Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2624
Творів: 47919
Рецензій: 92729

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

ДВС МУЮ (продовження)

© Ольга, 15-02-2011
Я знову і знову рахую стовпи, що мерехтять  за вікном , за заграченим  вікном авто. Складаю  докупи цифри на товарних вагонах, коли стоїмо на переїздах, радію коли випадає  знайома комбінація цифр – чиєсь День народження або код від домофону   в нашій з Владеком квартирі, просто щасливе число чи вартість дози. Переплітаю свої худі пальці і знову починаю відлік. Кому, для чого я лічу ці мітки, краще б лічила хвилини,що минули з тих п’яти років і семи місяців, що мені присудили. Мінус чотири місяці попереднього ув’язнення і лазарету. Коли підкидає на ямах  стає млосно  ніби легке  збудження закрадається і раптово зникає,дратує моє надчутливе від утримання єство.
Машина  стишує свій   хід, так і час  затихне  за цими стінами для мене аби тут  затихло й моє життя. Мене вже немає. Я радо єднаюсь з привидами, що приходять до мене рідше, ніби й вони в мені розчарувались чи злякались мого ще не підтвердженого  діагнозу. Я сама. Навіть  транспортувати   мене  до місця ув’язнення мене не було з ким.
Процедура. Мене штовхають в спину, цикають, ведуть. Нічого не відчуваю. Підписи, запитання, відповіді.  Барак. Пустка. Дуже чисто. Сіро. Сумно. Прямокутники ліжок і скупе світло з вікон.
Розстелила  постіль на вказаному ліжку, незграбно. Присіла на краєчок.   Поставила на  тумбочку зелену емальовану миску і кружку. Тихо , лиш оса б’ється десь об скло і дзижчить сердито,  а далі безсило, а далі з розпачем. Десь далеко гуде  якесь виробництво, але гул цей не порушує тиші. Прихилилася до подушки, що тхнула чимось застарілим,  прикрила очі. Скинулась від міцних рук, що тримали  за плечі, руки, розводили ноги,  міцно стискали вуста. Пальці пахли приємно – чистотою і цигарками дорогими. Від страху і збудження не хотілося відкривати  очі. Вони певне змовилися раніше, бо діяли впевнено і тихо . Їх було троє, другий навіть погладив мої сідниці лагідно, як Владек…
А в мене оргазм змінювався оргазмом. Я звивалася і віддавалася їм несамовито. Вони були здивовані, задоволені, дихали важко. Третьому я лизала долоню. Іноді розплющувала очі і знову закривала. Випала з часу. Стала насолодою. Стікала соком. Майже втрачала свідомість. Відпустили, скинула руки. По полу покотилася  зелена кружка – гучно, невпинно, мов дзиґа – дивилася зачудовано.
Тремтіння кружки - дзиґи   приглушене кроками.  Вони ідуть – різні, страшні. Ненавиджу людей. Чи просто не люблю…
Люблю. Люблю його безмежно. Сонце посилає сонячні зайчики у нашу спальню, заглядає а штори ніби запитує з цікавістю безпосередньої дитини:
- Ну що тут? Що тут?
А важкі штори поважно відповідають:
- Тут щастя, тут радість!
Легкі фіранки погойдуються в такт  з відповідями, ствердно..
Я на ліжку , розкинувши  руки і ноги, як зірка, вдивляюсь у стелю. Вона хитається перед очима , біла , як і моя сукня у шафці, тільки тиждень, як скинула її після  весілля. Голова крутиться від щастя. Владек  в інституті на першій парі, а мені  до третьої сьогодні. А ще сьогодні вечірка. Певне буде весело. Весь потік буде їх поздоровляти.  Трохи ніяково. Але ми з Владеком пара року. Діти впливових  людей містечка, Владек -  комсорг, я молода  позаштатна журналістка – місцевої  газети.
Мені треба лишень з’явитися  у  всьому своєму блискові, випивку  і  делікатеси приготує і привезе Владек. А вставати ж не хочеться, так би  і чекала його тут , роздивляючись  блідий візерунок на світлому  бельгійському килимі. Знову квіти мені спліталися  в  чудернацькі пози обіймів закоханих, знову предмети промовляли  до мене  тихо, але   промовисто, як до рідної дитини. Килим лоскотав ступні, шафа послужливо  прочинила дверцята, а я пустотливо поскакала до кухні.
Все блищало новизною – притулилася  щокою до хромованих дверцят холодильника, він збуджено загудів, навіть затрясся, але я його  не лишала – нажала на випуклість і він  відгукнувся кристаликами льоду   у склянку. Тоді я безцеремонно  забрала у нього  апельсиновий сік.
Душ пестив мене турботливо, не обпік ,і не  оббризкав крижаними  цівками. Все, все було гарно у цьому гніздечку.
Я вибрала собі з шафи джинсовий  сарафан і  простеньку футболку, простенькі на вигляд  та  непрості за ціною. А до сарафана у мене були джинсові чобітки. Рада – мила ! Радмила – щаслива! Мила – красуня!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71972608566284 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …