Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2598
Творів: 47259
Рецензій: 91985

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза (повість трилер)

МОБІЛКА 1

© Анатолій, 04-11-2010
ЧАСТИНА ПЕРША

11-Й ТРОЛЕЙБУС
(в якій розповідається про те, як несподівано можна зустріти свою долю і як треба не випускати її з рук, міцно тримаючи за хвіст)

епіграф (Хочеш щоб замість гудків друзі чули приємну мелодію?
Відправ СМС на номер 1212, та загрузи стильний рингтон.)

1 Знайомство

(про тем як наш герой і героїня познайомилися)

Мобілка наполегливо лізе в життя. Рве тишу дзенькотом і неприємною вібрацією. І ніхто не має сил противиться їй, немає сміливців, здатних її ігнорувати. І не намагайся пручатися. Пальці самі слухняно лізуть у тісну кишеню джинсів і тиснуть на кнопочки...
«Ало. Привіт. Мені потрібна твоя допомога сьогодні. Коли ти зможеш під'їхати?» - почувся спокійний дівочий голос.
«Можу зараз.» - сказав Андрій у відповідь.
«А ти де?»
«У районі Печерська.»
«Тоді простіше добратися 11-м.»
«Спасибі. Я в курсі. Незабаром буду.»
«Чуєш...»
Гудки.
*****
Все почалося як звичайно на зупинці тролейбуса №11.
Дівчина середнього зросту, з темним гарними волоссям, стоїть осторонь від всіх інших пасажирів.
Юрба чекає довгоочікуваного тролейбуса.
Якби придивитися до неї уважніше, то можна помітити в її карих очах втому та байдужність до навколишнього світу.
Утомилася бідолашна. Важкий день сьогодні видався. Усе не ладиться, у строки не вкладається, та й ще, як на зло, почався цей неприємний холодний дощ. Весняні туфлі вже давно промокли, куца курточка нічого не гріє, та й взагалі все дуже погано.
Як би не простудиться чого доброго, а то як потім на роботу завтра йти, та й ще в такий відповідальний момент. Кінець кварталу все ж таки.
Назвемо цю чорняву бідолашку Симпатяшкою. Це буде головна героїня розповіді.
Симпатяшка і правда дуже симпатична, струнка, з дуже гарними аристократичними рисами обличчя та чудовим доглянутим блискучим волоссям. Хоча зараз вона виглядає дещо замученою, але вона, насправді, дуже гарна дівчина, незважаючи на те, що іноді тупить. Вибачте будь ласка. Робить дурощі. От як сьогодні наприклад вдяглася дуже легко, понадіявшись на перші ненадійні сонячні промені, а тепер замерзає. Але я вже дуже відхилилась від зупинки тролейбуса.
Почнемо все по порядку.
*****
Стало ще холодніше, коли дощ змінився снігом. Який жах. З ранку було тепло й сонячно, перший тиждень весни, а тут заметіль. Буває ж таке.
Наша Симпатяшка, вся знітившись, терпляче виносить непогоду. Вітер злобно засипає мокрим снігом за шию і порошить очі, що аж важко дивитись.
Хоча б хтось поділився парасолькою і захистив бідолашку від холоду. Ні, нікому немає справи до неї. Усі квапляться, всі штовхаючись лізуть через голови у тролейбус, лаючись і сопучи. А вона стоїть і чекає, тому що 11-й як завжди затримується в пробці.
Гілки дерев сумно колишуться під поривами вітру. Обморожені бруньки жахають своєю сумною долею. Ноги вже не відчуваються.
І якби це була казка, то приїхав би принц на білому коні й накинув би їй на плечі теплу шубу й відвіз би в замок до гарячого каміну. Але реальність банально жорстока. Нікому немає справи до Симпатяшки. І вона стоїть собі самотньо на зупинці й замерзає і навіть не плаче, від утоми в неї на це нема сили.
Тонкі пальці судорожно прикривають комір куртки до шиї, хоч як-небудь сховатися від снігу, хоч трішки вкритися, причаїтись у волоссі, поринути думками до сонця.
Нехай отой дорожній ліхтар буде сонцем. Воно зараз далеко й тому прохолодно. Але воно обов’язково припливе до нас. Наближаючись воно буде зігрівати все сильніше і м'якше. І спокій очікування заспокоює душу і гріє серце.
Але раптом наплила зла хмара й з'їла небесний ліхтар і сказала, що «вже все, хана, і світла більше не буде й усі помруть.» Так стало, раптом, самотньо й сумно. Застигло серце, застигли думки, застигли сльози в очах. І тільки час біжить байдуже й повільно відбиваючи ритм життя.
*****
І раптом з юрби вийшов молодий хлопець у навушниках і подав їй парасольку.
- Спасибі. - невиразно проговорила Симпатяшка, зуб на зуб не попадав.
А він все одно нічого не почув і під ритм «Ельзи»1) зник знову в юрбі.
Стало так тепло. І не те щоб парасолька дуже вкривала від непогоди. Зігрівала увага, співчуття, доброта незнайомця.
*****
«Де ж він подівся? От вже здається мій тролейбус під'їжджає. Йому ж треба парасольку повернути». Подивилася швидким поглядом навкруги, а його немає. Ще б пак, вона навіть і забула як він виглядає, думки заморозилися.
«Ні. Це не 11-й. Ну де ж він?».
Час намотує нерви на лікоть. Вітер намагається вирвати парасольку із рук і упитися снігом у волосся. Мороз б'є по руках і ногах.
Ну де ж він. Де цей тролейбус.
- На, - незнайомець подав їй стаканчик гарячого капучіно, і взяв у неї з холодних рук парасольку.
І вони стоять і п'ють капучіно і дивляться один на одного. І їхні серця б'ються в такт, хоча вони цього ще не знають.
*****
Сумний тролейбус, весь брудний, у снігу, поспішає до своїх замерзлих пасажирів. Він стрімко рве вогнями фар темряву ночі. Радісно поспішає, вирвавшись із пробки, щоб забрати наших героїв і відвезти їх додому.
І от уже нарешті вона в затишному і теплому тролейбусі. Вона дивиться на того незнайомця крадькома, і зустрівши його пристрасний погляд соромлячись відвертається. А на наступній зупинці людей зайшло ще більше. І вже не тільки стало тепліше а й стало жарко і душно.
Він високий і сильний. Стримує штовханину і їй біля нього затишно і спокійно. Хоча вони ще ледь знайомі, точніше зовсім незнайомі, але неспокійний зовнішній світ зближує їх як водоворот зближує піщинки в центрі і крутить ними граючись.
Він хоча вдягнений без особливого смаку, якійсь простий светр і дуже потерті прості старі джинси, але від цього він не ставав негарним, хіба лише здавався смішним.
Вона дивиться на нього, на його зображення в вікні тролейбуса, як він то дивиться кудись в далечінь, то знову пильно слідкує за нею. І от нарешті йому прийшла в голову слушна думка - зняти навушники.
- Я на наступній зупинці виходжу, – сказала чорнява Симпатяшка.
Її голос приємний і ніжний. Дещо правда занадто тихий. Він нахилився до неї, щоб краще чути.
- Я проведу тебе. На вулиці ще дощ…
- А вам це не дуже важко?
- Ні. Моя через одну. Все нормально.
Вона кивнула в знак згоди. І усміхнулась, чим показала вдячність. Він теж усміхнувся простодушною усмішкою.
*****
Згодом вони вийшли на зупинці. Він подав їй руку, чого зазвичай не робив. Дощ хоча й не капав на голову, але заливав всі дороги. Тому ноги враз стали мокрі.
Їй треба до магазину. Вони швиденько побігли до входу в яскравий супермаркет.
- Мені дещо треба купити, – промовила чорнявка щось шукаючи в сумочці.
- Я можу тебе почекати.
- Ні не треба. Я буду довго вибирати і мені буде ніяково, коли ви будете витрачати стільки часу, чекаючи на мене. Я краще якось вже сама.
Він не дуже засмутився і вже збирався йти, але ніби дещо згадавши:
- Давай хоча б познайомимося. Мене звати Андрій а тебе?
- Я Аня. Хм. І правда якось дивно вийшло, стільки їхали разом і не знала як вас звати.
- Чому ти мені викаєш?
- А культурні люди не тикають без дозволу.
- Вибач, я такий як є.
- Ні все нормально. Мені вже треба йти. Бувай.
- Пока Аня. Радий був познайомитись.
- Пока.
*****
Андрій пішов далі. До гуртожитку ще залишалось хвилин тридцять.
Ніч обгорнула місто. Під ногами грязь. На голову капає дощ. Дуже холодно і сиро.
Ліхтарі крадькома освічують мокрі тротуари, відбирають тихцем у ночі її темноту. Але все одно чорні калюжі пожирають все світло. Ніби це не калюжі а дірки в землі. Підійдеш надто близько, ненароком підсковзнешся і падаєш в прірву. І треба пройти, обходячи ці чорні плями. А черевики уже зовсім мокрі.
Час нестримно біжить і вже хочеться спати. Хочеться, щоб з носа не текли соплі. Треба буде приготувати чаю, щоб хоч не застудитись ненароком.
«От вже й скоро вийду на пряму вулицю по якій ще трохи і потім треба буде звертати до гуртожитку.»
Кажуть, що коли вночі йдеш, то набагато швидше проходиш ту ж відстань ніж коли йти вдень. Може це й так, а може час один і той же,тільки вдень увага більш зосереджена на довкіллі, а вночі думки в основному наполовину змішані зі сном. Тому напевне вночі здається час йде швидше і тому й швидше долається відстань. Але це не зовсім до теми.
А тут треба звернути через двір. Він знає, що там є кілька каналізаційних люків, які ніколи не закриваються. Хоч би не впасти. Обережно йде, повільно, акуратно відводячи рукою низько висяче гілля. Парасолька заважала і він її згорнув, хоча дощ був значний.
*****
Раптом щось зашурхотіло десь низько біля землі. Андрій зупинився і прислухався. З під землі чулись звуки. Здається це була якась жалібна розмова. Він пригледівся, але нічого не побачив. Кроків за кілька попереду він чітко побачив дірку в землі.
Випадковий автомобіль на деякий час освітив дворик. Він зробив декілька кроків далі. Звуки з землі знову почали долинати. Може хтось провалився в дірку і опинився в прірві, може хтось уже перебуває десь посеред світів і стурбована душа бурчить шукаючи спокою. Стало якось моторошно, та ще й цей монотонний холодний дощ.
Але от він чим далі прислухається, тим чіткіше чує голоси. Здається розмова якихось хлопців. Розмова ніби затихла. Стало зрозуміло з розмови, що там в темряві хтось знайшов затишок і ліг ночувати.
Андрій пішов далі. Згадалось як він бачив по телевізору в новинах, коли показували, що в містах бездомні діти живуть в теплотрасах під землею. Якось стало незатишно, коли він подумав про подібну свою участь. Як так можна жити?
Тяжко від таких думок. Тяжка стала куртка - намокла вщент. Вже не дуже спостерігаючи за дорогою, він швидше пішов геть. Захотілось додому, де тепло і сухо.
В далині вже виднілись яскраві очі гуртожитку. Хоча було пізно, але там як завжди ніхто не збирався спати. Там життя тільки починалось.
*****
Зайшов в кімнату. Хлопців десь не було хоча напевно десь в гуртожитку коли кімната відкрита.
Оксана сидить в нього на ліжку і читає. Вона вдягнена в халат. Чекає на нього, щоб переконавшись що все гаразд, йти до себе спати. Волосся в неї мокре і темне, з русявим волоссям завжди так буває. Після душу ще не встигло висохти. Читає напевно якийсь конспект на завтра, чи може щось інше. Так, здається якусь бульварну книжку. Побачивши Андрія відкладає детектив, і пристрасно спостерігає за ним деякий час. Допитливо дивиться як він знімає куртку і сідає в протилежному куті кімнати на стілець.
В кімнаті мало світла. Світить тільки настільна лампа.
- Ти хоча б попередив, скільки можна чекати? – сердито мовила Оксанка.
- А хто тебе просив?
- Придурок, – розгнівавшись буркнула Оксана і направилась на вихід. Коли проходила біля нього він злегка перегородив їй дорогу і спитав.
- Я не зрозумів. Що це таке. Бачиш яка погода, як я міг швидше доїхати.
- А міг би попередити по телефону? Чи тобі вже пофіг все. Я може за тебе вже тут вся знівечилась, – її голос тремтів.
Оксана не любить сваритись. Вона або плаче або намагається загладити конфлікт.
- Це твої проблеми. Я хочу чаю і спати, – промовив він спокійно і холоднокровно, роздягаючись.
Його дуже нервувало те, що вона збирається скиглити. Він навіть не замислювався наскільки болючою іноді буває байдужість. Краще б вій накричав на неї чи хоча б як відреагував, тільки б не показував, що вона для нього пусте місце. Ніби розмова що з нею що з акваріумною рибкою його однаково б цікавила.
- Може тобі ще й туфлі зняти і одяг висушити? – проязвила Оксанка, розсердившись своєю нетривалою злістю.
- Ні я якось сам, – посміхнувсь Андрій.
- Андрій. Що сталось? Чому ти мене мучиш. Розкажи що в тебе сталось? Чому ти такий засмучений, – підійшла до нього і погладила по голові лагідно посміхаючись.
- Та відчепись. Шо ти мене гладиш? Достала вже. Іди до себе. Я що тобі кіт якийсь чи що? – Відштовхнув її грубо від себе.
- Ну ти й Дурак, – закричала крізь сльози і вибігла грюкнувши дверима.
Він лишився на самоті і навіть ті останні події не вивели його зі стану якогось оціпеніння. Він ніби все ще був десь між землею і тим світом звідки чулись голоси.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.37218999862671 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …