Мабуть, кожен з нас хоча б раз у житті думав про кохання: яке воно? навіщо? Мабуть, усі люди на планеті щось люблять чи когось. Але, на жаль, це високе почуття любові до людей протилежної статі є в серці не у всіх.
Не думала про кохання і звичайна дівчина-киянка на ім'я Катерина. Вона жила своїм життям у світі книжок та підручників, і її зовсім не обходило те, що одного дня полюбить хтось її чи полюбить когось вона. Є чудові слова, що стосуються такої життєвої позиції: "Хто женеться за коханням – від того воно піде, а хто цурається його – до того воно прийде." Але Катя такими речами не переймалися.
Так тривалого до одного травневого ранку. Дівчина, як зазвичай, вийшла з будинку, щоб піти у бібліотеку та обміняти там Бальзака на Стендаля. Вона йшла, не підозрюючи, що саме цей день назавжди змінить її життя. Так от, іде Катря, йде і зустрічає свого старого знайомого, Гену, що жив у сусідньому будинку.
Здавалося, що того ранку нічого такого не сталося, якщо не брати до уваги той факт, що Гена був двієчником. Катруся здивувалася, але привіталася і запитала:
Привіт, що ти тут робиш?
Хай, що не видно? Я прийшов у бі-блі-о-те-ку, -- по складах вимовив він.
Тобі допомогти?
Та ні, дякую…
На мить Каті здалося, що Гена почервонів, але лише на мить. Катря вирішила не звертати на нього увагу, спокійно зайшла у бібліотеку і обміняла там книжки.
Повернувшись додому, Катерина зайнялася хатніми справами. Задзвонив телефон, дівчина зняла слухавку, і ось що вона почула:
Алло, Катя, привіт. Слухай… Е-е-е… ну як сказати…
Та кажи вже як є, тільки скоріше, я ще прасувати збиралася.
Хм… Добре. Ти хотіла мені зранку допомогти… Тут така справа… Я вирішив стати, якщо не відмінником, то хоча б не двієчником.
Я зрозуміла. Що ж, після третьої я вільна. Ти можеш прийти до мене додому.
Клас! Ой, вибач… А у якій квартирі ти живеш?
У шістдесятій.
Добре, я прийду рівно о третій.
Що ж відбувалося в душі у Геннадія? Йому здавалося, що гарнішої дівчини, ніж Катя, він не зустрічав ніколи. Вона здавалося йому найпрекраснішою, найрозумнішою, найталановитішою, та і взагалі най-най-най! Її карі очі, червоні губи, стрункий стан, чорне, як крила ворона, волосся, довгі ноги… А Катрі було якось фіолетово, який із себе Гена.
Аж ось нарешті третя година дня. Геннадій купив одну троянду, одягнув чисту футболку взяв підручники і пішов до Каті. Катерина спокійно готувала обід. Аж ось – дзвінок у двері. Відчинивши двері і побачивши Гену у чистому одязі і з квіткою в руках, дівчина мало не оніміла з подиву, але все ж таки сказала:
Привіт. Проходь, будь ласка.
Це тобі, -- сказав хлопець і простягнув Катрі квітку. Це виглядало якось незграбно, адже до того він ніколи нікому не дарував квіти.
Дякую, -- при цих словах Катя почервоніла, але взяла троянду і поставила її у вазу.
У цей час Гена пройшов у кімнату Катрі і став роздивлятися, що там є цікавенького. Побачивши досить велику колекцію усіляких подяк, нагород і дипломів, Гена довго не міг повірити, що все це зібрала одна людина. У кімнату зайшла Катя і запитала:
Так з якого предмету ти хочеш, щоб я тобі допомогла?
Давай почнемо з математики, я в початковій школі досить непогано рахував, можливо, зараз мені це допоможе…
Гм… у початковій школі… Так, у 10 класі це якраз добре допоможе, -- з іронією в голосі промовила дівчина.
Ну, чого ти? Я в дитинстві був здібний, просто зараз…
Що зараз?
Я потрапив до поганої компанії, -- майже пошепки пробурмотів Гена і, ніби виправдовуючись, додав:
Я виправлюсь, я тобі обіцяю!
Навіщо мені обіцяти? Ти краще собі пообіцяй.
І саме у цей момент Катя невідомо від чого почервоніла і тому вирішила, що вже час починати вчити математику. Вони займалися алгеброю і геометрією, починаючи з 7 класу, майже три години. Гена дійсно був старанним і уважно слухав пояснення Катрі, але все гарне колись закінчується, і настав час йти йому додому. Вже стоячи у дверях, хлопець не витримав, нахилився і прошепотів Каті на вухо:
Катрусю, ти мені дуже подобаєшся. Я вже місяць так би мовити, спостерігаю за тобою.. Вибач, якщо тобі не приємно чути ці слова… Я кохаю тебе… -- сказав Гена і без усіляких прощань пішов сходами униз, понуривши голову.
Катя ж так і залишилася стояти у дверях. Вона все ніяк не могла зрозуміти, що тільки-но сталося. Потім дівчина зайшла у кімнату і почала збирати підручники та зошити. Аж тут Катря помітила що Гена забув свою кепку. Саме в цей момент задзвонив телефон. Катерина зняла слухавку і почула вже знайомий голос:
Алло, слухай, Катя, я, здається, забув у тебе свою кепку.
Так…
Чому ти сумна? Тебе засмутили мої слова? Так і знав, що треба почекати!
Ні вони мене не засмутили, просто я здивована…
Хух, не засмутили – це вже добре. Послухай, а ти можеш завтра в школі віддати мою річ?
Так, добре. Я її принесу.
Тоді… до завтра?
Так, бувай. До завтра…
Катя поклала трубку і пішла зустрічати батька, який повернувся з роботи. А на тому кінці проводу Гена від радості мало не стрибав по квартирі. Він пішов поділитися радістю з матір'ю, яка була в курсі усіх подій у житті її сина за останній місяць, адже саме вона підказала йому таку чудову ідею з уроками. Мама була щаслива за свого сина: він кинув палити, пити, та ще й до того всього почав вчити уроки! Це було великим досягненням.
Прийшов час лягати спати. Гена поцілував фото Каті і спокійно ліг спати. А в цей час Катря не могла знайти собі місця. Вона завжди довіряла своєму серцю, і воно підказувало їй, що Гена – її доля. Дівчина вірила цьому і не вірила. Ну як він, двієчник, хуліган міг бути її долею? Але її тішила думка, що в її силах зробити його нормальною людиною.
Наступного дня вони зустрілися в школі. Катя віддала Гені його кепку. Це помітив увесь клас, і одразу ж пішли чутки, що ці двоє зустрічаються. Але вони були просто друзями.
З цього дня Гена став кожного дня проводжати Катю додому і там залишався, щоб зробити уроки з допомогою дівчини. На вихідних Гена купував Катрі квіти і часто вони гуляли в парку. Через місяць Катерина зрозуміла, що її серце тоді не помилялося і що Гена дійсно її доля.
Якось під час однієї з прогулянок у парку Катя запитала:
Гено… Послухай, а я… я тобі ще подобаюсь?
Якби ти мені не подобалася, я б з тобою не гуляв.
Ох, дійсно… Ти знаєш, мені здається, що… -- на цих словах у Гени заблищали очі, -- що ти мені теж подобаєшся.
Я… я не знаю, що відповісти. Просто цього не передати словами… Загалом, я невимовно радий!
Я теж…
А можна я тебе поцілую?
Я не вмію цілуватися, -- сказала Катя і почервоніла.
Це не проблема. Якщо ти не проти, я тебе навчу. Тут немає нічого складного.
Ну добре, давай.
І вони поцілувалися. Це, мабуть, був найпрекрасніший поцілунок у світі. Як же вони кохали один одного! Пристрасно, жагуче, несамовито, кохали до останньої краплі крові. Про таке кохання, напевне, мріє кожен. Ось так круто змінилося життя дівчини, що навіть і не думала про кохання. Як то кажуть, ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш. Звісно, з цієї історії зі щасливим кінцем хочеться зробити певний висновок: умій цінувати того, хто без тебе не може, раптом це твоя доля, і не йди за тим, хто щасливий без тебе. І дійсно "Хто женеться за коханням – від того воно піде, а хто цурається його – до того воно прийде."
І наостанок я хочу усім побажати такої любові, єдиної любові на все життя, щоб ніхто іронічно не запитував "Чи є на світі кохання?", а ствердно відповідав на це питання!
