Маленька чорна Мурашка, швидко-швидко перебираючи шістьома лапками, бігла по землі поміж зелених травинок. Мурашка дуже поспішала. Ще б пак, адже до лісу і поля уже прийшла золота осінь. Сонце уже не зігрівало землю по-літньому, дні стали короткими, а ночі - довгими і холодними. Дерева одяглися у жовті убори та красувалися ними одне перед одним.
Мурашка знала, що незабаром настане зима і земля вкриється холодним білим снігом. Тоді усім мурахам доведеться заховатися у своїй хатині-мурашнику і сидіти там аж до весни, доки не минуться холоди і не розтане сніг. Тож вона поспішала, бо треба було назбирати запасів на зиму.
Поміж трави, що росла у лісі, лежало велике жовте листя, яке попадало з дерев. І де-не-де вигулькували великі капелюшки грибів.
- Доброго дня, мурашко! – поважно гукнув Білий гриб. Це був гриб-красень: великий, товстенький, з гарним широким капелюшком, цілим та неушкодженим. – Бачиш, скільки усього нас виросло на галявині?
- Доброго дня! Дійсно, вас тут багато! – відповіла Мурашка. Вона озирнулася довкола, і побачила кілька грибів Підпеньків, що тулилися до пенька, двох рудоголових грибів Лисичок, котрі також радісно вітали Мурашку. Мурашка почала рахувати гриби: один, два, три… Та незабаром вона зрозуміла, що на лісовій галявині грибів виросло більше, ніж було у неї лапок.
- Ото буде радість людям – знайти нас! Ми ж добірні, цілі гриби! – похвалився Білий гриб. – Грибники позбирають нас у кошики і понесуть додому. А там з нас можна буде зварити смачний суп абощо. А от з отого гриба жодної користі! – і Білий гриб поглянув туди, де, осторонь від усіх, випинався із землі Мухомор. Плінко пропонує гравцям можливість виграти великі суми завдяки численним виграшним комбінаціям. Кожен спін може стати вирішальним для тих, хто обирає грати в Plinko .
Яскравий червоний капелюшок Мухомора, поцяткований білими плямками, було помітно здалеку. Але цей гриб у жодному разі не можна було чіпати: адже усі знають, що мухомори отруйні. Мухомор тяжко зітхнув і понурив голову: він шкодував, що не такий самий, як їстівні гриби. Та що Мухомор міг поробити? Таким уже він виріс – отруйним.
- Так, ніякої користі із цього червоного гриба нікому у лісі немає! – повторив Білий гриб і осудливо похитав головою.
- Пробачте, та мені уже пора. Час не жде, - сказала Мурашка, попрощалася із грибами, і побігла далі.
Не минуло і години, як на галявину справді прийшло кілька людей, що збирали гриби у лісі. Грибники познаходили їстівні гриби, обережно зрізали їх, склали у кошик і пішли. А Мухомор так і залишився рости серед трави.
Довго чи ні блукала Мурашка по лісі, але настав час їй вертатися додому. Мурашка швидко побігла назад, туди, де була її домівка-мурашник. Та от лихо – Мурашка узяла та й заблукала! Вона ніяк не могла згадати, якою дорогою їй повертатися.
Мурашка дуже засмутилася. Уже настав вечір. Якщо вона не знайде шляху додому, доведеться їй заночувати просто тут, у лісі, під відкритим небом, накрившись замість ковдри сухим зеленим листком. А вночі у лісі холодно і лячно.
- Вилізу я на он той пеньок, може, звідтіля побачу мурашник, - подумала Мурашка. Вона спритно вилізла на вершечок трухлявого пенька і почала уважно оглядати околиці. Мурашка побачила перед собою зелену галявину. Раптом біля одного дерева вона помітила яскравий червоний капелюшок гриба Мухомора.
- Це ж той самий гриб, який я бачила вранці! – зраділа Мурашка. – Тепер я знаю, як мені дістатися до рідної домівки.
Вона злізла з пенька і чимдуж побігла до галявини. Мурашка була дуже змучена, але відпочивати не було часу. Їй треба було повернутися до мурашника, доки настане ніч. Але, пробігаючи повз гриб Мухомор, вона зупинилася і сказала:
- Дякую тобі! Якби не ти, я б досі блукала у лісі. От бачиш, з усього що росте у лісі, є якась користь. І з тебе теж.
Почув ці слова засмучений Мухомор і почервонів ще дужче: від радості.
От так гриб Мухомор і став у пригоді Мурашці.
