Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44521
Рецензій: 87067

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

КАРТЯР (1). Тримайся за нитку!

© Юрій Кирик, 21-12-2010


- Абим розуму не зашила, - напучувала бабуся вкладаючи у рота нитку, нашвидкуруч пришивала  ґудзика на моїй сорочці...

Не уявляєте, яким довгим був день в дитинстві! Якби всі його перипетії  детально описати, зошита б не вистачило... Ділився він на декілька  періодів – дорога до школи – час де разом з друзяками вичиняли стратегічне планування днини, далі – велика перерва – скільки ж всього за неї відбувалось – і розбірки з ворогуючим табором, ультиматуми, набіги на сусідній сад, далі дорога додому – найцікавіші розбори польотів, далі «стукалки» - серйозні вияснення стосунків, але вже навкулачки, а від якогось часу, й те, що в хлопчачому житті було головним карточна гра! Уже натоді підходили до того фахово - коли збирались грати два на два, обов’язково називали партнерів, узгоджували час і місце.  Далі повернення додому, готування уроків, це, вважай, час втрачений. Правдиве життя починалось коли батьки випускали на «пообідній шпацір», хоча який там шпацір? Кулею  вилітав на вулицю! Надибавши друзів забував за все на світі, і «пообідній шпацір» нерідко переходив у  вечорове гуляння, коли ж повністю затрачав почуття часу, й вечірні гуляння переходили в нічні чування, тоді на пошуки «заблукалого» виходили батьки, добре коли мама, бо коли батечко, чекай батів...

Нині у світі, що загубився у білому жарі полуденного сонця, втонув у неймовірній сонячній купелі, усією компанією справді відбуваємо пообідній шпацір. Бігати не хочеться, очі замружені від жару, сонце, що поклало на всіх своє золоте тавро, чинить людей непізнаваною чужиняцькою ордою. Навіть польові квіти роняють голівки, стоять безпорадні, мов ліхтарі без свічок. Заплутуємось у вируючій, мов гірський потік траві, і вона делікатно збиває нас з ніг, запрошуючи у свої обійми. Лежимо там, приголомшливі від гудіння бджіл, стрекоту цвіркунів, білі від жару, в світі, що аж побілів увесь, знемагаючи від спекоти. Он  і сливи, що їх нарвали у чужому саду, вкриті якимсь білим нальотом. Лише відтерши ту глязуру хустинкою, чи сорочиною, споглядаємо синю, аж чорну їх барву, видимо їх справжнє лице.

Тільки у вільглій пивниці давно розваленого будинку, нашій літній схоронці, бадьорий, а й піднесений настрій – тут, за колись, напевне, кухонним столом ріжемося в підкидного два на два. У нас велика гра – небувало високі ставки – проти шести карбованців прийняли мою срібну, іще дідову «Омегу», яку я вже не раз ставив на кон, і завше вигравав. Здає Василь, чогось низько нахиляючись над картами. Віхті його рудого волосся непослушне їжачаться, що, здається, стіл оббігає руда лисиця залишаючи на ньому свої мітки. Хоч він мені справжній друг, та нині  й з його руки отримую найпаскуднішу карту. Козирі, якби змовившись, оминають мене.
Спочатку лютую, потім, сумирний мов ягня, прошу помочі із небес, але й там мене не чують... Аж ухайдохкався та впрів, як миша, що задумала собі зайця обігнати. Удача – дівка вперта, як впреться, не вмовити її й не наздогнати...

Виходжу надвір.Спека спала. Потемніле сонце в’яне на очах. Очі застилають сльози – невже пані Удача вибрала собі на нині єнчого любасика? А таки так! Проходимо іще два кола, аж темніє, огарок свічки теж догорів – мусимо закінчити гру. Покидаємо свою скритку. На душі мраки, тут ще як на зло батько назустріч.

- На зуха  нині мені не виглядаєш. Може воно й не так, та в словах його вичуваю злорадість. - Чому як у воду опущений? Програвся? Хтось таки проговорився йому, що ми тут граємо – вразило мов струмом, та невисокої напруги – усвідомив, що аж надто не  сваритиме – сам давав перші уроки гри, часто саджав мене третім, до «тисячки» чи навіть до «шістдесят шість», коли не було третього. А й справді, голос в його не дуже злісний.
- Що програв?
- Дідову «Омегу», вистрілюю, і тут же похопившись, - завтра я її відіграю, - поспішаю додати, бо за сімейну реліквію будуть бати, ще й які!!!
- Звідки така певність?
- Нині не мій день. Звичайний не фарт! Та й напарник...
- Завтра ти можеш програти іще щось значніше, - мовив осудливо. На вустах вже застигли запевнення, що лиш відіграюсь і вже ніколи-ніколи навіть не гляну у бік карт, коли нараз запитує.

- Хочеш бути завше у виграші?
- Звісно хочу! – вигукую в запалі. Тільки... завжди вигравати? Хіба ж таке можливе? Навіть ти завжди не виграєш! – мовив і прикусив язика – батько не терпів щонайменшої критики, тим паче від «бждонца», як мене називав, коли бажав принизити. Та нині він на диво спокійний.
- Маєш рацію, не кожну партію я виграю, та у виграші завжди. Як думаєш, чому?
- У тебе небувалий фарт! Не раз дивувався твоєму везінню...
- Дурниці, синку. Тільки дурні покладаються на везіння. Я покладаюсь на пам’ять. Мусиш навчитись рахувати, пам’ятати кожну карту в колоді. Скривив кислу міну, сказати не любив математики – погрішити проти істини – ненавидів і жахався водночас! Ні, це не для мене...
- Зубрити... – видушив із себе майже не свідомо.
- Зубрять ідіоти. Мудрі думають і уявляють. Уява ж у тебе працює? Уяви моєї на десятьох би вистачило, та, до чого тут уява?
- Отак одразу і скис? Ліньки?! Тоді ніколи не сідай за карти! О ні! Такого я й уявити не міг хіба ж є в житті щось цікавіше ніж карти?
- Я спробую, - мало не прошепотів, цілком не впевнений у своїх силах.
- Е ні, самотужки у тебе нічого не вийде. Тут потрібна система...
- Це неправда, що в тебе погана пам’ять – хто з гостей був у нас в неділю? Я одразу ж  перечислив шестірку батькових знайомих. Одразу наступне запитання.
- У класі скільки учнів?
- Тридцять.
- Кого із них нині не було у школі? Я швиденько назвав.
- У колоді 36 карт. Підстав на кожну із них людей, яких добре знаєш.
- Я заплутаюсь.
- Звісно, заплутаєшся, а ти поступово, спочатку запам’ятай козирну масть, потім іще по одній масті, згодом пам’ятатимеш усю колоду. Татова наука не пішла намарне – за якийсь тиждень, я й справді пам’ятав усю колоду.

- Тепер вірю - нашу «Омегу» відіграєш! – напутив батько. І от тобі друге правило.
- Ніхто нічого не повинен відчитати на твоєму обличчі! Гравець – сфінкс - людина без емоцій. Запам’ятай це. Жоден м’яз не повинен видати твоєї радості, розчарування, чи печалі. Цьому важче навчитись ніж запам’ятовувати карти...

- Чому ж? Усі кажуть, я непоганий актор, - заперечив я амбіційно, - можу сміятись коли, коли хочеться плакати, а коли... Батько скривився.

- Не те. Добрий психолог тебе враз прочитає! Не треба нікого дурити! Ти сфінкс! Цього більш ніж достатньо. Золоте правило! Тримайся за нього, як за нитку...

На наступний таки день на «великій грі», я не лише відіграв годинника, а й збагатився на дванадцять карбованців! І коли пізнім смерком, блаженно усміхнений я покидав пивницю, моє перше в житті касино гри, почув.

- Стільки посеред нашої братви іще ніхто не вигравав. «Ну й фарт!» - я, згадавши про нитку, напевне, вперше в житті вчинив небувале зусилля, але таки згасив зарозумілу посмішку... Я й раніше вважався непоганим гравцем, та відколи освоїв татову науку, став попросту недосягальним у своїй бранжі.  Так недостережно проминав мій щасливий час, приявний лише для дитинства...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Потемніле сонце в’яне на очах

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Павліна Пулу, 05-02-2011

Хоча і знаю вже

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Nina, 20-01-2011

Цікаво!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Tamara Shevchenko, 24-12-2010

Не знаю,...

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© , 24-12-2010

Завжди у виграші

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 22-12-2010

Тримайся за нитку

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна. Львів, 22-12-2010

Оповідь зачаровано веде

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
©  Володимир Сірий, 21-12-2010

Майстерне оповідання

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 21-12-2010

Гра, заснована на людських пороках -

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 21-12-2010

"Недозволений плід"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Алла Грабинська (allagrabinska), 21-12-2010

Хоча б чого не сталося...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Та, що марить, 21-12-2010

Мені теж цікаво...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 21-12-2010

Інтригуюче

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Антон Ракута, 21-12-2010

Продовження буде?

На цю рецензію користувачі залишили 11 відгуків
© Наталка Ліщинська, 21-12-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80582714080811 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …