Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2598
Творів: 47259
Рецензій: 91985

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза продовження Мобілки

3. Макс

© Анатолій, 15-11-2010
(про те як Андрій познайомився з Максимом)
І знову він чекає її на зупинці. Ну що зробиш коли хочеться зустрітись а не знаєш як.
З’їздив до батьків додому. Там свої проблеми, свої клопоти, а йому до всього байдуже, у нього ж в голові Аня.
І навіщо оце марно чекати? Нічого з того не вийшло в п’ятницю. Але ж як ще її зустріти коли він навіть не знає де вона навчається, чи працює. Він і не знає де вона живе. Лише приблизно знає в якому районі, але що з того. Знає, що її звати Аня і все. От і лишається надіятись тільки на диво.
Можна правда чекати її на зупинці де востаннє бачився з нею, біля магазину, але при зустрічі як він їй пояснить чому він там опинився. Ось на цій зупинці він скаже, що все відбулось випадково, що він цим самим тролейбусом їде завжди до себе в гуртожиток.
Але чому ж він задумується про якісь виправдання. Невже їй не буде до того все одно, коли б раптом вони зустрілись. От виходить справа в тім, що тепер він себе почуває невпевнено і знову до нього повернулась зневіра в успіх. Залишилось тільки тупе бажання і ніякого інтелекту. Але чому ж при першій зустрічі він так почувався впевнено? Може тому що вона була не така неприступна, чи тому що він був для неї чимось потрібний.
Невже все зводиться до цього і нема ніяких високих почуттів. Ні не може так бути. Так було б зовсім нецікаво жити. Краще вже напевне брехати собі, чим тонути в багні фактів…
*****
Раптом гучно запищали колеса об асфальт. Хтось різко загальмував.
Вибачте відволіклась трохи і ледь не проґавила момент.
Автомобіль в’їхав в стовп. Шалений скрегіт металу об бетон і ще той писклявий звук від гальм у вухах, все змішалось в якийсь шум. Навкруги запанував хаос.
Завищали жінки. Заметушились люди на зупинці і кинулись в розтіч.
Андрій з захопленням все фотографує на мобілку. Якийсь чоловік намагається вилізти з розплющеного автомобіля, але не може відкрити дверей. У нього все лице в крові він судорожно намагається вилізти через вікно, ріжучи руки склом.
Раптом стався вибух і все запалало. Засмерділо смаленим м’ясом. Зібрався натовп. Хто підбігши намагався чимось зарадити, хто охав і втрачав свідомість, а хто просто спостерігав з цікавістю і фотографував на мобілку.
З маршрутки, що зупинилась поряд, вибіг водій з вогнегасником і почав гасити. Люди з маршрутки частково пішли у справах, але основна маса зацікавлено спостерігала за видовищем. А деякі навіть подібно Андрію, фотографували. І мало хто намагався чимось зарадити. Їм здається було навіть прикро, що водій хоче загасити полум’я і відняти в них видовище. Все ж таки життя таке монотонне і скучне.
Здається водію маршрутки вдалось загасити полум’я. Хтось напевне викликав швидку бо почувся шум сирен. Деякі пасажири допомагали. Двері напевне були гарячі, бо один помічник вхопився руками, щоб з під них дістати шофера, і певно обпікшись, відсахнувшись з страждальним лицем відскочив в бік. В натовпі хтось засміявсь.
Андрій перестав знімати. І сховав в кишеню мобілку.
Може його збентежило обгоріле тіло водія, яке смерділо як жарене порося.
Іноді неможливо передати на словах той цинізм і ту байдужість натовпу людей у великому місті.
Під’їхала швидка. Санітари забігали з носилками. Але здається вже надто пізно.
Водій маршрутки жорстко плюнув на землю і, злобно оглянувши юрбу глядачів, пішов до своїх пасажирів.
- Ви збираєтесь їхати, чи ми ще будемо тут півгодини стояти? – пожалілась якась жіночка водію.
- Та пішла ти, дурепа.
В маршрутці суміш сміху і нарікань.
*****
Незрозуміло чому Андрій не став намагатись чимось зарадити, а лишився на боці цікавих зівак. Напевно його так не навчили, чи може допомагати це складно, а натискати на кнопочки так легко і цікаво.
Його хтось торкнув за лікоть. Він оглянувся і побачив перед собою якогось хлопця. Він був коротко стрижений. Виглядав якось дивакувато. Вдягнений був гарно.
- Привіт. Я Максим – сказав незнайомець.
- Ми знайомі?
- Ні. Я хочу тобі дещо запропонувати.
- Що саме?
- Можеш показати, що тобі вдалось сфотографувати?
Звичайно Андрію було залюбки похвалитись своєю здобиччю, і він потягнувся рукою в кишеню за телефончиком.
І от те, що тільки-но було життям, тепер відбувається на маленькому екранчику.
Спочатку було видно зупинку. Потім мелькають голови. Потім якийсь шум і … «От, от вона врізалась в стовп. Ух ти.» Камера похитнулась і знову в кадрі щось незрозуміле. А! Це він підходить ближче щоб було краще видно. «А он дивись, видно що він ще живий. Він намагається відкрити двері. Он розбігаються люди. А от і та маршрутка. .. О бля. Фу.»
- Скільки тобі заплатити за це відео?
Андрій був трохи збентежений.
- Та я не для цього фотографував. Просто цікаво було.
- Яка різниця. Тобі завадять гроші?
- Добре. Скільки даси.
Максим витяг пару сірих бумажок і вложив їх Андрію в кишеню. Андрій був збентежений вщерть.
По блутузу4) скинули і на цьому справа закінчилась.
- Так як тебе звати?
- Андрій.
- Добре Андрій. Дай мені свій телефончик, коли щось подібне знайдеш подзвониш, а я тобі дам свій.
- Добре. А ти спілкуєшся через Асю?
- Буває. Давай і її.
- Ок.
І він пішов у напрямі метро. Він був худорлявий, середнього зросту. Але Андрію було уже все байдуже. Він вже думай де б знайти ближній обмінний пункт.
Тим часом швидка вже давно поїхала і замість неї приїхали евакуатори, пожежники і міліція.
Андрій пішов у справах
*****
От як добре що з’явились гроші.
Він згадав про Оксану і пішов шукати подарунок. Ані у нього в голові вже не було. Але не надовго.
«Ало. Привіт Оксана. Ти в себе»?
«Так».
«Я до тебе заїду. З мене шампанське і цукерки а з тебе вечеря».
«Добре, Андрюша, буду чекати».
*****
Чуже життя трагічно зникло. Цей інцидент перетворився в роботу. Робота перетворилась в гроші. Гроші перетворились в товар з яким люди будуть добре проводити час. Життя стало більш цікавим і динамічним. Круг замкнувся.
*****
І от знову він вдома. Оксанка чекає на нього. А в нього є для неї троянди, шампанське і шоколадні цукерки.
Смачно пахне вечеря. Запросили до столу сусідок Оксанки і сусідів Андрія і ще деяких знайомих. Відкрили шампанське. Відсвяткували день народження як належить хоч і заднім числом. Андрій подарував Оксанці диск Річі Блекмора5). Вона дуже рада. Поставили, і під спокійну музику продовжили вечерю.
Трохи пізніше всі пішли на кухню співати під гітару.
Коли вже було зовсім пізно Андрій і Оксанка залишились на однині.
*****
Понеділок закінчився і почалась ніч на вівторок. Це самий вдалий час щоб порозмовляти, вилити один одному наболіле на душі і просто посидіти в тиші і спокої.
- Андрюша, я тебе дуже кохаю. Я розумію, що мої почуття не взаємні і не виню тебе за це. Я просто хочу, щоб ти був щасливий. Вибач якщо я іноді буваю надто надокучлива, – в її голосі відчувалась чиста, не награна щирість. Її погляд був теплий і радісний.
- Я теж тебе люблю, Оксанко, тільки напевне якось по-іншому, як сестричку. Може це тобі буде тяжко сприйняти, але я дуже ціню те, що ти в мене така є. Я б дуже не хотів, щоб нас що-небудь розлучило, – він взяв її руку в свої і лагідно погладив.
- Я все розумію Андрюш. Я ж бачу і відчуваю набагато більше чим ти думаєш. Ти певно познайомився з якоюсь дуже гарною дівчиною? Правда? – допитливо дивиться в очі.
- Так. Вона мені дуже сподобалась, але я не знаю як мені з нею зустрітись, – і він розповів їй всю свою історію.
- Ти обов’язково її зустрінеш. Коли зустрів випадково одного разу, то буде і інший. Просто перед тим як будеш лягати спати подумай так: «Я обов’язково її завтра зустріну і проведу до дому. Я обов’язково домовлюсь про зустріч,» А ще краще візьмеш в неї номер телефону.
- Спасибі тобі, Оксанко за розуміння. – Він замріяно дивився на неї і вірив, що ніби її слова обов’язково мають бути чистою правдою. І вже тільки цього достатньо, щоб все стало чудесно.
Він з захопленням продовжував:
- Вона така гарна і хороша дівчина. Коли з нею познайомишся, то сама побачиш, – він гладив Оксанку по руці, грався з її світлими пасмами волосся, а поглядом був десь далеко. Нажаль його серце належало іншій.
Хоча їй було приємно, що він сьогодні з нею, що він попіклувався про свято і подарунки, але десь в глибині душі їй щось підказувало що це ніби остання пісня її щасливого життя. Незабаром прозвучить заключна нота і звук обірветься, потонувши в глибоку, страшну і холодну тишу.
Вона сумно глянула на Андрія і промовила:
- Вже напевне пора розходитись відпочивати.
- Так напевно. – спокійно відповів Андрій. І дещо подумавши додав:
- Оксана, ти дуже гарна дівчина. Я думаю в тебе все теж буде добре…
- Не хвилюйся. Мені і так нічого. Я щаслива. Краще гірке щастя ніж буденна нудота.
Він поцілував її в лоб і відпустив руку. Вона поцілувала його в щоку і усміхнувшись пішла до себе.
Якби він бачив її очі, то напевне не був би такий веселий і безтурботний. Побачив би в них сльози і чорну скорботу. Зрозумів би, які страждання він їй спричиняє, і поступово віддалився б від неї, щоб зменшити біль її душі.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.64746785163879 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …