…Була прекрасна казка… Була просто казка… Була казка… Казка…
…Все почалось давно – ще Вчора. Був Він, і звичайно була Вона. Був початок того Вчора.
Вони зустрілися ненароком, їх звела Доля, сама Доля була причетна до наступних подій. Вони не були самотні, але світ раптом звузився, залишились тільки дві постаті – посеред зими і лапатого снігу. Пролетіла блискавка, затьмарився світ, а перед очима – сонце. Він не був сонцем, він не був правильним, він був… Він просто був… собою.
Якесь таке тупе кохання. Вона була маленьким дитям, не розуміла, наскільки важлива кожна мить, кожен крок для дня наступного. Вона сказала купу зайвого, але це було вже наприкінці Вчора, а тоді… Тоді були квіти, тоді було свято, тоді були ВОНИ. Це все було так якось просто. Потім був знову сніг, і був той ліс, а там – озеро, галявина, і та маленька квіточка… Але ж мусіла Вона це все колись зіпсути.
…Вона сказала йому: ”І все-таки я тебе ЛЮБЛЮ!”. Він був перший, хто почув від неї ці слова, такі солодкі і бажані… для обох…
Потім щось сталося. ЧОМУ!!! WARUM??? Через неї, чи через нього? Ось закінчувалось Вчора, і повинно було наступити Сьогодні. Все закінчилось спокійно, навіть якось незвичайно просто, ніяк…
Рік… Рік тривало те Сьогодні (так думала Вона). І Вона… Вона знову згадала його, згадала те Вчора, і наважилась, наважилась знайти його. Знайшла!!! Але чи стало їй від того легше? Чи душа знайшла бажаний спокій, чи зник той тягар, який був на серці??? В душі вогонь, солодке пекло, серце розривається на шматочки, а душу вкрав Вітер. Він став… Він – ВІТЕР! Він не забув, але і не згадував (він не згадав і потім. Її знову не стало). Солодка мить – побачення. Як тоді вперше. Але розлука знову була ніякою .
Він не знає дороги до неї, а Вона не може забути дороги до нього. Тупо… Сьогодні – Тупо. Рік пройшов тупо. Просто жила, просто існувала, існувала сьогодні. А те Сьогодні… Так хочеться його повернути. Повернути те Вчора, жити Вчора, але треба жити Сьогодні. “Треба жити сьогоднішнім днем”. Чи мало воно означати те, що Вона відійшла з його життя?. Вона відійшла ще тоді. Наприкінці Вчора…
Є Вона, є Він, але нема ЇХ. Вони не існують, їх нема. Він не далеко, але разом з тим – між ними вічна прірва.
…І залашились тільки спогади про те Вчора. В пам'яті назавжди його очі, той погляд зелених очей, голос. І Вона…
