

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12161
Рецензій:	18706

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Психологічне оповідання

Мобільник

© Ольга Мігель, 29-11-2006
Закінчується ще один день. Боже! Ще один жахливий день підходить до кінця! Так само, як і вчора, я статуєю сиджу на дивані в очікуванні чоловіка, який повинен з хвилини на хвилину повернутися з роботи, забравши з дитячого садка нашу трирічну доньку Христину. Що ж мені робити? Що робити? Я так більше не можу!! Але ж сама у всьому винна! І який чорт тоді, п'ять років тому, змусив мене взяти в руку мобильник і зареєструватися в «знайомствах»? Так, мені було погано, я була жахливо самотня – ні тобі близьких друзів, ні коханої людини... але я все одно не повинна була!... Так, не пройшло і тижня, як мені подзвонив Максим, який знайшов мою голосову анкету. Ми домовились про зустріч, незабаром закохалися і зіграли весілля, народилася Христина... і раптом усе пішло для мене шкереберть! Майже рік тому я зіштовхнулася в супермаркеті з одним чоловіком. Ми розговорилися, познайомилися, обмінялися номерами мобільних, стали друзями настільки близькими, що вже не могли прожити день, щоб не зустрітися. І раптом ввечері, коли ми розставалися біля під'їзду мого будинку, Андрій поцілував мене, поцілував так ніжно, палко, що я забула про усе, у тому числі і чоловіку з дочкою. Спочатку я хотіла викинути його з голови і навіть ледве не позбулася старої СІМ-карти, але не змогла. З жахом для себе я зрозуміла, що кохаю його. Про наш роман не знає ніхто як з моїх, так і з його знайомих. Ми обоє усвідомлюємо, що повинні щось змінювати у своєму житті, але Максим гарна людина, нехай я його не кохаю, та й Христина... Що ж робити?! Як бути далі?! Ну чому все це сталося саме зі мною?! Адже не відправ я тоді свої дані в службу знайомств по мобільному, і ми б з Андрієм були разом, без усяких мук совісті!... Раптом я почула дзвінок телефону і, подивившись на годинник (десять хвилин на дев'яту, щось Максим затримується), підняла трубку. - Пані Ферлова? – почула я грубий чоловічий голос, який чомусь трохи тремтів. - Так, - відповіла я. - З вами розмовляє слідчий Дмитро Горниченко. Ви сидите? Будь ласка, сядьте, пам’ятайте, що ви ще молода і усе ваше життя попереду. Розумієте, це стане для вас шоком, але ваш чоловік і дочка розбилися в аварії кілька хвилин тому, обоє загинули на місці. Справа в тому, що якийсь божевільний різко перейшов на зустрічну смугу і на величезній швидкості врізався в їхню машину, він теж мертвий. Усі тіла вже доставлені в морг, потрібно щоб ви приїхали на упізнання... Я більше не чула слідчого, слухавка телефону вислизнула з моєї руки і впала на підлогу. Обпершись спиною об стіну, я повільно сповзла на підлогу і тихо заридала. Весь світ навколо перестав існувати. Невже це правда? Вони мертві? Моя Христина, моя донечка... ЧОМУ?!!! Раптово пролунав звук, від якого моє серце ледве не розірвалося: пискнув мобильник, на який, судячи з сигналу, прийшло голосове повідомлення. Піднявши руку, я взяла його з журнального столика і з жахом зрозуміла, що повідомлення було відправлено з номера Андрія. Коли ж я відкрила його, то почула голос, що був мені до цього моменту таким рідним: - Люба Олено, ти сама знаєш, як сильно я тебе кохаю, бачити твої страждання було для мене нестерпним. Тому я вирішив звільнити тебе від цього болю. Ти ще молода і можеш бути щаслива. Я знаю, що ти ніколи б не пішла від чоловіка і дитини, як і не змогла б розстатися зі мною. І я прийняв рішення: коли ти одержиш це повідомлення, мене вже не буде серед живих, так само, як і твого чоловіка і дочки. У моїй машині повний бак бензину, так що не сумнівайся, коли вона на повному ходу зіштовхнеться з машиною твого чоловіка, усі ми троє помремо. Але тепер ти вільна від усього і можеш сама розпоряджатися своєю долею, почати з чистого аркуша. Що ж, люба, прощавай, будь щаслива в новому житті. Навіть після смерті твій, Андрій. Виродок. Сволота! ЧУДОВИСЬКО!!!!! ЯК!!! ЯК ВІН МІГ!!... Як я могла любити такого?!!! Кохаєш мене?! ТАК ГОРІ ТИ В ПЕКЛІ, ЧОРТІВ ВИЗВОЛИТЕЛЬ, АЛЕ В ЧОМУ БУЛА ВИНУВАТА МОЯ ДОЧКА?!!!!!! Христина, сонечко, прости мене, свою матусю-ідіотку!!!!! Ластівочка моя, кошеняточко!!!... Я ридала, голосно, нестримно... раптом моя рука наштовхнулася на цей проклятий мобільний телефон. Подумати тільки, не подзвони я тоді на номер служби знайомств... Як одна тільки мить може спотворити все життя! Чому я зробила це?! Ах, захотілося тобі легку любов відшукати?! От і ридай тепер, дурка!!! А усі через тебе, чортовий мобильник!!! - ТАК БУДЬ ЖЕ ТИ ПРОКЛЯТИЙ!!!!!!! – закричала я на все горло, зі злістю жбурнувши мобильник у бетонну стіну. Уламки панелі, плат, кнопок, скла... усе це полетіло вниз, на холодну підлогу... …разом із усім моїм життям.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

статистика або Давно хотів запитати і у вас також
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© вомбат, 08-12-2006

Ой, леле....
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Delfineja, 30-11-2006

Це правда?
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© StahlHassWesen, 30-11-2006

Згенеровано за 0.0166840553284 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Мобільник

статистика або Давно хотів запитати і у вас також

Ой, леле....

Це правда?