Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44274
Рецензій: 86450

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Баляндраси про жінок

БАР'ЄР (5) Закінчення

© Юрій Кирик, 03-03-2011

***

Усе це пригадала, виглядаючи з вікна свого б’юра кореспондентку. Чого душею кривити? Було мені приємне, усе, що нині тут відбувалось. Стільки дорогих авто водночас на тій затишній львівській вулиці ніколи іще не стояло, це точно. Нині тут, у клініці Наталії й Андрія Задорожних зібрався цвіт усієї стоматологічної України. У поважних гостей фуршет, хоча зібрались вони сюди не для забави, ніхто б не їхав із різних куточків великої країни, аби вітати з ім’янинами колегу. Ім’янини Наталі співпали  з конференцією стоматологів, яка уже вдруге проводиться тут, у її клініці. Приїжджають, аби перейняти досвід, нові технології. Ось і журналістка. Представляє найфаховішу й найсоліднішу газету, - “Дзеркало тижня”.
- Пані Наталю, що допомогло вам піднятись до таких висот, адже це майже фантастика, - в Україні, у Львові - стоматологічна клініка європейського зразка! Це вам вдалось завдяки досвіду, набутому у США?
- Звичайно, практика у США дала багато у фаховому плані. Та коли б користувалась лишень колишніми здобутками, то напевне б, пасла задніх. Дуже хибна думка, що в наш час можна поїхати, здобути знання, й до кінця життя прожити на тому капіталі. Знання, як молоко - скисає. Я не перестаю вчитись, як і усі працівники клініки, їздимо на семінари по усьому світу. Штудіюємо спеціальні журнали.
- Усе ж, напевне, аби поставити стоматологічний бізнес в Україні, треба було мати добру школу. Зрадьте секрет, чиїми стопами ви йшли. Посміхнулась.
- Річ у тім, що я цілком не готувалась стати бізнесменом. Ту думку мені підказав, не інакше як Дух Святий. Власне він укріпив мене у вірі, що зможу це зробити. Звичайно, на Заході, та й у нас є багато шкіл бізнесу, проводять безліч тренінгів - як відкрити успішний бізнес, або зробити його унікальним? Парадокс у тому, що більшість тренерів у тих школах самі в житті нічого не зробили. Проводити тренінги це просто їхній бізнес. Крилаті фрази, такі, як «1001 спосіб віагри для вашого бізнесу» - більше схожі на анекдот, якби я потрапила на такий курс, ніколи б не зробила того, що маю, я б злякалась...
- Свій старт ви почали з кабінету у Зимній Воді. Він іще існує?
- Аякже. Тільки я дуже швидко зрозуміла, що потребую солідну базу, мені попросту не вистачало моїх 80 квадратних метрів.
- Такі рішення добре приймати, коли маєш значний капітал... По тих словах кореспондентки я щиро розсміялась.
- Моя клініка, усе, що тут є, оцінюється десь у три мільйони доларів. Так порахували мої колеги, (вони дуже добре уміють рахувати...). На одній із зустрічей, уже тут, на конференції, колеги обговорювали питання, де я взяла гроші? Один лікар пожартував, що у США я вийшла заміж за племінника Сореса. Тоді усім стало легше, бо подумали, коли б вони зробили таку вигідну партію, то й самі б запросто відкрили таку клініку... Це найпоширеніша помилка обивателя. Для бізнесу потрібні не гроші, а ідея й віра. Якщо хтось каже, що немає змоги чогось зробити, бо немає коштів, то це - неправда - він цього попросту не може зробити. Для початку справи потрібні не гроші, а велика ідея, і віра у перемогу. А гроші? Гроші, як у всьому світі треба брати в банку. Колеги рахують мої мільйони, а я й далі сиджу у боргах. Зрештою, до цього уже звикла, - капітал, це те, що у нас є, мінус те, що ми винні...
- Чи справдилися ваші надії на те, що ваша клініка дорівнюватиме кращим медичним закладам Заходу?
- Звичайно, коли починала, мала за зразок клініку, де працювала. Та й знала, такі є по усьому світі. Після відкриття власної побувала у десятках країн, відвідала сотні стоматологічних установ і при тому, не знайшла жодної схожої на нашу. Я, звичайно, далека від думки, що таких медичних закладів більше немає у світі, проте тепер знаю, якщо й є, то не так багато, як собі гадала раніше. Колись дивилась передачу Хазанова, де дружина каже чоловікові, що у того є два недоліки - краса й скромність. То ж повернувшись із подорожей, можу вам визнати, що залишився у мене лише один недолік.
- Який?
- Звичайно, краса, скромності, нажаль, більше не маю.
Рішення розпочати власну справу, прийшло коли ми з братом сиділи на кухні нашого невеличкого будинку у Зимній Воді. Він збирався на заробітки в Португалію, я у США - отримати довгоочікуваний статус помічника лікаря... Та мала одну проблему, - чомусь настирливо крутилась у голові батькова фраза: - “Яка ти ще дурна, Наталю”. Не могла добрати до чого вона була сказана. Маю таке гобі - люблю бавитися словами. Часами вони мене переслідують, не відстають, так було з тією фразою... Тоді  й запропонувала братові відкрити тут свою справу. Я й сама тоді не розуміла, що мене чекає, проте у мене була мета, віра у те, що зможу. Пам’ятаю, брат тоді називав мене ненормальною... але погодився, значить теж повірив. Відтоді та фраза й відійшла.
- Ви теж уважали себе ненормальною?
- Скажіть, що таке нормальність? Як на мене, - дорога в нікуди. Сяде нормальна людина, порахує, зважить свої сили, ситуацію в державі, і скаже: ні, це не реально! І нічого не зробить. Це вже нині я знаю: якщо люди кажуть, що це добре, то таке вже хтось зробив. І лише тоді, коли люди кажуть, що це ненормально, що це безумство, може вийти щось унікальне, чого ще ніхто до того не бачив.
- Отже, для того, щоб зробити щось незвичайне, потрібно бути трохи ненормальним?
- Треба бути авантюристом. Прошу на мене так не дивитись. Я християнка. І, як християнка, маю брати приклад із Христа. Гадаю, в очах людей, усіх тих, хто не вірив, що Він Бог, був він найбільшим авантюристом усіх часів і народів! Можливо, (як на мене, то таки точно «на жаль»), світ змінився. Сьогодні більше не можна прочитати віршик Чуковського «Что такое хорошо и что такое плохо» й мати взірець на усе позостале життя. Вірніше, питання залишається, та міняються відповіді. Хто цього не розуміє, залишається позаду поїзда. Особисто я це дуже чітко зрозуміла, переглядаючи популярну нині передачу «Вікна». Адже люди що дивляться її теж думають, що їм нічого не бракує, що вони цілком нормальні, цілком не те, що ті, кого вони бачать по телевізору...
Коли б у мене був свій канал, я б робила зовсім інші передачі, такі, які вчать, що не варто вибирати легкий шлях, що треба ризикувати, обирати ту дорогу, де нічого не гарантовано і тоді... перемога це лиш справа часу.
- Нині ви більше лікар, чи бізнесмен?
- Організація й ведення бізнесу, звичайно, займає левову частину часу, але намагаюсь й практикувати. Треба ж виправдати свій “червоний диплом”, та й американський, до речі, теж. Кажуть, коли бізнес і улюблена професія співпадають, це велике щастя. Отже, я щаслива людина!

У міжчасі у кабінет зайшов стрункий сивий пан і з делікатності залишився стояти побіля дверей... (це я так про свого тата, я ним горджусь, й беру його на усі прийоми).  Одразу підвелась йому назустріч, узяла його за під руку й підвела до журналістки.
- Знайомтесь, це мій батько, власне він найбільше спричинився до мого вибору. “Пан” в елегантному костюмі мовчки потис руку журналістки. Запитально глянувши на мене.
- Дякую тобі, татусю. Дякую за все! Ми будемо йти, бо нас уже зачекалися гості, - вибачилась перед журналісткою.
- Дякую за розмову. Дуже б хотіла, аби наступного разу зустрілись на відкритті вашого телеканалу... А вона з гумором, - подумалось, а можливо у тому щось і є...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Якби не тато...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена Юкіш, 10-03-2011

Хочеться вірити,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 06-03-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 04-03-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Надія Позняк, 04-03-2011

Не очікувала,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 03-03-2011

Гарний твір вийшов...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 03-03-2011

Нормальність-дорога в нікуди...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Osa, 03-03-2011

Дякую!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 03-03-2011

А підштовхнула погана подруга...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Павліна Пулу, 03-03-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1038339138031 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …