

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12159
Рецензій:	18699

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Фентезі

Рита і Талісман Зоряної Кішки. Глава №5 - Рідкісне невезіння

© Ольга Мігель, 05-12-2006
Оскільки наприкінці цього року в Кіровограді має відбутися така іторична подія, як вихід „Рита і Талісман Зоряної Кішки”, то викладаю на сайт іще кілька глав, починаючи з 5-ї! Глава №5 Рідкісне невезіння Рита і Аліса мріяли поспати до одинадцятої, але батьки розбудили їх о дев’ятій щоб вони зачинили двері. Деника вели до дитячого психолога і будуть вони не раніше ніж за дві години. Ідеальна можливість зайнятися плівкою і документами! Перше що зробила Рита – відправила Алісу на ксерокс, а сама засіла за книжки. -Мені потрібна книжка з заклинанням, яке може вмонтувати в плівку кадри з впливом на свідомість. “Бери “Метаморфози”. Це магія третього рівня. Заклинання вимагають великої магічної сили. Тримай.” - Іще мені потрібна книжка, яку брала Деламіс. Там були намальовані Лейнчі. І ще, у вас є щось про драконів? “Це “Магічні створіння”. Якщо тобі потрібні саме Лейнчі, сторінка 189. Дракони – сторінка 556” -Дякую. Зі скриньки вилетіли дві книжки. Рита почала читати про Лейнчів. “Лейнчі належать до Некросил. Це надзвичайно сильні створіння. Їхня основна зброя - Жезл Темних Сил. Кожну армію Лейнчів супроводжує Капітан Лейнчів. Він особливо сильний і жорстокий. Такі сильні створіння Некросил з’являються дуже рідко. Їх поява - вісник дуже сильного вибуху енергії темних мерців.” “Більше мені знати і не треба. Ясно чому Деламіс так схвилювалася. Але це був лише сон. Що там з драконами… сторінка 556”. “Існує багато видів драконів. Виберіть той, який бажаєте. Чорні Дракони - - - - - - - - стор. 557. Червоні Дракони - - - - - - - стор. 560. Небесні Дракони - - - - - - - стор. 565. Кришталеві Дракони - - - - стор. 570. Дракони-Чаклуни - - - - - - - стор. 575. Вулканічні Дракони - - - - - - - стор. 580. Лісові Дракони - - - - - - - - стор. 585. Золоті Дракони - - - - - - - - стор. 590”. Далі читати зміст Рита не стала. Вона відкрила потрібну сторінку. Там була величезна картинка золотого дракона. Він був точно такий, як у її сні, тільки у цього очі були жовті. “Золоті Дракони дуже мудрі і справедливі створіння. Вони безсмертні і мають імунітет до магії. Лише заклинання чотирнадцятого і п’ятнадцятого рівня можуть завдати їм шкоди. Також вони дуже сильні. Зараз Золотих Драконів можна зустріти лише на землях магічного світу, прихованих від людського ока. Та колись вони жили і на землях людей. Але останній Золотий Дракон покинув їх у середньовіччі. Люди не могли прийняти Драконів як мирних створінь. Побачивши їхні розміри і велич, вони почали гратися у героїв, паплюжити Драконів, приписувати їм такі злочини, яких би вони ніколи не скоїли. Деякі диваки намагалися вбити Драконів. Ті, не бажаючи завдавати шкоди людям, мирно відступали, і уникали бою, а люди привласнювали собі лаври переможців. Насправді драконячу шкіру не пробили б ні списи, ні магія. Лише деякі дуже рідкісні хвороби могли скосити цих дивних створінь. Траплялося й таке, що знайшовши померлого від хвороби Дракона якийсь нахаба вихвалявся, що могутній монстр напав на селище, викрав прекрасних дам, їв немовлят, змушував бідолашний роботящій народ приносити йому своїх дітей, але я поклав край його тиранії і у чесному героїчному бою вбив жахливе кровожерливе чудовисько а як доказ приніс його голову!!!”. Тоді цього барона Мюнхаузена підносили на п’єдестал і писали книжки про його подвиги. З часом на рахунку “героя” були сотні ненаситних Драконів і мільйони врятованих дам. Тоді оте брехло починало валятися на ліжечку та жерти тоннами, а з часом подихало від ожиріння і люди починали розказувати, що на нього, старого та немічного, у сні напав підступний Дракон, який безсердечно вбив хороброго воїна! Того нахабу ховали з честю, пісні про його подвиги передавалися з покоління в покоління, а бідолашні збезчещені Дракони мусили піти з цих земель. А люди вигадували, що якийсь хоробрий лицар у сяючих обладунках убив останніх тварюк, що гнобили бідолашних селян! І це все після того, як Дракони не тільки не нападали на людей, а й ділилися з ними своєю мудрістю! Багато ліків, якими володіють люди, вони отримали від Драконів. Безцінні знання інженерії, медицини, промислу!... Все це дали людям мудрі Дракони! І отак вони віддячили їм! Забрали честь, добре ім’я, змусили покинути землі, на яких ті жили віками!!!...” - Пробачте… - протягла Рита. Вона розуміла що негарно перебивати старших, та підручник занадто захопився. Все ж важко коли у книжок є власний характер. “Так”. -Мені наснився Золотий Дракон. Він був такий самий, як той що на картинці. Тільки очі у нього були зелені… “Це неможливо!!! У всіх справжніх Золотих Драконів золоті очі! Звісно, деякі чаклуни можуть перетворюватись на драконів, при цьому колір очей залишається незмінним. Але цей дар повинен бути вродженим. Придбати його неможливо. Це як безумовний рефлекс – він від народження і на все життя. Звісно, щоб перетворитися на безсмертного Золотого Дракона треба самому бути безсмертним!”. -Дякую, це все. “Все? Ти маєш пройти весь курс магічних створінь!”. -Але Деламіс мені цього ще не задавала! Я лише почала перший рівень… “О лихо! Дурна моя незграбна палітурка! Яка некомпетентність!”. -Не переживайте! Я просто бачила дещо у сні і хотіла почитати про цих створінь. А за правилами, у моєму розпорядженні уся бібліотека скриньки. “Ти мене не обманюєш? Бо раптом ти щось затіваєш…”. -О ні, ні! Не хвилюйтеся! Просто мені стало трохи цікаво! Якщо хочете, про це ніхто не дізнається! “Тоді добре. Зустрінемося пізніше!”. Рита зітхнула з полегшенням. Цей підручник виявився дуже допитливим панікером, а на додаток ще й занадто балакучім. Вона просто хотіла прочитати про свого судженого, а натомість отримала цілу морально-етичну лекцію про нахабність людей і честь Драконів. Трохи відпочивши, вона розгорнула “Метаморфози” і відшукала те, що їй треба. Та першими рядками були: “Щоб застосувати дану магію треба досягти третього рівня магії, мати, як мінімум, 20 магічної сили і 35 магічної енергії. Оволодівши такими навичками, можна змінити один квадратний сантиметр або кубічний міліметр”. Це переконало Риту не читати далі. Згідно з тестами Деламіс магічна сила Рити була всього 5, а енергія 15. Якщо магічної сили і енергії недостатньо, а ще й рівень не підходить, то намагатися задіяти це заклинання дорівнює спробі переконати Нарциса у тому, що він потвора і мусить решту життя ховатись від дівчат у темній печері. До того ж, використовувати заклинання з вищих рівнів небезпечно для життя. Рита одразу зрозуміла: треба було спочатку усе перевірити, а потім красти плівку. У відчаї вона поклала книжку на полицю шафи і сіла на диван. У цю секунду до кімнати вбігла Аліса. -Я все скопіювала! А ти знайшла потрібну магію? -Так, але вона мені не по-зубах. Потрібна Деламіс. Давай зараз краще подивимося документи. -Ось ксерокопії. -А чого ти так довго? - На ксероксі працював такий симпатичний хлопець… - Не продовжуй! -Дівчата! Ми вже дома! – донеслося з коридору. Раптом усе що тільки можна побігло у Рити в п’ятки. Це був голос мами! Вони повернулися! Треба було мерщій ховати документи! -Дівчата, ви були праві. Денис почав розказувати лікарю різну маячню про те, що Рита відьма, що він чув чужий голос і бачив незнайому дівчину у вашій кімнаті, яка перетворилася на щось і полетіла до шафи… -У неї в шафі дорогоцінна скринька! Там живе та дівчина! -Денис, перестань! Лікар виписав йому одні таблетки. Приймати тричі на день. -Мамо! Обшукай її шафу і ти знайдеш там скриньку! -Добре, добре. Рито, ти не проти якщо я подивлюся у твоїй шафі… -Проти! Мамо! Там мої особисті речі… -АГА!!! Вона не хоче щоб ти знайшла скриньку! Вона відьма!!! -Денис! Заспокойся! -Чому ж вона не хоче щоб ти обшукувала шафу?! Вона знає що ти там знайдеш!!! -Заспокойся! Рито, я не знаю що у твоїй шафі, але я її обшукаю! Відсунувши Риту і Алісу, що стояли стіною біля дверей шафи, вона підійшла і відкрила дверцята. Її обличчя миттю перемінилося! -Дівчата! Що це таке?!!! Ну, ви зараз отримаєте!!! Рито, я чекаю пояснень! Чому твій кіт дрихне на полиці у якомусь гніздечку?!!! Це шафа для одягу, а не живий куточок!!! -Вибач, мамо. Розумієш, у квартирі холодно і він мерзне… -У нього тепле хутро! -Так що, мені буде парко і на Південному Полюсі?! – Пушок прокинувся і був незадоволений тим, що його так безцеремонно підняли. -Чого він нявкає?! Ану забери його з шафи і хай спить на підлозі!!! Як штраф, ви три дні підряд робитимете у квартирі вологе прибирання! Тато пішов на роботу. Мені теж треба іти у справах, буду годин через вісім. Ви подивитеся за Денисом. І ще у мене для вас партійне завдання: завтра Святий Вечір і я вирішила спекти торт, та для нього потрібен масляний крем. На кухні вариться солодке молоко. Через дві години ви вимкнете його. І не переваріть! Як зіпсуєте – знайте, там два літри молока і півтора кілограми цукру. Звісно, якщо ви все зіпсуєте то це вам так не пройде. Воно варитися у новій дорогій “Zepter”-каструлі! – Ритина Мама недавно почала працювати у фірмі “Zepter” і мало не помішалася на різних масажерах, вакуумній системі, а найбільше – на посуді з хромонікелевого сплаву 18/10. – А це що за книжка? “Метаморфози”. Тепер Рита справді злякалася! “Мама знайшла книжку!!!”. -Це фантастика! – моментально виправдалася Рита. -Тоді добре, я рада що ти почала читати. Ну, ви маєте завдання. Бувайте! Скоро клацнув замок вхідних дверей. Звісно, Рита не була настільки дурна щоб тримати магічну скриньку у шафі! Іще позавчора вона переховала її і тепер та спокійно лежала в дивані, у відділі для постільної білизни, де Рита накрила її наволочками. -Рито! Хазяйко! – пропищав жалібний голос Пушка. – Невже мені тепер спати на підлозі? -О ні, мій котику, ні! Звісно ні! -А де ж іще? Твоя мама вигнала мене з підвіконня, тумбочки, а тепер і з шафи! -Не хвилюйся, мій котичок! – Рита дістала велику пухову ковдру і, поклавши її на диван, умостила туди Пушка. – Ось тут тобі буде зручно і тепленько! Спи, мій манесик! Пухнастий кіт позіхнув і відключився. -Все це дуже мило, але у нас купа роботи! -Денис! Іди витирай пил… -Ні, ні, ні, відьмо! -А чому, психопат? -Бо мама сказала що прибирати мусите ви вдвох! Особисто я не вкладав Пушка спати у шафу! -Звісно, ти його лише тискаєш! Може купити йому на день народження скаженого пекінеса? Тоді і в нього з’явиться друг! -Не лялякай! Час іде! Пилосос у коридорі! - Мала зараза. Хихикаючи, Денис побіг гратися на вулиці. А Риті і Алісі лишалося каторжне прибирання! У першій кімнаті Рита пилососила і витирала пил, Аліса мила підлогу і розкладала речі. У другій вони помінялися. Їм треба було не просто прибирати, а вишкрябувати кожний сантиметр бо мамі, щоб змусити робити повторне прибирання, досить було знайти волосину на килимі чи билинку у щілинці між телевізором і стіною. Час йшов. Минуло чотири години, перш, ніж дівчата, закінчивши прибирати, всілися на диван. Можна було подивитися телевізор, поїсти чогось смачненького з маминих “таємних” ничок. Один день каторги був позаду… Рита відкрила двері і з жахом почула запах паленого!!! Кинувшись до кухні вони згадали про доручення мами, та було вже надто пізно! Кухня була окутана димом! Зовні дно “Zepter”-каструлі стало чи то чорне, чи коричневе!... Але воно просто сяяло порівняно з тим, що було всередині! Темно-коричневе солодке молоко бурлило, наче старе-старе болото, з якого бульками виходять гази. У Рити відняло мову. Аліса кинулась відкривати фіранку. -Проаналізуймо ситуацію: маємо щось непридатне для їжі, зіпсовану дорогу каструлю і смертельний вирок, якщо мама все це побачить. -Рито, я рада мати таку чудову сестру. -Можливо вдасться вижити. Треба тільки відчистити каструлю і зварити нове солодке молоко поки не повернулася мама. Воно вариться години дві, тож у нас приблизно стільки ж, щоб довести каструлю до нормального стану. Зараз ти побіжиш до ларька і купиш три кіло цукру і два літри молока. -А навіщо стільки цукру? - Хай буде. Бери гроші… -Які гроші? -Перестань! У тебе завжди двадцятка-тридцятка у ничці. Швидко до ларька! І як знову почнеш загравати до хлопців, мама про все дізнається! -Я побігла!!! Робота була не з легких. Поки Аліса бігала за покупками, Рита почала відчищати каструлю. Спочатку зібрала з плити рештки вцілілого і ще придатного до їжі солодкого молока. Потім постала проблема: куди діти іще рідке, але вже спалене? Спочатку у неї була думка просто спустити його до унітазу. Та шкварчачи, воно застигло скоринкою на воді і стінках!!! Треба було терміново щось робити і Рита почала ножем відколупувати її. Довго вона стояла навколішки над унітазом з ножем. Годі й казати що картина була дивна. Нещастя наче по чийомусь велінню сипалися на Риту, приносячи їй купу неприємностей. Та вона відчувала що хтось зараз веселиться, сміється над нею. Нарешті унітаз було врятовано, та каструля досі була… Наступною думкою було вилити все з вікна своєї кімнати. Це виявилося більш ефективно, та й мама рідко туди заглядала. Частина проблеми була вирішена. Та зливши трохи рідкого солодкого молока Рита побачила, що на дні сантиметри три якоїсь твердої як камінь речовини злились в одне ціле з каструлею! Що робити? Рита готова була втекти до Нової Гвінеї і вести відлюдний образ життя, та телепортація вивчається лише на недоступному їй тринадцятому рівні! Вона залила каструлю крижаною водою з крану і, насипавши туди порошку для чищення і миючого засобу, почала драїти каструлю. Раптом стукнули вхідні двері. -Нарешті ти повернулася! Все купила? -Так. А ти як? -Тепер я знаю як почувалися раби у стародавньому Римі. -Повір, я дуже тобі співчуваю. Ну, ти трудися… -Ану стій!!! Давай працюй! Так, це було унікальне видовище. Дві сестри усіма силами намагалися відшкребти пласт горілого молока з цукром. Час швидкоплинно минав. -З такими темпами ми не встигнемо не те що нове молоко зварити, а й каструлю відчистити! -А що накажеш робити? - Принеси ручку і папір, - наказала Рита. -Навіщо? -Неси. -“Я, Рита Лебіна, залишаю свій плеєр моєму двоюрідному брату, Андрію; набір дисків Брітні Спірс отримає моя краща подруга, Віола; мій молодший брат, Денис, отримає дулю з маком”… -Що ти там строчиш?! Краще відчищай каструлю! – панічно запищала Аліса. -Це безнадійно! – у відчаї крикнула Рита, кинувши ручку на стіл. – Бруд на каструлі наче щось втримує! Ніщо його не бере! Нам все одно… Риту перебив телефон. -Ало. -Рито, привіт! Як справи? -Привіт, Віоло! Жахливо. А в тебе? -Що сталося? -Мама поставила варитися солодке молоко на торт, а я недогледіла і спалила так, що молоко стало схоже на смолу. У нас мало часу і багато роботи. Треба відчистити каструлю і зварити нового молока… -А ти налий у каструлю води і постав на вогонь. Хай трохи покипить. Потім візьми їжачок на довгій ручці або щітку для чистки унітазу, і шкреби каструлю з порошком для чищення. Спробуй також пісок. -І звідки ти стільки знаєш? -Мама навчила. - Знаєш, це смішна штука, але я ніколи не бачила твоєї мами. Я взагалі не бачила твоїх батьків, хоча була у тебе вдома багато разів. -Вони працюють цілий день. З восьмої ранку до восьмої вечора ти їх не застанеш. -А у вихідні? -У вихідні в них, зазвичай відрядження. -А у них відпустки бувають? -Вони їх рідко беруть. -А де вони працюють? - Бухгалтери однієї престижної фірми. Але не переживай! Думаю, ти скоро з ними познайомишся. -Було б добре. Ну бувай! Мені пора продовжувати працювати. Щось Деник притих. Він такий противний. - Іноді він не такий вже й поганий. Молодші брати бувають і гірші. - Легко вести розмови на цю тему коли ти єдина дитина у сім’ї. -Не скажи. -Ну добре! Дзвони завтра! -Бувай! -Рито! Щоб я більше не чула від тебе зауважень на тему, що я довго заграю з хлопцями, поки не навчишся швидше говорити з Віолою! – обурено гаркнула Аліса. – Ти б ще говорила поки мама не прийде! -Не хвилюйся! Здається, ми врятовані. Візьми Денисове іграшкове відерце з лопаткою, біжи на дитячій майданчик і принеси піску! Рекомендований Віолою метод виявився дуже ефективним. Після тієї розмови бруд наче сам розчинявся. Вклавшись в термін, вони відчистили каструлю і поставили варитися нове солодке молоко, але цього разу ока з нього не спускали. Та Рита відчула чийсь гнів, ніби хтось намагається зробити їй зло але не може бо натикається на якийсь могутній щит. -Яка я рада, що все минулося. -Так. Можливо, мама ніколи про це не дізнається і ми довше проживемо! -Думаю, ми заслужили цукерок! -Ні, це я їх заслужив! – У кімнату увірвався Денис. Обличчя його було зловіще радісне, а в руці він тримав якийсь папірець. -Що ти тут робиш? -Я трошки переформую запитання: що ви зробили? -Ти про що? - Про це! Денис показав дівчатам папірець, змусивши тих збліднути. Це був знімок палароєда, на якому красувалася каструля з підгорілим солодким молоком як раз на піку своєї популярності: краї залиті, днище бурлило чорною напіврідиною, а плита своїм зовнішнім виглядом нагадувала громадський туалет на ринку! -Чого з ним панькатись? – Вигукнула роздратована Аліса, забравши в брата фотку і порвавши її на десятки маленьких шматочків, які повільно полетіли до урни. -Звісно, сестро, я передбачив такий хід подій. Пам’ятаєш ту серію “Том і Джері”, де Джері спіймав Тома на шкоді і наробив купу фотографій, які підсовував його хазяям? - Ах ти ж мала зараза!!! -Спокійніше, сестричко! У мене приблизно двадцять екземплярів таких фотографій. Мама дуже зрадіє! -Що тобі треба? - По п‘ять кілограмів апельсинових, лимонних, “Дюшес” і вишневих “Шипучок”, апельсинових і малинових молочних цукерок, і з кілограм різних льодяників, усе сьогодні. -І все? Він сьогодні дуже добрий. Готуй гроші і біжи до ларька, - прошепотіла Рита сестрі. Та виявилося, Рита і Аліса рано зраділи! -А ще ви місяць будете моїми служницями! Робитимете все, що я вам накажу! І тільки спробуйте не скоритися! - Мала зараза. -Ні, тепер ви звертатиметеся до мене “Пане”. І ось моє перше розпорядження: на завтрашній ранок я чекаю сніданок у ліжко. Яєчня з підсмаженою “Докторською” ковбасою. А зараз ви принесете мені ту саму скриньку! -Немає ніякої скриньки!!! -Ну, якщо не хочете по доброму… -Я не можу дати тобі те, чого не існує! -Якщо тієї скриньки справді не існує, я хочу впевнитися в цьому особисто! Завтра вранці я обшукаю вашу кімнату! Алісо, почитаєш післязавтра перед усіма свій щоденник! Приємного вам вечора! А як щось не так, то я сам доставлю мамі фотографії! Годі було і уявляти гіршої участі. Сніданок у ліжко був лише початком, але, спробувавши владу на смак, Денис не зупиниться! І знову Рита відчула чиюсь неймовірно сильну радість, ніби у тому щиті, який її захищав, пробили діру. Вона почула голосні звуки і обернулася до відкритого вікна. На підвіконні сиділа і голосно каркала велика чорна ворона. Може Риті просто засліпило, та їй на мить здалося що очі у ворони криваво-червоні. -Алісо, знаєш, я подумала… -Що? - Денис може бути досить небезпечним. Тому може краще… -Ти хочеш сказати усе мамі? - Денис вимагає скриньку! Він не повинен її знайти! -А мама не повинна знати про каструлю! -Те, що зробить з нами мама, просто ніщо порівняно з тим, що на нас чекає від розголошення моєї таємниці!! Ти б говорила зовсім інакше, якби бачила ту дівчину в кінотеатрі, а особливо від того, що мало не схопило мене у проекторній! Це все не цяцька! Ніхто не повинен цього знати, навіть ти! Тому перестань! -Добре, а тепер уяви що з нами зробить мама! Вона у нас комерсантка хоч куди! -Може вона все зрозуміє… -Ага. Швидше Волдеморд всиновить Гаррі Поттера та виростить його в теплі і любові! Забудь цей варіант!! Мама не повинна знати про каструлю, і крапка! -Але ж… -Та вона нас швидше з дому вижене!! Уяви, що з нами буде! Рита прислухалась до поради Аліси і уявила, як вони, під жалібні звуки “Генерали піщаних кар’єрів”, сидять у халабуді з трьох накритих картоном баків для сміття навпроти будинку. Зима, дме завірюха. Трусячись від холоду, вбрані у лахміття сестри ділять старий, замерзлий, почорнілий яблучний качанчик і апельсинову шкурку. Поряд слабесенько горить вогник, розпалений шляхом тертя паличок. З вікна кухні виглядає Денис, помітивши своїх сестричок, глузує з них, крутить перед вікном свіжим, теплим пиріжком і смакуючи, відкушує великі шматки печеного. -Алісо, ти права!!! Мама не повинна про це дізнатись!!! Та скриньку треба заховати так, щоб Денис по вік не здогадався як знайти її! -А що робити з моїм щоденником? Там же перелік усіх моїх хлопців!… -Заспокойся, час іще є. А поки що треба коритися цьому малому вишкварку! Ти стережи на солодке молоко, а я пориюся у книжках. Дещо не дає мені спокою. “Яка вам потрібна книжка?!!” – мало не прокричав список. Рита уже кілька хвилин випитувала в нього книжку щоб дізнатися усе що можливо про ту дівчину. -Річ у тому, що я не знаю її назви. Розумієте, я бачила дещо дивне. Деламіс казала, що у вас можна запитати пораду… “Що ти бачила?!” -Це була чорнява дівчина, уся в чорному. Вона піднесла руку до дверей і з неї вирвався потік чорного туману. Пізніше, коли я вночі брала плівку, то бачила як вона зібралася з такого самого чорного туману, який збігався з усіх боків. “А навіщо ти брала ту плівку?”. -Я думаю, тим фільмом вона підкорює волю людей. У місті робиться якась маячня. Люди наче показилися. Думаю, тут не обійшлося без сильної магії підкорення волі… “Вона думає! Чорний туман – символ головної Люциферської богині жадібності, смерті і війни, Повелительки Некросил Мелтнісії!!! Тобі потрібна книжка “Усе про старих богів”! І знаєш, я особисто тобі не заздрю!” Рита поклала в рот льодяник і почала читати: “Колись давно світом правила одна єдина богиня, Шатія. Це була богиня-кішка. Хоча зовні вона походила на жінку, все її тіло вкривала чорна шерсть, а голова була котяча. Шатія була дуже зла. Її жорстоке серце не знало милості і співчуття. Ніхто не знав пощади. Кожному бідоласі вона кігтями стинала голову за найменшу помилку. Але були й такі, хто не знав її гніву. Шатія просто обожнювала своїх сестер – кішок. Усі коти могли робити що завгодно. Такий порядок не всіх влаштовував. Дехто не бажав миритися. Двадцять чоловіків і жінок, зібрались і провели ритуал, що поклав край тиранії Шатії. Першого березня вони забрали у неї силу і владу, а саму богиню перетворили на золотий талісман у формі котячої голови, в очах якої сяяли криваві зірки. Зробили це стародавні боги, десять світлих і десять темних. Деякий час вони разом правили світом, та їм довелося скуштувати власних ліків. Чорні боги хотіли перетворити світ на темну пустелю, а світлі намагалися зберегти гармонію і красу. Часто точилися суперечки і це мало кому подобалося. Скандальних богів було скинуто з трону і закрито у магічному світі, де вони тепер не мають влади. А світла сила, Бог, за сім днів створила світ, де тепер живуть люди. Деяким стародавнім богам вдалося вирватися до світу людей, та вони не можуть захопити владу через часову пастку: Для повного поновлення сил і могутності, достатніх для захоплення влади, їм треба не менше трьох тисяч років. Та вони мають лише життя смертного, після якого знову народжуються з пам’яттю і деякими постійними рисами зовнішності, та сила їх на мінімумі. Таким чином боги не встигають їх поновити і захопити світи. Янгольські боги прийняли цю долю і живуть у гармонії, допомагаючи магічному світу чим можуть, а Люциферські зі шкури вилазять щоб знову захопити владу. Вони шукають шляхи до безсмертя, і хтось робить це активніше за інших. Найактивнішою є Мелтнісія, головна темна богиня і Повелителька Некросил. Хоча на перший погляд вона з плоті і крові, та насправді її тіло з Диявольського Туману. Завдяки цьому Мелтнісія може перетворюватись на що завгодно, пересуватися по частинам і одночасно перебувати у багатьох місцях у вигляді чорного туману. Та скористатися своєю силою для неї можливо лише ставши одним цілим. Вона володіє дуже великою магічною силою і визнана Магістром Некромагії”. -А вона може підкорювати людську волю? “Звісно. Для цього у неї є кілька видів Гіпномагії. Та підкорити чиюсь волю вона може лише тоді, як спочатку введе своє Насіння Зла через очі чи вуха. Після цього їй не треба навіть бачити того, ким зібралася маніпулювати. Вона може змусити зробити все, навіть убити. І жертва нічого не розумітиме, просто механічно виконає накази. Лише дуже сильна воля може протистояти цій магії”. -А що сталося з талісманом? “Він загублений. Є багато легенд про те, куди він дівався. Іноді легенди перетинаються з легендами. Та воно і на краще! Бо той хто заволодіє Талісманом Зоряної Кішки отримає не лише безсмертя і темну силу Шатії, а ще й всю її лють, жорстокість і безжалісність. Вони такі великі, що навіть Мелтнісія порівняно з Шатією немовля. Взагалі задіяти і отримати силу талісмана можна лише раз на тисячу років, першого березня, у день, коли Шатію перетворили на талісман. Але і знищити його можна лише у цей день. Щоб підтримувати порядок, зупиняти бунтарів та темні сили і стримувати стародавніх темних богів, до світу людей Елементаліями було послано десять магічних скриньок, знайшовши які, люди ставали магічними солдатами і мусили оберігати магічний і людський світ від темних сил”. -Тобто, загалом у мене великі проблеми? “Абсолютно точно”. До приходу мами лишилися лічені хвилини. Солодке молоко було уже зварене і Аліса його охолодила. Якби не ці фотографії… У Рити були трохи інші проблеми. Залишився всього один день і все, копія плівки зникне, а Рита була безсила. Врешті вона вирішила зробити ще одну копію плівки, яку і віднесе до кінотеатру. Через малу Магічну Силу Рита не могла зварити міцніше зілля і доводилось обмежитися трьома днями. На щастя у Різдво кінотеатр змусили крутити лише старі святкові фільми, тож Рита мала ще один день. Щоб дізнатися ще щось, вона включила місцевий канал. Зараз як раз починалися новини: -Доброго дня, глядачі. З вами Симона Ренгенова і ви дивитесь місцеві новини. Так, мене ще не вигнали з телебачення, я і далі вестиму новини. Перша сьогоднішня новина буде доволі оптимістичного змісту. Всім відомо, що на Різдво у кінотеатрі не показуватимуть “Ідіотиків”. Це можна пережити втішаючись тим, що через тиждень фільм можна буде подивитися у всіх кінотеатрах країни! А якщо все піде добре, “Ідіотиків” закуплять і закордонні кінотеатри! Виходить, що з часом цей майже культовий фільм зможе побачити весь світ! І тоді “Ідіотики” дійсно стануть культовими! Ну що ж, пора розказати якісь інші, менш цікаві новини... Рита вимкнула телевізор і кинулася до Аліси. -У нас проблеми. -Що таке? Денис висунув нові вимоги? -Гірше. -Ми муситимемо витирати йому у туалеті зад замість тата?! -Ні. Скоро весь світ стане стадом безголових рабів Мелтнісії. -Кого-кого? -Мелтнісія – це майже безсила стародавня темна богиня, що змусила приватну кіностудію зняти той дебільний фільм. І тепер “Ідіотиків” вирішили вивести у світ! -Тобто, усі будуть бігти на кожне “Хочу!” цієї сатаністки-самоучки? -Так! Хоча, назвати її самоучкою важко, Люцифер її татко... І ще гірше, ці бідолашні будуть несвідомими кіллерами! - Навіть так? Це мені нагадує один фільм з Леслі Нільсоном... -То що нам робити? -До Святого Вечора? Нічого. Якщо ти натякаєш, щоб сказати все мамі, то почекай поки ми поколядуємо. Я особисто не збираюся відмовлятися від купи цукерок. -Так діло не піде. Не подобається мені твоя ідея. Та й Денис і так робить усе можливе щоб вивідати мою таємницю. -Дівчата, я вдома! Як там моє солодке молоко? -Добре! -Невже не спалили? Ну, тоді я починаю робити торт, а ви можете гуляти. Треба було тікати поки Денис не повернувся з туалету чи ще краще, не здумав змусити їх… -Рито, Алісо! Я вже сходив! Витріть мені попу! -Тихше! Весь під’їзд чує, що ти випорожнився! - Їхні проблеми! Давайте, швидше! Це було і справді жахливо. Денис посміхався з унітазу, тримаючи у правій руці рулон туалетного паперу. -Який сморід! Мамо, купи освіжувач повітря! -Сестро, навряд це допоможе! -Не кривіться, витирайте! І добре! Чого тут доброго? Рита і Аліса по черзі витирали дупу молодшому брату, а той тільки хихикав і казав, щоб краще витирали! Як тільки все закінчилося, дівчата кинулися до ванни і буквально билися за мило. Денис, замість того щоб мити руки, побіг до кухні, вхопив жменьку печива, і почав їсти., Поки молодший брат не задумав нової пакості, дівчата побігли до своєї кімнати і, затихли. -Цей шимпанзе доведе мене до сказу! -Не хвилюйся. На Різдво ти читатимеш свій щоденник. -Не нагадуй. Треба щось придумати. -Я вже придумала! Вночі ми викрадемо ці кляті фотки! -Чудова ідея. Поки він спатиме, ми обшукаємо його шафку. -Але як? Нас він одразу засіче! -Привіт, Рито! Я хочу їсти! Бажано щось гаряченьке! – Так, це був Пушок. Він щойно прокинувся і почав вилизуватися. -Котику мій, Пушусінька! Ти не зробиш своїй улюбленій Риті малесеньку послугу? -Що? -Можеш вночі обшукати речі Дениса і знайти фотографії палароїду з зображеннями брудної, спаленої каструлі? А потім ти просто скажеш мені, де вони лежать? Денис тебе не запідозрить. Прошу тебе! -Добре. Але з тебе боржок. Коли Пушок побіг з кімнати Рита помітила, що вступила у щось напівгусте, коричневе і смердюче. Скрививши гримасу „ФУ”, вона швидко зняла шкарпетку і вже нахилилася щоб вдягти нову, та помітила що частина шкіри на нозі біля „кісточки” стала набагато світліша! Але найдивовижнішим було те, що вона утворювала малюнок у формі сонця! Рита вже хотіла у паніці бігти до Деламіс, та варто їй було кліпнути очима, яка „сонце” зникло! „Мабіть я поросто провела забагато часу у туалеті, в якому сидів Денис”, - подумала Рита, надягаючи шкарпетку і відганяючи від себе усі неприємні думки. Решта вечора пройшла відносно спокійною. Денис більше не приставав з серйозними забаганками. Він наказував лише приготувати чай, чи принести бутерброд. Нарешті всі вляглися і Рита з Алісою чекали на свого пухнастого шпигуна. -Вони в його трусах!!! – загорлав кіт, увірвавшись до кімнати. -Бідолашний! -У старих, не праних трусах!!! - Радій що не у шкарпетках. Ти заслуговуєш на те, щоб спати на дивані. -Дякую. -А нам пора за роботу. -Рито, де фотки? -У Денисовій брудній білизні. -Твій кіт герой нації. -Він же мій хлопчик! Робота була нелегка. Довелося тихо крастися до Денисової шафки. Сморід від неї нагадував суміш коров’ячих, конячих і свинячих екскрементів і, мабуть, розповсюджувався на весь будинок. Та зусилля і муки були виправдані. Дорогоцінні фотографії були у них! Нарешті можна було повернутися до кімнати і спокійно лягти спати… -ОЙ ТИ Ж МОЯ КИЦЯ!!! КИЦІНЬКА, КИЦЮНЯ!!!! КИЦІНЬКА МАНЮНЯ!!! МОЯ ТИ КИЦЮНЯ!!! БУДЬ МОЄЮ, КИЦЕ!!! БУДЬ МОЄЮ, КИЦЕ!!! ТИ МОЯ КИЦЮНЯ!!! Ці жахливі п’яні, піснеподобні крики розносилися по квартирі… та по якій квартирі?! Либонь їх чув весь будинок! -Рито, чого твій кіт рознявкався мов скажений?!!! -Мабуть його після Деникових трусів глючить. Пушок, заспокойся! -КИЦЮ, МОЯ, КИЦЮ!!! -Пушок!!! – Рита спробувала затягти кота під ковдру, та марно. Він продовжував верещати. -Та що це таке коїться?! – почувся грубий голос згори. Це був Дюк, сусідський доберман. Його хазяйка, молода блондинка, часто була у роз’їздах. Іноді вона брала Дюка з собою, а іноді залишала на батьків. Зазвичай пес був дуже грізний. Та цього разу скулив він жалібно. -Пушок, чого ти кричиш? -СКУЧАЮ Я ПО КИЦІНЬКІ ОДНІЙ!!!! -Ну май же совість! -БЕЗ ДІВЧАТОК МЕНІ ЖИТИ НУДНО!!! -Добре, я знайду тобі кішку! -ВИБАЧ, РИТО!!! ДВА РОКИ ВЖЕ МЕНІ!!! ГОРМОНИ!!!! Всю ніч кіт продовжував безсовісно нявкати. Мало хто зміг заснути. * * * Рита прокинулася з легким серцем. Компрометуючи фотографії були у неї. Від радості вона забула про безсонну ніч. -Рабині! Чого я не отримав сніданок у ліжко?! -Заткнися, кізявка! - Фотографії у нас! Ти беззбройний! - Чудова думка, викрасти фотографії вночі. – Денис почав походжати в зад і вперед, роблячи серйозний вигляд. – Та ви прорахувалися. Невже ви думали що я настільки тупий, щоб тримати усі фотографії в одному місці?! Рита спробувала щось сказати, та марно. Язик її не слухався. Він онімів, мов після уколу місцевого наркозу! -Ти-ти-ти… -Так! – хлопчисько дістав з кишені іще одну фотографію -Ти потвора… - Зміни тон, Алісо! Права качає той, у кого рушниця! Як покарання за вашу непокору я заховав одну фотографію у квартирі в такому місці, де батьки можуть її легко знайти. Вона серед речей, якими мама чи тато користуються щодня! Як знайдете – робіть з нею що хочете. Часу у вас, поки батьки не знайдуть фотку! Та раджу вам швидше рухатися! Це були перегони з часом. Рита і Аліса обшукували всю квартиру. Варто було комусь з батьків підійти до якогось предмету, як сестри перші обшукували його. Позаду були диван, туалет, кухонні шафки для каструль і посуду, шафа батьків і журнальний столик. Квартира така велика, різних щілин в ній так багато! Найкраще що прийшло їм на думку – всадовити батьків на диван, самим готувати сніданок, прикрити обшук прибиранням і сподіватися що все передбачили. Варто було мамі потягнутися за чашкою чаю, як Аліса підхоплювала її, обдивлялася і сама подавала. А тим часом Рита обшукувала все, що тільки можна. -Що робити? - Готуватися до переїзду на смітник! -Алісо, усе буде добре! -А небо покриється сіро-буро-малиновими яблучками, шкарпетки полетять на південь і піде дощ з чебурашок. -Я ж серйозно! -Я теж! -Ой, ти обшукала газету? -Яку саме? - Свіжий “21-й канал” на журнальному столику. -Ні, а що? - Тато хоче її почитати. -А що? Як Денис взяв ідею з тієї серії “Том ї Джері”, цілком можливо… Спотикаючись, вони побігли до вітальні і вирвали газету з рук батька. -Дівчата, що на вас найшло?! -Тату, розумієш, нам потрібна ця газета. -Навіщо? -Ну… нам треба подивитись одну статтю… -Яку саме? - Назви не пам’ятаємо, та там цікавий матеріал. - Звідки ви знаєте, якщо не читали газету? - Чули по радіо у новинах. Вони там роблять короткий опис номера. -Ну, тоді беріть. Але швидко! Я теж хочу почитати доки вільний. -Звісно! Забігши до кухні, Рита почала швидко гортати сторінки і знайшла те що шукала у програмі. - Мала зараза! Батьки щодня дивляться, що зранку іде! -Рито, а що нам тепер робити? -Ясне діло, спалити кляту фотку. -Ні, я про інше. Він може повторювати це кожного разу, як ми не коритимемося! -Сьогодні нічого. Та завтра Різдво. Сподіваюся, маму буде стримувати свято. Сваритися ж не можна? -Точно! Вона нас без сварки посадить у мішок і віднесе на пошту, поставивши штамп “У Сибір”. -Годі! Ми не можемо приховувати це вічно! -Чому? Замість того щоб продовжувати безплідну суперечку, Рита вирішила промовчати і зайнятися сніданком. Та вона все ж помітила як з вікна злетіла вугільно-чорна ворона. Батьки вже збиралися розбігтися, як позвали Риту. -У чому річ? -Доню, твій кіт… сьогоднішня ніч… - зам’явся тато. -Годі, любий! Рито, ми вирішили каструвати Пушка. -Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і!!! – заорав сидячий поруч кіт. -Мамо, чому? -Чому?!!! Ми усю ніч не могли заснути через його нявкання! Рішення прийнято. -Але може бути інший вихід! Купіть йому котячий нагрудний поводок, чобітки і шубку! Я його вигулюватиму! -Це зайві витрати! Ветеринари дорого беруть! -Хто казав про ветеринара?! У дідуся в селі є один друг. Він кастрував кроликів за пляшку самогону, і досить професійно. Усе що треба, це старий валянок і переламане навпіл лезо для гоління… -ХАЗЯЙКО, БУДЬ ГУМАНІСТКОЮ!! -Мамо!!! -НЕ МАМКАЙ! -Але… - промінець надії пролився у Рити в голові. – Пушок і так жирний! -Я не жирний! Це шерсть створює оптичну ілюзію… -ЦИТЬ! – прошепотіла Рита. -Ну і? -Я чула, що після кастрування тварини дуже гладшають. У Пушка може бути ожиріння серця - Ну здохне твій кіт! -О, яке співчуття до тварини, яка живе з тобою в одному домі!!! – продовжував дутися Пушок. -Що ти несеш?! -Рито, ти сама знаєш що я з самого початку була проти тварин у квартирі! -Але тепер Пушок живе з нами і житиме й надалі! Тато, скажи щось!!! -Люба, розумієш... ми дуже любимо Пушка… -А мене ви не любите! -Добре! Я вчора отримав зарплату і куплю йому все, щоб Рита його вигулювала. -Як знаєш! Але за це, дамочко, ви з Алісою будете пекти калачі й рогалики! Цукерки для колядок у вазочці в коридорі. І не забудьте про прибирання! До побачення. Пушок зітхнув з полегшенням. Рита знову пішла до своєї кімнати. Поки Денис грався на комп’ютері у якусь дурнувату гру, Рита і Аліса, замісивши тісто, знову вишкрібали будинок. Прибирання зайняло три години. Потім вони зайнялися випічкою. Коли з’являлася вільна хвилина, Рита читала “Телекінез”. Вона вирішила що зараз безсила щось робити, . згадала, що минав четвертий день з від’їзду Деламіс і треба вивчати теорію. “Щоб змусити якийсь предмет перемогти гравітацію, треба спочатку зібрати у собі енергію вогню, очистити розум від зайвого, уявити дію, яку має виконати предмет і кінцева стадія – передати енергію предмету, щоб той виконав дію. Перші тижні підуть у тебе на те, щоб навчитися просто пересувати предмети. На екзамені за перший рівень ти мусиш досконало керувати кількома предметами одночасно. Для початку візьми щось легке, на зразок кукурудзяної палички чи рисової кульки, поклади це на стіл і просто спробуй зрушити”. Читаючи підручник, Рита виконувала інструкції, але зрушити рисову кульку їй вдалося лише з шостої спроби. Та ще й крім цього вона мала пекти калачі... -Рито, скільки ще борошна? – Аліса особливо не блищала кулінарними талантами і самостійно не могла навіть яєчню засмажити, тому була тільки помічницею. Основну роботу робила Рита. - Іще пару жмень. -Знущаєшся? Це тісто круте, мов Саша Білий! Його треба місити кувалдою! -Перестань! Воно не має пливти! Ми калачі печемо, а не млинці! -Ой, ой, ой! Яка молодчина! Усе на світі знає і вміє! - Перестань вередувати! У нас ще багато проблем! -Рито, ти права. У нас дійсно багато проблем. Почувши схвильований голос, Рита обернулася і побачила… Деламіс! -Що ти тут робиш? -Знаю, я обіцяла повернутися за тиждень, а то й більше. Та я не пам’ятаю жодного випадку, коли Магічна Рада збиралася так швидко. Зазвичай вони три дні тільки злітаються. Та достатньо мені було лише повідомити про збори і назвати причину, як всі лідери уже наступного дня прибули на Анголентіум. Вони провели купу дослідів за фантастично малий час. Ось що я дізналася: ти маєш справу… - Зі стародавньою темною богинею Мелтнісією… -Ти що, здуріла!!! - Чого ти кричиш? -Чого я кричу?!!! Та ти хоч знаєш, що робиш?! Так, ми маємо з нею справу! Та хто просив тебе вимовляти її ім’я?! -А що, не можна? Чого тут такого? Чи ти “Гаррі Поттера” перечитала? -Що ти несеш?!!! Хіба тобі не відомо, що виголошуючи ім’я стародавньої темної богині ти робиш її вдвічі сильнішою?!!! Лише самі темні боги можуть вимовляти імена один одного! -Це не жарт? -А я схожа на клоуна з червоним носиком, дурнуватими штанцями і яскравим гримом? -Ні. -То які можуть бути запитання?! -Цікаво, звідки я мала це знати? -Ну, якщо ти взнала про неї… - Книга нічого такого не видавала. -Та той підручник старий склеротик! Завжди щось забуває! -Але я тут до чого? -Скажи, будь ласкава, скільки ти вже намелтніськала?!!! Давай, давай! Додавай сили ворогу! -Але ж я нічого не знала! -Це тебе не виправдовує! Обов’язки магічного солдата річ серйозна! Ти не повинна робити те, чого не розумієш, шукати те, чого не знаєш і зв’язуватися з тим, що не має відношення до завдання! Не забувай цього і довше проживеш! А тепер кажи те, що взнала. -Я дізналася що наш ворог – темна богиня… -Я теж це знаю. Може, розкажеш щось новеньке? Часу, схоже, обмаль. -Вона використовує фільм “Ідіотики” як спосіб ввести до людської свідомості Насіння Зла. Потім керує ними і змушує робити те, що їй захочеться. -Тести, що провела Магічна Рада, підтвердили присутність Насіння Зла у Алісі. Поки що воно придрімало, та достатньо лише команди і воно прокинеться з новою силою. -А Магічна Рада дізналася, чому гіпномагія не подіяла на мене? -Дуже сильна магічна сила Елементальної, Білої Відьомської Магії, Магії Дня чи Магії Життя забезпечує надійний захист від Насіння Зла. -А Віола? На неї теж не подіяла гіпномагія. -Ну, звісна річ, що ця мізерна магія не взяла її, бо Віола… - Деламіс замешкалася, та за секунду продовжила. – Мабуть у неї просто імунітет. – Рита покосилася на наставницю, та вона одразу перемінила тему. – Що ти іще взнала? - Алісу заарештували за те, що вона під впливом магії… -А це обов’язково афішувати?! – запротестувала, Аліса що сиділа поряд. -Звісно ні, - зітхнула Деламіс. - Про це і так усе місто знає! -Годі! Краще продовжуй. -Я вирішила викрасти плівку з кінотеатру, примінивши магію. Я використала зілля “Двійник” щоб створити копію плівки, яку підклала у проекторній, забравши оригінал. Зруйнований Магічною Стрілою дах я залатала зіллям “Регенерація”. Сьогодні плівки там вже нема. Я придумала дещо: оскільки скоро буде суд над Алісою, можна використати плівку як доказ. -По-твоєму після заяви, що стародавня темна богиня, яка має за пунктик захопити всесвіт, зачаклувала плівку і змусила твою сестру зробити все це, по тебе, з модними сорочечками у руках, не приїдуть люди в білих халатах щоб забрати до будинку з жовтими стінами? - Можна вставити у плівку кадри впливу на свідомість з текстом на зразок “Як почуєш: “Рапановий салат”, зробиш усе що скажуть”, чи щось таке. Я бачила передачу про це по “Дискавері” у Андрія. Там у плівку вмонтовували кадри з написом на зразок “Купи молочний коктейль”. Свідомо людина помітити їх не може, та як кілька таких кадрів повторяться, то це вже буде гіпноз. Можна щось таке утнути і з плівкою, яку я заховала. - Непогана ідея. Чекаю тебе у кімнаті через хвилину. Алісо, стеж за калачами. Я за секунду оброблю плівку і відішлю її до кінотеатру. І Рито, мені треба поговорити з тобою. Без свідків. – Додала вона, кинувши короткий погляд на Алісу. -Що ти бачила, коли втретє ворожила? -Я була у якомусь казковому нічному саду. Через міст мене перевів зеленоокий блондин з дивними, загостреними вухами. -І тобі знову було близько п’ятнадцяти? -Ну, так. - Все збігається. -Що збігається? -Те, що твоя бабуся могутня чаклунка, не обминуло тебе боком. Ти маєш дар передбачувати майбутнє. Звісно, це трапляється не за твоїм бажанням і, частіше всього, у снах. Також ти талановита ворожка. Але не зловживай цим! Не можна зловживати будь яким ворожінням. Використовуй його лише тоді, коли це дійсно буде необхідно. Та вивчи все від скоринки до скоринки під час канікул перед другим рівнем. До речі, ти практикувалася? -Трохи. -Так. Решту часу ти варила зілля з вищих рівнів. За інших обставин я б тебе покарала, та зараз тільки похвалю. Найперше що нам треба - з’ясувати те, хто у цьому житті наша суперниця і які її наміри. - Скоріш за все вона знову хоче отримати безсмертя і можливо весь цей цирк з “Ідіотиками” просто ширма щоб відвернути мою увагу від своїх справжніх намірів, та ймовірніше це просто частина її плану захоплення світу. - Отут мені немає сенсу з тобою сперечатися. Сьогодні ти ідеш колядувати? -Звісно! -Сподіваюся, не сама? -З Алісою. - Іще краще! - Ти про що? - Ти що, Гоголя не читала? Доречі, його поховали живцем… -Деламіс! Що ти маєш на увазі? -А те, що лише на Хелоувін нежиті більше! А Магічна Стріла візьме далеко не всіх! -Так, так, я читала. То що мені робити? - Накивати п’ятами! -Куди? -Додому. Ніхто не може безкарно напасти на магічного солдата у його оселі, це своєрідна фортеця. Усі хто там знаходяться можуть почуватися в безпеці. Та як на тебе здійснять організований напад, я напевне знатиму що хтось дуже хоче прибрати тебе з дороги. -У мене запитання: я читала, що магічний солдат мусить виконувати накази стародавніх богів, якщо вони не суперечать правилам. -Так. - Але що буде, як М. Е. Л. Т. Н. І. С. І. Я. спробує використати мене для чогось? Чому це правило не скасують? - Скажу тобі по секрету, між нами: голова Магічної Ради впертий мов старий баран. Не розумію чого його вибрали, але якщо рішення прийнято не одноголосно, вирішальне слово завжди за ним. І він вирішив, що на знак поваги до стародавніх богів магічний солдат мусить виконувати їхні забаганки, якщо вони не суперечать правилам. За світлих стародавніх богів хвилюватися не варто, але темні… -То мені не йти колядувати. - Думай що кажеш! Ти обов’язково маєш піти! Тоді ми знатимемо про задуми цієї нахабної дівчинки-вамп. Та будь обережна. Привидів можна побачити лише у повний місяць, тож не дивуйся як станеться щось дивне, ну, наприклад, чутимеш голоси, чи предмети пересуватимуться. Та при зустрічі з серйозною нежиттю не повертайся спиною. Задкуючи, зайди за поворот і тільки тоді тікай. Як Магічна Стріла не візьме їх за раз, то вдруге не пускай. Тільки витратиш магічну енергію і роздратуєш ту погань. Будь обережна. Не випусти щось з рук. Як до них потрапить те що ти тримала хоч секунду, вони знатимуть твій запах і полюватимуть на тебе, поки не зловлять. -А що буде, як зловлять? -Є два варіанти. Перший: вони заживо зжеруть тебе, залишивши лише покусаний кістяк. -А який другий варіант? -Якщо ти будеш потрібна живою тій, хто їх наслав, вони віднесуть тебе до їх хазяйки. Тобі все ясно? - Наче так. І ще одне: Денис підозрює про мою силу, стежить за мною, вимагає доказів і тому подібне. Може ти зітреш йому пам’ять? - Нажаль не можна. Звісно, існує кілька способів стирання пам’яті, та робити це заборонено. Провести щось подібне можна лише маючи дозвіл Магічної Ради. Ти передивилася цих фантастичних фільмів про чаклунів, які стирають пам’ять направо і наліво. Насправді з цим дуже серйозно. Вирішено, що спогади є практично недоторкані і нехай ті, кого засікли, самі викручуються. -Добре, я все зрозуміла. -Тоді до побачення і біжи до калачів. Як щось треба – клич. Решту дня Рита провела за роботою і службою Денику. Хлопець продовжував нахабніти і скоро забажав, щоб в гості, поки батьків нема, прийшов Ромка, що було для Рити карою небесною. Та вибір був невеликий. І до того ж треба було стежити за тим, щоб від під’їзду щось залишилося. Найбільше пощастило Алісі. Вона змогла просто засісти в кімнату і шукати оголошення про продаж квартир. На щастя допомогла Деламіс. Вона наклала на них сонну магію і хлопці просто заснули. Це трохи розрядило обстановку, а за годину до приходу батьків обоє прокинулися і Ромка пішов додому. * * * Нарешті настав довгоочікуваний вечір! Рита з Алісою взяли рюкзаки і пішли колядувати. Спочатку вони обійшли свій під’їзд, потім будинок. Розважаючись, дівчата бігали по всій вулиці і збирали купи ласощів. - Щось мені не подобається цей під’їзд. -Рито, з чого ти взяла? -Ну, може з того що тут скрізь валяються шприци, бички і розбиті пляшки, стіни пописані матами, і звідки там ця кров… -Перестань! Давай, дзвони у ті двері! - Доброго вечора! – почувся ззаду дитячий голос. За ними стояв рум’яний хлопчик років десяти. Він повернувся до дверей сусідньої квартири і натиснув на кнопку дзвоника. З дверей висунулася голова хазяїна. Він був неголений, у майці і сімейних трусах, з цигаркою в одній руці і пляшкою горілки в іншій. – ЩЕДРИК, ЩЕДРИК!!! ДАЙ ВАРЕНИК!!!… - мабуть чоловік дуже буквально зрозумів хлопчика, який так і не договорив бо хазяїн сунув йому у рота вареника, розвернув на сто вісімдесят градусів і дав копняка, після чого двері з гуркотом зачинилися. -Так, у 65-ту не заходимо. Та й ходімо звідси. – Але було пізно. Аліса вже натиснула на кнопку дзвоника і з дверей висунувся загорнений у ковдру чоловік, поруч з яким стояла розфарбована жінка у такому ж „костюмі”. - Можна колядувати? – сміливо і трошки нахабно заявила Аліса, та у відповідь отримала лише пачку сигарет у рюкзак. За секунду двері зачинилися. -Алісо, може підемо? -Жартуєш?! Цей під’їзд – золота жила! Ходімо далі! - Ти ненормальна! -Справді?! - Ти знала про це місце! -Так! Я знала і навмисно сюди пішла! Ходімо до моїх знайомих! Тут живе один з моїх хлопців! -Ні! -Так! Аліса схопила Риту і проти її волі потягла до страшненької квартири. З дверей вийшов якийсь зачуханий тип. -Лисичко! Привіт! – вигукнув хлопець. Судячи з цієї фрази Рита зрозуміла, що у хлопця в Алісиних очах був дуже високий статус. Не всі хлопці могли називати її Лисичкою. Хлопець дарма час витрачав і вони почали вульгарно цілуватися. Рита зрозуміла чого її сестра так сюди рвалася. Через хвилину хлопець дав її кілька пляшок різних алкогольних напоїв (звісна річ, вона заховала все це на дно своєї сумки) і запросив Алісу сходити на побачення післязавтра, перед її днем народження, пообіцявши цікавий вечір. Риті це не сподобалося, хоча вона і мовчала. -Що ти в ньому знайшла? -Як хочеш дізнатися можу позичити його на вечір. - Мене зараз знудить! -Перестань! Тобі дванадцять з половиною, а ти не зустрічаєшся з хлопцями! Навіть не цілувалася! -Алло! Мені дванадцять, а не двадцять п’ять! -Сестро, сестро! Ти відстала від життя! -А ти занадто поспішаєш! -Перестань! Невже по твоєму єдине, що можна наколядувати у Святий Вечір, це цукерки й здоба?! Прокинься! -Не хочу! -Та мені це набридло! -Припини!! А то я… - якийсь таємниче шарудіння перервало їх розмову. -Чого ти зупинилася? Шарудіння повторилося, та цього разу у кущах пробігла якась невелика тінь, потім іще одна. Тіней було кілька десятків і всі різних форм та розмірів. -Алісо, не повертайся до них спиною, повільно відступай до рогу, а потім біжи додому що є духу. Нічого не загуби, бо вони нас вистежать. -Чого?! -Не кричи, а роби те, що сказала. Я спробую їх затримати. -Кого?! -Їх! Аліса побачила, як з кущів вилізла якась невеличка, брудна сіро-зелена волохата потвора з перетинками на качиних лапах! Перелякана Аліса хотіла заверещати, та Рита вчасно закрила їй рота! Не пройшло і хвилини, як з кущів вилізло щось лисе, покрите синім слизом, з огидним щурячим хвостом і поросячим рильцем! За ним вибіг іще один монстр, потім ще, і ще! Їх всюди було повно! Та це не обмежилось маленькими капітошками. З кущів вилазили і більші, страшніші, могутніші потвори! Кілька з них вивалювали слиняві язики, скалили чорні, гострі мов лезо зуби, деякі мали по кілька пар очей, щупальців, кривих ніг! З кущів вилазили і напівзгнилі собаки, що нагадували про “Домівку Зла”. І найгіршим було те, що подібного добра там не бракувало! Все навколо переповнювали зграї нежиті. - Роби те що я тобі сказала. - Але… - Відходь, а потім біжи додому. Я їх затримаю. І нічого не загуби. - Або… - Або швидко проси когось написати некролог. - Переконливий довід. -Давай, іди. Як зайдеш за поворот, щодуху тікай додому. Там вони не зможуть завдати нам шкоди. - Ти впевнена? - Поки що Деламіс не давала мені привід сумніватися у своїх словах. Не гай часу. Вони от-от кинуться. Довго Алісу вмовляти не довелося. Вона почала поступово відступати, та як тільки зайшла за поворот, потвори мов з ланцюга зірвалися і зі всієї дурі кинулися за Алісою! Опинившись за нею, Рита через плече кинула пару Магічних Стріл у невеличких створінь, та це мало допомогло, їх було забагато! Ноги у паніці несли її до під’їзду! Все що відбувалося нагадувало святковий бал в божевільні: у квартирі з відкритим вікном на третьому поверсі голосно лунав рок-ремейк “Jingle Bells”! Гілки дерев били по обличчю, ноги провалювалися у сніг... та ворог наступав! Можна було лише дивуватися їх пластичності та швидкості. Не зважаючи на мороз, лоб Рити вкрився потом! Найбільш божевільним може здатися те, що під час усього цього бедламу дівчинка побачила першу зірку! Нарешті Аліса, що бігла трохи попереду, забігла в під’їзд і зачинила двері, але вони не були надійним бар’єром від нежиті! Вони буквально вибили їх і побігли по сходам. Риті залишалося лише дякувати за те, що у двадцятиповерховому будинку вона жила на четвертому поверсі. Цього разу їй пощастило. Захекавшись, вони з Алісою стояли у коридорі. Мама поралася на кухні, а тато прибирав. Уже початок сьомої. Треба було перевдягтися і починати святкувати. -Отже, мої підозри підтвердилися. На тебе було скоєно серйозний напад. – Задумавшись, Деламіс ходила по кімнаті. – Вони дійсно хотіли тебе чи вбити, чи взяти у полон. Давненько не пам’ятаю такої кількості нежиті на одного магічного солдата, а ти ще не вивчила й першого рівня. Ти або дуже комусь заважаєш, або дуже потрібна. От тільки для чого? -Рито, за стіл! – донеслося з кухні. - Це мама. Пора вечеряти. -Добре, зустрінемось завтра. Треба продовжувати заняття. -Рито, я купив поводок для Пушка. - Дякую тато. -Та знай, як не вигулюватимеш – каструю! -Я зрозуміла, мамо. -Привіт! – до кімнати вбігла жвава Аліса. – Я тут придивилася квартирку! - Дай подивлюся… ні! – відрізала мама. - Але чому? - Вона знаходиться у якомусь задрипаному райончику на околиці, поруч звалище, дорога до будинку нагадує американські гірки, до траси кілометр, ходять чутки, що фундамент суне. Поруч гайок з купою наркоманів. - Але це чудовий район! – схоже, Аліса не хотіла здаватися. -Звісно, мамо! Прямо навпроти того будинку знаходиться якийсь дешевий нічний клуб з чоловічим стриптизом! -Дякую, сестро! Звідки ти знаєш? - Там живе одна моя однокласниця. – Кажучи цю фразу Рита поклала середній і вказівний пальці до рота і вивалила язик. -Алісо, забудь! Шукай нормальну чотирьох - п’ятикімнатну квартиру у нормальному районі, краще за обміном. -Перевертень! - Срібна куля! Ну, братику, давай! Ще щось пригадуй! - Фредді Крюгер! -Ухопи, прокинься і замочи! Щороку Рита з Денисом грали у цю гру і щороку Денис програвав. Він мусив згадати як можна більше кіномонстрів, а Рита – способи їх перемогти. Переможець попереднього року відгадував у наступному. Денис бігав за нею уже годину. -Відьма! - Перехреститися і плюнути на хвіст. -Вампір! -а) запхнути у рота часник і відрубати голову. б) осиковий кілок в серце. в) свята вода. г) хрест. д) сонячне світло е) Баффі Самерс… -Усе! Годі! Хто там ще залишився… Ага! Зомбі! -Сіль. - Вірусні зомбі! - Куля в лоб чи прибульці з ліками. Давай, я не сплю. Сьогодні я згадала “Повсталі з мертвих” так само, як і минулого року. Пригадуй щось оригінальніше! Щороку виходять десятки, а то і сотні фільмів жаху! -Ну, що ж іще! -У тебе три хвилини, інакше програв! -Не мусоль нерви! - Час іде! Денис як міг напружував залишки розуму, та нічого не міг згадати. -Чорт! -Було! -Не було! -Та було! -Якщо було, то яка відповідь? -Ладан. - От зараза! - Залишилася хвилина! -М-м-м-м… Вій! -Було. – Рита позіхнула. – Лишилося тридцять секунд. - Бобер з реклами “Colgate”! -Денис! -А все таки! -Карієс. Годі, лишилося десять, дев’ять, вісім, сім, шість… -Рабиня! Вимагаю ще десять хвилин! -Не вийде. -Дракон! - Дракони не кіномонстри. Три… - Тьотя Ася! -Годі! Один, НУЛЬ!!! Ура!!! Чемпіонка фільмів жахів тримає титул!!! Я найкраща!!! А жалюгідний претендент знову на останньому місці! Нічого, може наступного року пригадаєш більше! -Смійся, смійся! -І посміюся! Рита була рада перемозі, та трохи заспокоїлась (чи навпаки), коли визирнувши у вікно побачила усю нежить, яка несла вахту біля під’їзду. Цього разу їй захотілося опинитися на дванадцятому поверсі. Те що вони не могли зайти таки додавало спокою.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0102951526642 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design