Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47439
Рецензій: 92260

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Баляндраси про жінок

БАР'ЄР (2)

© Юрій Кирик, 21-02-2011
- Тату, поклич сина, Андрія! - вимовила поволі.
- Немає нікого.
- Йди до хати! - мовила категорично. Батько поволі, дуже поволі повернувся. Ступав сторожко, невпевнено, мов сліпий, проміряючи кожен крок. Боже мій, таточку! Чого ж так швидко перетворився на руїну? Незнайомий щем появився в душі. Подивувалась собі. Навчилась бути твердошкірою,  байдужою до чужого болю, та й узагалі не «носити чужих хрестів». Інакше  лікарем не станеш, - повчав її шеф. Та зараз, коли батько невпевненою ходою дріботів до хати, пригадала, як повернувшись із заробітків, був вражений тим, як виросла молодша сестричка. Бідкався, що не бачив, як зростала, пішла у школу... Для нього було це чомусь дуже важливо... Доскочила думкою Стіфа, свого бойфренда, (у нього є законна жінка).  Намагається переконати мене, що ми формально одружені, що у нас усе о’кей.
- Такого не буває, - відказала йому, - чоловік одружений з тією жінкою, із якою проводить найбільше часу. Щасливо чи нещасливо, в любові чи зненависті, немає великого значення... Щастя й кохання - порожні слова, сміховинний захисток від дійсності. Час нашого життя невблаганно спливає секундами... Ти або ж проводиш їх з кимсь, або ж - ні... Що у голову лізе? До чого б це? Очевидно уздрівши її крізь вікно, із хати вискочив брат - Андрій.
Поцілувались, хоча це радше був ритуал, а не вияв родинних почуттів. З ним вони ніколи не були по-справжньому близькими. Він фізик. Фізик-лірик, так і не покинув свого дослідного інституту, напевне вона йому у тому допомогла. Бо за свою платню, не зміг би бавитись у науковця, ще й отримувати родину... Почуття близькості родинної чи сімейної було мені чуже. Напевно, така ж поетична вигадка як і ностальгія. Відколи перетнула океан, волію усіх тримати на певній відстані. Поганий слов’янський характер - спочатку лізуть у душу, а потім у гаманець... Стомлююча прелюдія - розповідь про маму й сестру, потім брат розповідав про своє життя - буття, - знала усе з листів, то ж було не цікаво. У глибині душі була переконана, що, насправді, люди набагато менше цікавляться чужими справами, й ті розмови мають змісту, що вороняче каркання. Була, як уважала, людиною діла, то ж висловила зацікавлення, лиш коли перейшли до справи. Хотіла одразу ж  їхати у лікарню, та усі батькові документи, були у Андрія удома. Пропонував їхати за ними разом, - відмовилась, - побуду трохи з татом, - мотивувала.

Оглянула будинок, гараж. Тато приглядався до мене, морщив чоло, чи то, намагаючись щось згадати, чи висловлюючи невдоволення? Пізніше усілась насупроти батька, що сидів на дивані.
- Чому ж ти мене, татусечку, не впізнав? Посміхався. “Дурнувата маска ідіота”, - як характеризував у листі Андрій.
- Чому не упізнав? Ти Наталя! Протягнув руку, видно хотів мене діткнути, але не наважився, рука зависла над  коліном. Відчула якби слабкий струм у тому місці. Ухопила батькові руки, діткнула їх устами. Тато підвівся, видно від несподіванки, (на тілі у нього постійно була якась висипка, то ж брат давно не мав із ним тактильних контактів).
- Ти упізнав мене таточку?! - тулилась до нього тісніше, відчуваючи у ту хвилину, що не маю в усьому світі нікого дорожчого. - Я з тобою, я  люблю тебе, таточку.  Він міцно-міцно тулив її до грудей.
- Яка ж ти ще дурна, Наталю... Ті слова були як вибух кульової блискавки. Дуже обережно відсторонилась від тата, усе ще не йняла віри, що слова ці ним таки мовлені. Батько так само посміхався, але тепер уже та всмішка видалась осмисленою. Розлилась потоком слів,  стільки усього мала сказати батькові. Та він лиш  посміхався й хитав головою. В контексті про щось запитала батька, - продовжував хилитати головою. Удруге, утретє, виразно повторила запитання, - бачила розгубленість на його обличчі - хотіла від нього чогось, що він не міг дати. Ейфорія потроху спала. Під’їхав Андрій й вони, зібравшись, усі в трійку, поїхали у лікарню.
Оминувши кабінет головного лікаря, поспішила до провідного спеціаліста, якого закидала запитаннями:
- Чи можливе щось таке, як “позитивний стрес” й чи міг би він допомогти в одужанні батька? Андрій спочатку зиркнув на мене здивовано, опісля ж із неприхованим скепсисом. Сивочолий професор навпаки, - із найбільшим розумінням.
-  На превеликий жаль, мені вас нічим потішити. За свій довгий вік був я свідком чудесних зцілень, які жодним чином не годен пояснити з точки зору науки. Нажаль, із захворюванням Альцгеймера того не спостерігав. Оце й усе, що можу сказати.
- А чи можлива помилка у самому діагнозі? - випитувала з надією. Професор посміхнувся.
- Усі ознаки хвороби, та й її перебіг, читаються по вашому батькові, немов у підручнику, хоча діагноз “хвороба Альцгеймера” із достовірністю можна констатувати лише при патологоанатомічному вивченні мозку...
- Що ж, немає жодної, ані найменшої надії...
- Ніколи так не кажу. Поки живе людина, живе й надія. В Україні немає статистики. Але тисячі людей опікуються своїми хворими, не залишають їх. Який у них може бути мотив? Віра, Надія, Любов. Хоча, Любов поза усіляким сумнівом  на першому місті. Та ще пам’ять. Хвороба Альцгеймера переважно проявляється у старшому віці. Близькі й рідні прожили з цими людьми життя. Коли вони тут фізично присутні, із пам’яті їх не викинеш...
Завідуюча уже нетерпеливилась, чекаючи мене.
-  Ви привезли батька?
- Так, - видушила із себе.
-  Давайте, оформлятимемо.
Батько сидів у коридорі, як ми його усадовили. Безпомічний і покинутий, мов загнане в кут звірятко. Побачивши мене, відреагував посмішкою.
- Їдемо додому? - запитав.
Як же я його тут залишу? - билась ластівкою думка. За усіма параметрами, він маленька дитина. Йому ні, за що  не звикнути до чужого оточення, хворих, та й персонал, його ображатиме. Чомусь була у тому переконана.
- У нас йому буде добре, - якби вчувши моє вагання, мовила лікар. Ми створимо йому тут особливі умови. Знаю я ті “особливі умови” - подумала із скепсисом. Он скільки тут хворих, й, напевно, не один на “особливих умовах”. Між тим, такий гарний день, а їх і не думають вивести на прогулянку...
- Іще не сьогодні. Я тільки-но приїхала, хочу побути з батьком. Андрій споглядав на мене з іще більшим, аніж лікар здивуванням.

...Коли зайшли на подвір’я, помітила, як повеселів, збадьорився батько. Андрій не став заходити. Залишив нас у двійку. Дощило, але тато не звертав на це уваги - заходився визбирувати аличу. Поратись на подвір’ї, - єдине, що було йому посильне, й намагався виконувати свій обов’язок найкраще. Мало не сильцем затягла його у хату. Допомогла роздягтись. Ні, за що не хотів прилягти на тапчан.
- Я буду біля тебе, тато.
- Будеш тут? Так?
- Буду. Який ти у мене іще молодець, треба б тобі підшукати яку жіночку, - жартувала. Дивно, жарти він розумів, дуже тішився, сміявся. Завше був веселої вдачі, прагнув усіх розвеселити, посмішити. Як згодом переконалась, не “в'їжджав” у зміст жарту, але те, що з ним жартують, викликав у нього щиру радість і захоплення.
«Яка ти ще дурна,  Наталю...» - що мав на увазі? Те, що повірила, ніби батько міг забути дочку? Чи те, що стала така ділова, раціональна, прагматична? Знала, що фантазую, що з певністю не стояла за словами якась глибша думка. Та чомусь - це фантазування, було мені приємним. Цікаво, чи покинув би він мене, якби опинилась у такій ситуації? Звичайно, ж ні! Не сумнівалась ані хвилини.  Я ж  так легко хочу його позбутись... Його любов зародилась коли я ще не прийшла на світ, хіба ж я мала полюбити його лише на якийсь період - скажімо, свого дитинства. У людей так не буває.  Невже я змогла його розлюбити? Татуна-сміхотуна?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Та, що марить, 23-02-2011

Пробудження

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 23-02-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина І, 22-02-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 22-02-2011

Проблема батьків-дітей...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 22-02-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена Юкіш, 22-02-2011

***

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 21-02-2011

Цікаво спостерігати

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 21-02-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2967147827148 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …