Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2600
Творів: 47339
Рецензій: 92102

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Будильник (початок)

© Ганзенко Олексій, 04-04-2011
Це, певно, вже десята ніч, як я не сплю. Або двадцята, хтозна – я втратив лік часові, точніше – час зробився моїм ворогом і я урвав з ним стосунки. Ніч... лежу перед нею висотаний, марний, наче невиліковнохворий на операційному столі, і вона вільна чинити зі мною, що заманеться. Ніч-хірург. Невправний, недовчений. І ніякий гемоняка не дав мені знеболювального! Я гризу ковдру й шматую простирадло. Мені болить. Та хірург не зважає. Ні, певно це вже двадцята ніч. А може сота...

  Того гемонського дня я трошки випив – до бригади взяли новака, а в нас із цим строго: чи новенький, чи після відпустки – став! Небагато – хлопчак зовсім дитя, не хотіли „колоти” по дорослому, та й за душею в „трудового поповнення” лише те, що мама на обід вділила...
  А вночі, о-пів на четверту, задзвонив будильник. Я схопився: вже третя тридцять!.. Стій!.. – ошелешено вирячився на золотавий овальний циферблат, – мені нікуди не треба, я його не заводив – я взагалі ніколи його не заводжу! Чи зима, чи літо – звик схоплюватись о шостій, на роботу встигаю... Хіба сп’яну? То скільки там... Я бухнувся в постіль і сердито відвернувся від нерозумного будильника до стіни.
До шостої я встиг іще побачити сон. Наче ціляю з рогатки по горобцях. І щораз влучаю. Вбиті горобці падають, мов стиглі сливи, а поруч мене сидить старий бундючний горобець і прицьвірінькує: „Стривай, стривай, ось настане горобина ніч!.. ”
Назавтра він задзвонив знову. О третій тридцять. Що за верзота? Сказав би, що хтось грається, то мешкаю сам. Не Мурляй же заводить щовечора на півчетвертої ранку мого облупленого довгастого дзиґаря! Чекай: прокинувшись учора, я, либонь, натиснув кнопку, от він і видзвонює мені сюніч те, що не видзвонив тоді. Я заспокоївся, але зовсім ненадовго: якщо так, то хіба не мусів би він відтеленькатись о третій тридцять дня? Чи той гемонячий будильник узагалі дзвонив минулої ночі, чи мені нароїлося? І чому саме третя тридцять? Такої глупої пори рівень моїх розумових потуг балансує чи не на найнижчій позначці, тож ні до чого путнього не докумекавши, я знову впав на подушку. Мені приснився морок.
Уранці, на бадьору голову, я завбачливо перевів тоненьку жовту стрілку клопітного будильника на дев’яту, а ввечері, мостячись спати, спровадив його, про всяк випадок, на кухню. Влягаючись, кпив зі своєї дурної полохливості, але почувався зовсім невесело. Уперше після розлучення війнуло на мене тоді незатишністю самотності.
Не було ні зрад, ні сварок, ні пропитої зарплатні, тільки роздратованість і втома. Від близькості одне одного. Ми виявились різними й нам що далі, то нестерпніше було вдавати порядну родину.
Таке було неможливо, але потойбік ночі мене знову розбудив будильник. Я схопився, наче знайшов біля себе в постелі розшурхане зміїне кишло. Чирхнув запальничкою: дзиґар стояв на столику біля ліжка, тоненька жовта стрілка вказувала третю тридцять. Мене пройняв дрож. Я заклацав вимикачами в усіх кімнатах, перевірив засувку на дверях – нікого. Сторожко, наче то справді був не годинник, а холодний в’юнкий гад, накрив будильника сорочкою, виніс у сарайчик і розтовк молотком на друззя. Та спокою від такого героїчного вчинку отримав мало – очей до ранку вже не склепив.
На роботі поскузувався з бригадиром, напав на новенького, який спізнився на цілих чвертьгодини. „Будильник став!” – виправдовуючись, розвів довгими маслаками хлопець. Важка деталь гепнулась мені на ногу...
Увечері ніяк не виходило заснути. Впав у якесь провалля лише по півночі, але проспав недовго... до третьої тридцять... Оскільки будильника вже не було, озвався телефон. Короткі, наче переляканий зойк, дзвінки, загрозлива тиша в слухавці, схожа на вишукані тортури решта ночі, темні кола довкруж червонястих очей у дзеркалі вранці.
В цеху бригадир турботливо нагадав, що моя відпустка за два місяці, новенький, якого поставили мені в пару, брався підмагати навіть тоді, коли те було відверто зайвим. Аби втекти від похмурої паніки, викликав „трудовий резерв” на розмову. Виявилось, кирпатий хлоп'яга, його звали Сашком, не з місцевих: „В нас яка робота, а тут нічого, то дядько згодився – дядько в мене тут живе, в нього поки. Роздивлюсь, а там... На заочний хочу, до політеху, я електронікою захоплююсь... – А дівками як, захоплюєшся? – Є... Іра... Дядько, правда, казиться, „рано” – каже, характер у старого... не те, що в батька був... – Був? – Батько помер. Давно. Тут, у вас помер – до дядька в гості приїхав, та й... хворовитим був... Ото будильник, між іншим, од батька. Він мені його, коли я до першого класу пішов, подарував, аби в школу вставав. Всі одинадцять років з тим будильником. А це щось... відніс у ремонт –  ледве взяли. Кажуть: купи на батарейках, та я не хочу – пам’ять... – Пам’ять... – буркнув я. Розмова про будильник повернула мене до невеселих думок. – Добре, годі галдикати, роботи он!..”
Телефон я відімкнув. Ясна річ – це не допомогло: рівно о третій тридцять (глипнув на наручного) він повернув мене до звичного вже страховиддя невгавним панічним дзенькотом. Сарайчик, молоток... Повернутися в хату я не наважився. Сидів на ґанку, курив... Куди кинутись, кому жалітися? В міліцію – дурня! До родичів – сміх! До психіатра – жах...
Що це? Що це? Що!? Полтергейст? НЛО? Інопланетяни істоти кебетливі – на якого гемона дражнитися їм зі мною, доводячи потиху до безумства? Та й не вірю я в ті газетні брехні! Якщо цей ідіотизм не має ніякого матеріального пояснення, то я скорше повірю в загадковий промисел Всевишнього. Воно, я й у Бога не надто... а таки мусить бути сила, як її не називай, яка всю цю катавасію зкалапуцяла, та пильнує за її справною роботою, наче ото совісний механік за машиною.
„Бачу, ви сьогодні ранній! – Костівна, сусідка. Ця схоплюється либонь о п’ятій. – Примостились на порозі як горобчик! Парко в хаті. Що не кажіть, а весна цьогоріч скора!” Горобчик... Я їх змалку ненавиджу. Мама тримала багато курей, вся дітлашня гасає собі, а ти сиди – злодюг од годівниць відгонь...
Ранкове сонце виповзало, наче старий, напівпаралізований пес з буди...  
Далі був радіоприймач. Що ввімкнений, що ні, він методично вбивав у мою безщасну макітру цвяхи, лунко „пікаючи” сигналами точного часу рівно о третій тридцять, поки я не відправив його туди ж, куди й телефон з будильником. Одразу ожив телевізор...
Я лежав, учепившись зіницями в темінь, і чекав. Чекати було довго й страшно. Так лежав ніби байдужою колодою, але відчував, як вкриваються поступово липким гарячим лоєм долоні та холодним, важким – лоб. Якоїсь миті раптом усвідомлював, що легені помпують в’язке повітря кімнати, наче я не лежу на ліжку, а тягаю важезні заготовки, причому сам за цілу бригаду. Затим починав слухати, як механічним молотом гупає в грудях серце. О другій ночі мені верзлося, що хата хилиться й за мить я скочуся на підлогу, я судомно чіплявся неслухняними пальцями в крижаний метал ліжка. О пів-на третю мене трясло, о третій я почувався приреченим на страту, якого з лантухом на гирі тягнуть крізь мовчазний ворожий натовп до ешафоту. О третій тридцять (час від часу я тиркав запальничкою та підносив наручного годинника до очей) на мою бідолашну шию мала впасти сокира ката... Але не падала... Ніщо не дзвонило. Справді, навіщо будильник людині, яка не спить?

