011

Справді - цікава повість...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 13-04-2011

Захоплююче!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 13-04-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85017681121826 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …