Строчі Марія Христина. Мислити позитивно. – Львів: Свічадо, 2011. – 152с.
Як часто ми вважаємо себе поганими, не довіряємо своїм почуттям, не ділимося переживаннями, з’їдаємо себе зсередини. Ми постійно кажемо, що так не можна думати, що не можна відчувати негативні емоції. Таким чином ми їх затрамбовуємо всередину , утворюючи нашарування, з якими з часом справитися буває не так легко, як хотілося б. Просто одного дня потрібно сказати собі, що я – людина з різними переживаннями і емоціями, я маю право на життя, як і мої почуття. Оскільки я – це почуття, то не допускаючи, вбиваючи свої почуття, якими б то вони не були, я вбиваю себе. Наші думки визначають наші емоції. Ми можемо їх фільтрувати, тільки я здатна просіяти свої думки, знайшовши коріння стереотипам чи різноманітним установкам.
Будь-яку мандрівку кожен починає з приготувань. Ми складаємо сумки, купуємо квитки і путівники, розраховуємо час і відстань, одним словом, готуємо заздалегідь. Так і в мандрівку в себе потрібно готувати. Ми не можемо прийти у себе з порожніми руками, бо з такими ж порожніми руками ми звідти і вийдемо. Добре мати свого гіда, провідника, якому довіришся. Часом вони можуть змінюватися. Але починати йти до себе потрібно не колись і не звідти, а просто тут і зараз. Таким провідником на початковому етапі подорожі може бути книга Марії Христини Строчі «Мислити позитивно». Це досвідчений психотерапевт з багаторічним досвідом роботи, який однозначно знає про що говорить. Книга має у собі не лишень теорію, але й практику. Марія Христина Строчі використовує свій власний досвід, а також історії людей. Кожен розділ і параграф книги наповнений наглядними життєвими приклади, що полегшує сприйняття часом болючих правд про наше життя. Також для тих, котрі захочуть бути професійними мандрівниками, авторка пропонує вправи, які додадуть сил і направлять вас саме тими дорогами.
Кожен з нас щодня переживає близько 120 емоцій, 5-6 яких ми усвідомлюємо. Ми не можемо знати себе, якщо ніколи не заглянемо глибше. Думка формує емоції, емоції – поведінку. Усе починається з нашої голови. Якщо нас щось не влаштовує у собі та інших, то можливо саме у цю мить варто сісти і зрештою почати працювати над собою. Хто з нас хотів би бути нещасливим? «Думки лише про нещастя і невдачі не допомагають досягнути успіху, тому що люди, які так мислять, рано чи пізно стають нещасливцями… Уявляйте себе щасливою і задоволеною особою». Жодна людина у світі не може заставити тебе почуватися нещасним, якщо тільки ти цього не дозволиш. Тільки мої думки можуть «викликати щастя чи нещастя, збудувати пекло чи рай», а вони завжди недалеко від нас. Не інші повинні змінитися. Змінитися має тільки одна-єдина особа – я.
Авторка коротко аналізує кілька десятків помилкових переконань, як ефекту багаторічного застосування тих чи інших думок. Наприклад: просити допомоги в інших – ознака слабкості; з часом мій партнер зміниться; хто любить – розуміє мене без слів; я є тим, що про мене думають інші… Авторка вміло допомагає кожному зробити свій висновок. «Мислити позитивно» - є тим першим ковтком, який наповнить людину новими відчуттями. Це буде лишень початок дороги. Як часто ми не беремо на себе відповідальності, бо винен не я, а він чи вона, батьки, життя, світ. А як часто ми беремо на себе надто багато відповідальності, ми говоримо собі слова «мушу», як молитва, повторюючи їх з дня на день. Мушу контролювати себе, бути досконалою, успішною, красивою, худорлявою… Ми нав’язуємо на себе клубки, які не можемо розплутати. Ми мусимо почути бодай одне хочу. Правильне хочу душі і серця. У швидкоплинному світі ми хочемо мати спочинок, він нам конче потрібен час-від-часу. Ми хочемо мати право на затишок, право на любов, право на відкритість. Ми хочемо любити і бути коханими. Ми хочемо мати щастя. Ми хочемо не боятися відкриватися. Ми хочемо вміти дарувати тепло і приймати. Ми хочемо, щоб нам пробачали наші вади. Ми хочемо самі вміти пробачати. Ми хочемо бути собою. Нам не обов’язково бути найкращими.
Часто нам буває одиноко. Ми не признаємося собі у цьому. Щоб не боліло ми безкінечно працюємо, завантажуємо себе роботою, вирішує зовсім не важливі клопоти, втікаємо від себе. Нас переслідує почуття, що щось не так. Я не такий, світ не такий, ти не такий. Ми впадаємо у депресію. Може, ми просто почуваємося самотніми? «Особи, що ніколи не визнають власних помилок, залишаються самотніми…Помилятися – це по-людськи». Нікому з нас не загрожує ідеальність. Тільки сильні особистості не бояться визнати своїх помилок. Це потребує великої внутрішньої роботи. Але це того варте!
Часто ми боїмося щастя. Ми самі в тому не можемо зізнатися. Відкладу на «потім». Відкладання в довгу шухляду посилює страх, тільки дії здатні звільнити від нього. Стати свобідною людиною можна лише діючи. Хай нас контролює щастя, ніж страждання. Кожному потрібно зважитися на рай, звільнившись від негативних прив’язаностей. Кожен може мати щастя, а воно, як метелик, що більше за ним біжиш, то швидше воно втікає». Коли ж почнеш змінювати себе, гармонізуючись як особистість, то воно «прийде само і сяде тобі на плече».