Це, певно, вже десята ніч. Або двадцята, хтозна. Я лежу а знайомий недовчений хірург звично порпається в моєму понівеченому нутрі. Лежу й чекаю третьої тридцять, аби спробувати ненадовго заснути. Тепер я ризикую спати тільки після половини четвертої.
Що це? Що це? Що!? Чиїсь вишукані капості? Неймовірно! І як? Як може дзвонити відімкнений телефон, подавати сигнал вирублений приймач? Таке можливо лише за єдиної умови: якщо той сигнал транслюється вищою силою. А що він означає, що несе мені окрім гемонської цілодобової муки? Виходить, це покара? За що? Копирсаюся в минулому, видзьобую там сумнівної ваги звершення, двозначні здобутки, дрібні, й дещиці уваги небесних сил не варті, гріхи...
Колись, школярем іще, крав на полі кукурудзу, мама загадувала – курям. Що ще? Ну скривдив Галку, то були дурні, вільні, ніяких зобов’язань – я тоді вже накидав оком на Тамару. Розлучення? То їй засвербіло, хоч я й не опирався. Ми пасували одне одному як дощ і жнива, а ота її гемоняча жертовність, яка набувала з часом ознак відвертої недужості...
Якось я виявив, що нема чималої частини нелегких наших родинних заощаджень. „Де гроші? – Позичила Валі, однокласниця моя, ти не знаєш. В неї хвора мама і я не могла... – Господи, Томо, яке діло нам до матері якоїсь Валі, що я її навіть не знаю!? Ми ж стягалися на меблі! – Я не могла. Валя так плакала...”
Коли за рік Тамара складала добра, не плакав ніхто. Олечка тільки жабилась і не відходила від мами ні на крок, що та дитині на мене наплела? Напевно це мій найнепрощенніший гріх. Але ж я й копійку підкидаю, підтримую Олечку, як можу. Що там ще? Було, погризся з батьками – давно забуто й прощено; колись заїхав у рило забульбаченому хамлові, то це скорше позитив. Врешті все, що діялось, діялось удень, до чого тут третя тридцять!?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Фантастика? Це я люблю! :-)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 05-04-2011

Містично...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Цибенко, 04-04-2011

Інтригує...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга Кряжич, 04-04-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67272114753723 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …