

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12158
Рецензій:	18693

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Фентазі

Рита і Талісман Зоряної Кішки. Глава №6 - Розплата

© Ольга Мігель, 09-12-2006
Глава №6 Розплата Наступний ранок виявився тяжким. Не проходило і хвилини щоб Денис не забажав якоїсь бяки. І, схоже, він давно забув про межу. Багато з того що він хотів було вже не для того щоб полегшити йому життя, а ускладнити його Риті і Алісі. Все почалося на вулиці: спочатку Денис зробив зі своїх сестер їздових коняк, потім змусив побудувати сніговий палац, стрибнути у курган, зліпити сніжки із снігу, на який собаки сходили у туалет і грати ними в сніжки між собою. Та вершиною усього цього садизму було змусити Риту і Алісу підійти до групи сумнівного виду хлопців і запитати у них скільки коштує на районі лінолеум. Та єдине, що втішало сьогодні Риту, – це можливість сходити у гості до Віоли. Вона жила поруч, у одному будинку з Андрієм. Його квартира була у тому ж під’їзді двома поверхами вище. Сестри збиралися посидіти за чашечкою чаю з цукерками і порозважатися. Головне - щоб Денис не помітив їх відходу. Він не впустив би можливості приєднатися до компанії і зіпсувати настрій настільки, наскільки це можливо. На щастя, Рита усе передбачила і попросила Алісу (за старий великий постер з напівголим Денні Бидланом) відволікти Дениса під час того знущання, що він називав прогулянкою, поки не втече за будинок. Аліса виконала свою частину роботи і скоро Рита змогла сидіти з друзями за гарячим чаєм. - Це просто жахливо! Пацан нас шантажує і не гидує користуватися становищем! Скоро він змусить нас пробігти голими по вулиці! -А чого ти не зізнаєшся? -Віоло, ти розумієш що говориш? Мама перетворить нас з Алісою на опудала і поставить у коридорі, біля полички для взуття! -То ти збираєшся усе життя це переховувати? – голос Андрія був трохи наївним. Він не достатньо знав свою тітоньку. -А що, не можна! - Просто я подумав, що ти ж відчистила каструлю, купила на свої гроші молока і цукру. Всі збитки анульовано. Це повинно її заспокоїти. - Ви не розумієте! Їй буде байдуже, що ми все відшкодували. Для неї головне показати, що подібне хуліганство повинно бути покарано. -Краще хай вона дізнається усе від вас, ніж це скаже їй Деник. – У словах Андрія була доля правди. - До того ж, мама і так усе завжди знає. Повір моєму досвіду! Часто вона знає все заздалегідь, до того як ти нашкодиш. Вона все одно дізнається і тоді тобі більше влетить. Вона може про все довідатись з допомогою Дениса, чи без неї і все знатиме, та більше щадитиме тебе, як розповіси усе сама. -Не знаю. Віоло, все набагато складніше. Якби я вирішувала все за себе, але ж Аліса… -А ти спробуй пояснити все Алісі. - Вона не погодиться у найближчі три дні. Завтра у неї побачення. Післязавтра день народження, після домашнього святкування, десь о восьмій, вона іде святкувати у компанії якихось психів. Словом, переконувати її розповісти все до десятого січня так само реально, як змусити Кота Леопольда стати серійним вбивцею. - Невже все так погано? - Більше шансів на те, що Денис сам віддасть нам фотографії! - Нам не відомо до чого він додумається до десятого! -Знаю. Я б одразу про все зізналася, та виходу нема, я не можу видати Алісу. Мама змусила нас три дні підряд драїти будинок за те, що побачила Пушка у моїй шафі! А тепер уявіть що з нами буде за каструлю!!! Рита була збентежена. З одного боку Віола з Андрієм мали рацію. Та хіба вона могла підвести Алісу? Ні. Треба було чекати до десятого числа, терплячи усі знущання. Учора ввечері Денис забрав у них все наколядоване, що вони не встигли заховати у диван (у Аліси ж була своя ничка для сигарет і алкоголю. Можна сказати лише те, що її запаси вражали. На щастя батьки нікуди не виїжджали, залишивши її вдома саму. Тоді б вона влаштувала невеличку вечірку, після якої від квартири не лишилося б каменя на камені, а сусіди викликали б цілий загін міліціонерів і три машини витверезника для тих, хто не встигне втекти своїми силами). Рита уже була вдома. Вона лежала у ліжку і намагалася заснути, та марно. У неї з голови не лізло те, що завтра Аліса гулятиме з якимсь придурком і це тоді, як учора їх мало не вбила жменька казна чого! Весь вечір вона намагалася відмовити сестру від цього безглуздого задуму, та Аліса не дуже її слухала. Звісна річ, якби Аліса сказала батькам що піде вночі гуляти з сімнадцятирічним хлопцем то єдиним місцем, де вона могла б відірватися, був би балкон з магнітофоном і голими ведмедиками. Тож Аліса прибігла до старого трюку: сказала, що ночуватиме у подруги, яка влаштувала сонну дівчачу вечірку. На батьків це подіяло і вони дозволили їй йти. Рита ж підслухала одну її телефонну розмову: Дівчина домовилася прийти до того хлопця о восьмій. Спроби вмовити Алісу дивитися завтра ввечері телевізор зазнали краху. Залишалося тільки сподіватися на здоровий глузд сестри. Отже, коли надії нема, можна тільки змиритися. Та Рита не могла мовчати. Цілу годину вона висіла на телефоні, розмовляючи з Віолою. Розказала вши їй все до останнього слова і, відчула невеличке полегшення. Все таки легше коли про твою проблему знає хтоcь іще. Неначе камінь з душі спадає. Думка про людину, яка розділяє її страждання, дала Риті можливість заснути. Нарешті її очі зімкнулися і сон почав повільно наступати. Аліса, Віола Андрій і Пушок висіли у повітрі. Спиною до них стояла та сама дівчина, Мелтнісія. Вона сміялася так, що навіть хмари, що вкрили все небо, трусилися мов зайчик, який от-от мав стати обідом для лисиці. У небі, під гучний гуркіт грому, сяяли вражаючі блискавиці. Усі знаходились на верхівці якоїсь дивної, чорної мов вугілля вежі: вікон не було, та зовні стіни прикрашали три однакові велетенські бронзові статуї, які були чимось середнім між жінкою і кішкою: котяча голова, що скалила страшні чорні ікла; чорняве, до пліч, волосся; жіноче, вкрите шерстю тіло; на кінчиках пальців замість нігтів – грізні котячі кігті; одна зігнута у лікті рука лежала на грудях з вишуканою трояндою, друга була напівзігнута і тримала вищій за саму статую посох, на верхівці якого – велетенська котяча голова у прекрасній, огорнутій золотими, всипаними дорогоцінним камінням обідками сфери з місячного каменя, пронизаного золотими нитками. Від верхівки ніжку посоха по спіралі, мов стрічка, обгортала всипана коштовностями лінія. Кожен камінчик, здавалося, був підібраний і вкладений у якійсь послідовності. Статуї були у довгих, вузьких, декольтованих сукнях з розрізом, що відкривав струнку ногу. Купа прикрас усипали кожну зі статуй, та жодна не була зайвою. На ногах сяяли вишукані золоті черевички з рубіновими голівками троянд. Але в очах цих ідеальних статуй був крик, біль, смерть! Замість зіниць у них скалилися по два черепи! Вони насилали жах навіть здалеку. Сама ж Мелтнісія тримала в руці кулон схожий на золоту, вкриту дорогоцінним камінням котячу голову. Коли дівчина наділа його, її окутав чорний туман і вона росла, стала величезною! Чорне волосся розвіював ураганний вітер! Вона схопила Алісу, Віолу, Андрія і Пушка та кинула їх униз, на розпечену лаву, яка замінила землю… -Прокинься! Рито! Прокинься! -Алісо! Ти жива! – обличчя Рити вкривав холодний піт. Її сестра стояла поруч, намагаючись розбудити. -Що сталося? - Мені таке наснилося… - з жахом прошепотіла Рита, розказуючи Алісі свій сон. -Заспокойся. Ми усі живі-здорові. - Ти не розумієш! Деламіс сказала, що я вмію передбачувати майбутнє! Коли я сплю, у мене можуть бути видіння! -Не всі сни є видіннями. -Алісо, я боюся за тебе! Не йди завтра гуляти з тим хлопцем! Згадай Святий Вечір! До мене хочуть підібратися через тебе! -Заспокойся! Нічого не станеться! - Чогось нутрощі підказують мені протилежне. - На мене чекає класний вечір, а ти хочеш щоб я його спаскудила довіряючи твоїм нутрощам?! - Це не жарти. -Заспокойся! Ми вже про це говорили. - Але ти нічого не зрозуміла! -Рито, я піду на цю гулянку і ніщо мені не завадить! -Я не хочу бути винною у тому, що з тобою щось станеться! - Зі мною нічого не станеться! Спи! - Але ж… - Це тобі просто наснилося! -І напад нежиті мені теж наснився! -Перестань! Не плутай сни з реальністю. Марно було старатися щось втлумачити Алісі. Вона байдуже лягла на своє ліжко і захропіла. Та Риті це не так добре вдалося. Всю ніч вона крутилася. Очі просто не хотіли заплющуватися. Нарешті, коли почало світати, втома взяла гору і Рита заснула… Усе навколо закрили величезні чорні очі. -УЖЕ СКОРО!!!! – прокричав загадковий, ехоподібний голос. Рита знову прокинулася, але більше не заснула. Була п’ята ранку. Вона встала і практикувалася у телекінезі. Більше їй на думку нічого не спадало. Забагато думок, забагато проблем, забагато страху… * * * Весь день Рита присвятила заняттям, та у неї мало що виходило. Неохоче вона мусила спостерігати як Аліса прибирається до зустрічі з тим огидним хлопцем. О пів на восьму вона помахала ручкою і побігла до нього. День пройшов на рідкість паскудно. Ті похоті, які задавав Денис, здавалися мізерними з проблемами, які так мучили Риту. А батьки скористалися відсутністю Аліси щоб підготувати її день народження. Якби ж вони знали… * * * Після безсонної ночі Рита побачила радісну Алісу, яка щось строчила у своєму щоденнику. Найкращім варіантом було прикинутися сплячою. Закінчивши це заняття, сестра пішла у ванну. Рита тихенько встала і, переконавшись що та миється, почала з докорами сумління читати залишений відкритим щоденник. Прочитавши кілька рядків за вчорашній вечір Рита з жахом зрозуміла, що не знала про свою сестру дуже багато… * * * Усі навколо веселилися, їли, пили. Рита строїла фальшиві посмішки. Вона просто не могла веселитися щиро. Її сестрі виповнилося чотирнадцять, а вона поводиться мов якась розпущена студентка! Ці думки душили її, мов мотузка на горлі повішаного. Рита не могла довго там залишатися. Знайшовши вільну мить, вона втекла з тієї вечірки до Віоли і, розплакавшись, розповіла усе. Їй не хотілося повертатися додому сьогодні і вона попередила батьків, що заночує у Віоли. Пізно ввечері Рита побачила під вікном Алісу напідпитку, що йшла у не тверезішій компанії біля будинку. Усю ніч Рита майже не спала, а як їй це і вдавалося, то бачила тільки жахи. * * * Коли настав день, Рита неохоче повернулася додому. Першим, що вона побачила у своїй кімнаті, була Аліса у полоні похмілля. Вона хропіла і плямкала. Не минуло і хвилини, як Денис заскочив до кімнати і почав качати права: - Слухайте дівчата! Прошу пробачення, я геть забув! Негайно ви обоє будете по черзі читати свої щоденники перед усією родиною! Аліса миттю прокинулася і скочила, неначе стрибнула у крижану воду. -Не змусиш! -Та невже?! Зараз ви робитимете все що накажу! І я наказую вам… - Ти більше нам нічого не наказуєш! -Ні! Наказую! -Я розповім усе мамі! – заявила Рита. Денис одразу став дуже збентежений. Він не очікував подібного повороту подій. -Рито, ти збожеволіла? Пам’ятаєш того хлопця? -Того клоуна, яким до якого ти учора побігла на рандеву! -Тихше! Тут Денис! Ану геть, малявка!!! – Особливо не розбираючись, Аліса викинула Дениса з кімнати. – Звідки ти дізналася?... -Алісо! Як ти могла… -Я питаю, звідки ти дізналася? -Звідки? Я читала твій щоденник! Не хвилюйся, я не скажу мамі про усі твої витівки... Поки що. -Чого ти причепилася. -Як чого? Алісо, тобі чотирнадцять, а ти… - Моє діло! Годі! Це просто гра! -Ні, це не гра! Це життя! І ти ще дорікала мене за Нарциса? -Та я була права! Він виявився… - Хто б казав! Твій хл… хло… хлопець… Словом, він не краще!!! - Яке твоє діло? - Яке моє діло? Я твоя сестра!!! -Так, ти моя сестра! Та я це я і в мене особисто немає бажання померти старою дівою! - Бажання збуваються!!! Тобі це точно не загрожує! -Перестань! -Не перестану! Та грець з ним! Я це я, а ти це ти! Але мені не дуже хочеться іти на дно через твою упертість! До того ж, наш братик не на довго залишить мене там саму! І ти впадеш не просто на дно, а у Маріанський жолоб! -Куди-куди? - Відкрий підручник з географії за сьомий клас і дізнаєшся! -Не напускай туману! - Треба усе розказати мамі!... про каструлю. - Звідки у тебе стільки дурощів у голові? - Віола сказала, що мама все одно рано чи пізно дізнається. -А ще Віола казала, що у “Володарі кілець” Легаласа зіграв Джастін Тімберлейк! - Фільм отримав Оскара за кращій грим! -О, так! – Аліса зірвала зі стіни два постери і притулила один до другого: один з Тімберлейком, другий з усіма персонажами фільму. – Одне обличчя! Кожен може помилитись! -Не на стільки! -Годі! Усе це повинно припинитися, поки гірше не стало! -Що ти маєш на увазі? -Я ледь не впала з інсультом коли побачила що ти там нашкрябала, Боккаччо нещасна! А тепер уяви що буде з мамою як вона почує твої мемуари за позавчорашній вечір!!! Аліса нагадала Риті про хамелеона. Як майстерно вона змінила похмільний рум’янець на простирадлово - білий! - Агоу! Я маю фотки! Рито, візьми Пушка за хвіст, висунь його з вікна і читай “На панщині пшеницю жали”! Алісо! Іди читай щоденник батькам, а то мама усе дізнається і покарає вас! – Денис збагнув що його вигнали і забарабанив у двері. -Рито, ти права! Воно того не варте!!! У батьків був шок. Іще ніколи вони не бачили щоб їхні діти так рвалися розказати про провину. -Мамо! Ми спалили твою каструлю і солодке молоко! -Та ми зварили нове з продуктів, які купили за свої гроші! -І відчистили каструлю! -Й вимили плиту! - Ми достойні покарання! - Воно буде заслуженим! - Ми провинилися і намагалися це приховати! Так, сценка була дивна. Але на диво мама не дуже розізлилася! -Ну, дівчата, ви мене розчарували, але все ж змогли відшкодувати збитки і довести усе до ладу. Думаю, невеличкого дисциплінарного стягнення буде достатньо. Неймовірно! Мама усе зрозуміла і не каратиме їх… та нажаль Денису було тяжко не вставити свої п’ять копійок. -Мамо! Я зробив кілька фотографій спаленої каструлі! -Ну, синку, дай я подивлюся. Ні. Мабуть дар різко змінювати колір обличчя був спадковий у родині Лебіних. От тільки мама стала яскраво-червона. - Ось це каструля перед тим, як вони її помітили. Це унітаз, у який вони намагалися вилити горіле солодке молоко. Це каструля зі згорілим днищем. Це напівочищена каструля… -Р-И-Т-О!!! А-Л-І-С-О!!! Що це означає!! -Ми ж зізналися… -Ви не зізнавалися у акті вандалізму!!! Дякую, синку! А ви!!! – дівчата намагалися непомітно покинути кімнату, та спроба зазнала невдачі. – Ви будете покарані! – Навряд Рита чекала чогось іншого. – До кінця місяця ви щодня робитимете вологе прибирання у квартирі!!! І не дай Боже я знайду хоч одну билинку… ЯСНО?!!! -Т-т-так, м-м-мам-м-мо. -Тоді, дамочки… Щітки в руки і РАЗ-ДВА, ТРИ-ЧОТИРИ!!! -Алісо, все не так погано! -Справді? Ми пахаємо мов два мули, скоро знову в школу, а Деник обжирається на дивані шоколадним печивом, розсипає крихти, які мама змушує за ним прибирати. -Але ми забрали в Дениса будь яку зброю проти нас. -Дівчата! ВИ ПРОПУСТИЛИ ПЛЯМУ!!! – Мама, стояла над Ритою і Алісою і стежила за якістю прибирання. Чорна ворона знову сиділа на вікні і голосно каркала, наче сміялася. -Замовкни, Каркуша! – вигукнула Рита і запустила у ворону старим капцем. Та відскочила у бік, кинула на Риту повний ненависті погляд і злетіла.. Найдивнішим було те, що Рита не могла її зрозуміти! Вона чула лише каркання! Однак у всьому цьому покаранні таки було дещо приємне: Алісі заборонили гуляти і це вберігало її не тільки від поганої компанії, але й чергових нападів різних темних сил. А як вона місяць не зможе виходити з дому у темряві, то нежить, яка не ризикує вилазити зі своїх нір вдень, не заподіє їй шкоду. Залишалося лише чекати початку нового семестру, а з ним нових вражень, сподівань і… проблем.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0102689266205 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design