Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2599
Творів: 47333
Рецензій: 92091

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Матриця, або Королева темних сил

© Залєвський Петро, 19-12-2010
Я завжди помічаю першим, коли з братухою діється щось не те. Ну, любов до Свєтки, сусідки, цього разу ні до чого, бо апетит у Володечки  ніскілечки не пропав. Навпаки – вареники пережовує  ретельно, насуплено, довго, та ще ж при тому не обізветься, а голову відверне та все думає, думає, думає… Цікаво, і про що?..
– Відчепися! – знай, втупиться очима в червону цятку на шпалерах, що від лазерної указки. Не кліпне тобі, і не блимне. Мислить, одним словом. Мислить. Я вам скажу навідріз, що так, як братуха, я мізкувати не вмію. І не просіть. Ну-у, коли вже нагально та надто треба, то я, звісно, думку якось та потягну, але те чудо зі мною трапляється лишень у короткі миті прозріння – і чогось найчастіше в генделі. Приміром, зі здачею: аж три дні безглуздо дзенькотіти копійчаним безладом у кишені, аби потім – р-р-р-аз! – зблиснути миттєвим осяянням розуму, і швидкими математичними секундами хвацьки додати-відняти-перемножити увесь той металевий рій, замерехтіти жовто-білою купою цифр перед очима здивованої продавщиці, тикнувши пальцем на он ту, що стоїть скраю на прилавку:
– З лампочкою давайте!..
…– І на яку пам’ять вона тобі здалася?! Село спалить, харцизяка! – не проминула покупки баба Настя, випадково зауваживши під вечір моє затаєне чиркання розцяцькованої наліпками обновки. Я спочатку наполохано затис запальничку в кулак, а вже пізніше, коли трішки оговтався від бабиних потурань, напружено зібрав увесь мозок докупи та видихнув їй навздогін:
– Та вона не просто… А з ліхтариком!..
Бабця, знаю, на мої виправдання лише знехотя невдоволено махнула рукою, а я для більшої переконливості навів промінь на стіну:
– Світить!.. – звісно, ніхто бабі зайве не пояснював, що з малюсінького ліхтарика вибирається на шпалери не тільки світла пляма, а й прилизана дівчина у лискучій шкіряній куртці та чорних окулярах:
– Матриця! – штовхнув я братуху ліктем, кивнувши на світне фото, – круто!..
– Хто-о?.. – покосив на стіну Володька, – вона-а?.. – він показав пальцем на незворушне обличчя кіно-красуні, – краще би купив запальничку з мотоциклом!.. Тим, харлеєм! Кр-у-у-то… Хе! – перекривив мене старший, що на ту пору славився потужними думками не більше за мене.
– Ти нічого не розумієш! – нанизаний на братові кпини я кинувся захищати оте, в чому й сам, правду кажу, був не надто просунутий, – то інший світ! Того′… Вимір інший… Другий!..
Володька тоді ще, пам’ятаю, лише байдуже хмикнув, явно лінуючись крутнути пальцем біля виска заради тієї небилиці, коли ж я, і сам толком не відаючи, що′ запускаю «у світ Божий», бовкнув:
– Там все не так, як тут, у нас!
– А як? – братуха покосив оком на мого знагла наморщеного носа, що тієї безголової миті напружено допомагав будити оте рідкісне осяяння розуму. Але вже наступної секундочки я приречено змирився з тим, що наблизити Володика хоч трохи до тієї розумної межі, за якою він почне мені вірити, насправді не так просто, і тому  на додачу до носа я ще зверхньо скривив губи:  
– Не знає він, ха… – і в ту ж мить закутками моєї голови захеканими сиротами заметалися поодинокі звивини мозку, безнадійно намагаючись знайти хоча би малюсінький недогарок вченого сяйва. Вони знервовано копирсалися в купах непотребу, що громадився уривками капосної таблиці множення, шматком якогось комп’ютерного коду, перемішаного осоружними англійськими буквами зі знудьгованими розділовими знаками, – там усе просто! – хвальковито пирхнув я братусі, насправді зовсім не відаючи, що то пасталакатиму далі. І тож саме тоді моя зневірена звивина майже випадково ще раз блимнула на заплутану довжину невідомого коду та зненацька спалахнула загравою свіжої думки: – усе там, наче в компі, от!..
Проте Володька наперекір усім старанням не став зігріватися біля полум’я моїх дум:
– Що ти верзеш… – він знехотя махнув у мій бік рукою та вже було взявся за дверну ручку, але мені вдалося його наздогнати:
− То закодований світ! Куди не поткнися − коди. Сила! Матриця, одним словом… − я чиркнув запальничкою, демонструючи Володьці, як-то палахкотить мій розум. − Усе записано. Паролями. Наперед!.. А нам тільки читати. Що буде, і де′ буде. І то все цифрами, цифрами… – жваво спорхували з язика мої міркування, що зовсім випадково знайшлися в закапелках мозку, вщент запханого остогидлими шкільними науками, − не віриш?..
Володечко ту лекцію зрозумів по своєму, бо ж таки не полінився промовисто покрутити пальцем біля виска:
− Так би й казав, що ти, те-е... Улюбився! В портрет. Читака…  Хі…
− Сигнали звідтіля йдуть, − ще дужче загорівся я, для вигляду пустивши повз вуха братове хіхікання, − хто вміє, той прийме. Тільки обрані й можуть… − вволю запустив я усю фантазію, що до цього часу скромно сиділа за потилицею, − яка ще любов?!
− Мальована!.. − приснув братуха, − для обраних!.. Ги… Бовдурів, − та не забув тут же наставити на мене вказівного пальця:  − таких, як ти!..
Я хотів ще чимось якомога розумнішим припекти брата, на ходу сплітаючи нову грандіозну думку,  але той уже встиг завбачливо хряснути дверима. Що називається, ми розсталися вповні…
…А здається мені, що так би й минулося – я, закинувши в бле′коти зламану за день-другий запальничку, помаленьку перестав би страждати на надто розумні мислі, а Володька притомився б зайве згадувати про придуману «мою палку любов» до тієї лакованої кіно-діви. Та… Не тут то було!.. І то ж зовсім не тут!
Бо якось Володька, шморгнувши носом, підійшов до моєї відпочиваючої пози, що саме благоговійно розкинулася на дивані:
− Що то ти казав про ті… Про паролі?..
− Я-а? − лінькувато відклеїлася від подушки моя чуприна, ніскілечки не спрагла до порушення спокою уколисаних дум, − коли?
− А чи забув! − брикнувся Володька, − матриця! Інший світ!..
− А-а-а… − удавано надавив я на спогади, − а тобі для чого? Обраний?
− Н-не знаю, − лупнув братуха на мене, знизавши плечима, − тут те-е… Свєтка…
− О-о-о! − моя голова захоплено зависла над напірником, звісивши ноги з дивану, − і хто з нас мальований, га? Хто бовдур? − зненацька засліпив я братуху раптовим спалахом пам’яті. Мені хотілося довісити ще чогось на Володьчині вуха, впиваючись нежданою перемогою над недавніми братовими кпинами, але старший на превелике диво зовсім не звернув на те уваги:
− Ти краще сюди заглянь! Тут серйозно!.. − він розкрив стиснуту п’ятірню, в якій тримав добряче пожмаканий папірець, густо списаний ручкою. Я діловито мугикнув та значуще устромив свій серйозний ніс у ту дряпанину:
− Ну?
− Ти на цифри дивися, на цифри… − заходився повчати мене старший, − неспроста щось, відразу видко!..
− А я звідки можу  знати, що то?! − витріщився я на Володьку, − де  ти цього папірця вискіпав?
− Свєтчин… По мені запустила, на контрольній. На тій, що на двійку… Хіба не бачив? На математиці. А тут якісь коди… Матриця! Точно.
− Не може бути! − хмикнув я, − Не може!  Щоб сусідка, і хто? Свєтка? Та була тією, обраною?
Ні-і, ну все вже було, але щоб повірити у свою ж небилицю… Пхе!.. Тому я мусив вмикати увесь розсуд. І скільки було, стільки й уключив:
− Один, далі − вісім, знову один, потім дев’ять, два й нуль… − я вголос прочитав цифри на обривку листка зі шкільного зошита, − хм… − за хвильку стало зрозуміло, що запасів розсуду мені не вистачає. Явно.
− А в кінці, дивися… Дописала «Ура!», й далі щось… Замальовано, правда. На початку розібрати лише «К», − Володька тикнув пальцем на вуглик Свєтчиної записки, − чо′му вона радіє, ти мені скажи!
− Може, то′му, що прочитала послання? − додав я Володьці віри до існування таємничої матриці за межами нашого світу, − не інакше! А буква «К» − то ж ясно! На «контакт» вийшла, хіба ні?
− А ми… А ти… Що, не обрані? Лише Свєтка? − братуха нервово закружляв кімнатою, підскакуючи від нетерпіння, − один, дев'ять, два, нуль… Стоп! − він зненацька застиг на відстані трьох з половиною міліметрів від краєчку одноногого столика, на якому мирно покоїлася аж третій тиждень ажурна кришталева ваза − мама казала,  то «татків безцінний подарунок» на іменини, − знаю! Нуль, о!
− Що ти знаєш? − на всякий випадок я переставив тонку вазу на підвіконник.
− Це замкнуте коло! Уяснив? − знову нетерплячим джмелем завертівся біля мене братуха, а на моє гойдання головою від вуха до вуха прорік: − не всім туди потрапити. Володька пальцем описав у повітрі овал, − знак спеціальний! Завершення Свєтчиного контакту з матрицею, ясно?
− Допустимо… − не розділив я братового захоплення, − а інші цифри… Що?
Отутечки, скажу вам,  Володечко й «завис». Він облишив угоріло носитися по кімнаті, а замість того непевно пром’яв:
− Так те-є… Треба ще думати.
Оце з того часу Володька й почав мамині вареники пережовувати і довго, і насуплено… Мислить. А надто після того, коли я по-братськи рішив помогти йому забути  все, що пов’язано з тією несамовитою матрицею:
− Чуєш, а чому Свєтка запустила тією запискою?
− Списати просив… Контрольна ж!..
− Тю-ю… − гикнув я, осяяний здогадом, − то відповідь на задачу! Який ще код?
− Е-е… − братуха нарешті проковтнув чималенького вареничка, − я теж так думав… Списав. А Олена Іванівна – два!
…Отож, нам з братухою залишалося  лише одне − витягати зі Свєтки ту знавіснілу матрицю разом з усіма кодами, паролями-секретами та нашими неспокійними горе-здогадами.
− Я боюся смикнути її за кіску… − пролепетав якось братуха, коли Свєтка пройшла поруч, − гляди, вона у контактах з тим… З іншим світом.
− Лиха не оберешся, коли що′, – піддакнув я вслід старшому, – всю вулицю переверне. Село! Чи їй не однаково?
– Хіба Свєтці кого жаль? – криво посміхнувся Володька, – наробить страхіття, втече, ще й дверми в матрицю бахне. І лови тоді вітер у полі!
Коротше кажучи, якщо за три уроки наших приречених шептань ще відучора мирна сусідка перетворилася в якусь невідому усій науці істоту, що таємно прислужує якійсь надпотужній темній силі у таких же темних і страшних справах, то вже не далі, як після п’ятого уроку Свєтка стала ніяк не якоюсь нікчемною прислугою, а ви тільки подумайте! – королевою темних сил. То сталося відразу після того, як вона безпомилково огріла братуху книжкою по лобі:
− Я тебе зачіпала?!
Ну скажіть, чи може нормальна людина здогадатися, хто саме з нас двох, сидячи ззаду за партою, наважився штриконути її ручкою? Мені одному відомо, що то братуха виявився таким сміливим, але як про те здогадалася Свєтка? Матриця!.. Королева! І все тут.
Правда, тоді так подумав лише я, за Володьку говорити не беруся, бо він, перш ніж змикитити про можливі наслідки відкритого поєдинку з темними силами, азартно показав королеві язика. Я заціпенів…  Зараз щось буде. Нарвалися… З того переляку мої очі зажмурилися і, закриваючись, скрутилися вуха. Ніяких контактів, ніяких контактів… Мені вистачає й цього світу… Вповні. Та було пізно. Бо разом з відчайдушними гупаннями серця я відчув, як об мій лоб зрикошетив шматок матриці. Почалося…
− Я мамі все розкажу! − долинув до мене схвильований голос королеви, що запустила черговим зіжмаканим паперовим квачем по Володьці, − получиш, побач!..
А я мовчки тремтячими руками підібрав з підлоги той перший, що дістав мого лоба та затаєно запхав його до кишені. Лише вдома наважився розгорнути зім’ятий папірець. Він був густо усипаний усілякими дівочими дурничками − щедро змальований цвіточками-сердечками, і лише скраю знов… Два-один, два-два… Знову цифри!.. Таки правда. Код! Що ж іще? Що? Пароль!.. Хай тепер Володечко сусідці руки цілує, що відразу не відправила його туди, де раки зимують! Я схвильовано тицьнув папірець братусі:
− Доказ! Прямий. Свєтка − звідти. Тобі ще підвезло…
Володька взяв до рук листочка, розгладив його, підніс до лампи. Я мовчки спостерігав, як братуха втупився в ті кляті цифри.
− Щось ще є… − він розрівняв скручений краєчок листка, на який я у страхові не звернув уваги, − «два-три» − прошепотів чужим голосом старший, − «ура…»
У мене похололо в грудях, від сирого подиху матриці змокрів лоб, а вуха нашорошено слухали тишу, за межею якої може бути лише одне: «контакт….»
− «К-к..», − почав, заїкаючись, Володька, − «к-ка-а-нікули».
− Що-о? − стрибнуло моє серце в напрямку братухи. − Не «конта-а-кт»?
А той замість відповіді лише тицьнув мені під носа Свєтчиним посланням.
…Не знаю, як Володьці, але мені трохи жаль, що Свєтка виявилася звичайним дівчиськом, без будь-якої корони та матриці. Вона, виявляється, рахувала дні до канікул. І то був її календар. Всього-то. Ех!..
А проте в генделі під час миттєвих спалахів розуму я намагаюся не дивитися на запальнички. Мій погляд вперто натикається на указку. Лазерну.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Дитяча таємниця

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Павліна Пулу, 08-03-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Гелена Вербіцка, 04-01-2011

Ох, вже ті Володьки,

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 22-12-2010

"Пригадала"

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Алла Грабинська (allagrabinska), 21-12-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Та, що марить, 20-12-2010

Підлітковий вік...

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Микола Цибенко, 20-12-2010

Чудова історія

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 20-12-2010

Зрозуміла із першого рядка,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 19-12-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0077970027924 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …