Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47439
Рецензій: 92260

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Сухі сливи

© Михайло Гафія Трайста, 15-10-2010
Перед сільською радою зібралися зараз усі: і мале, і велике, і старе - все село. Чоловіки стоять попід високою тополею. Курять, розмовляють, одні з них посідали прямо на траву, а жінки, як жінки, - то кричать на весь рот, то шепче щось дуже цікаве кума кумі на вухо, строго наказуючи, щоб та нікому не казала те, що зараз почула, а кума відповідає, як завжди: «Що ви, кумо, хіба я не знаю язика за зубами тримати?!».
Люди гомонять, прогнозують, очікуючи, адже сьогодні судитимуть Івана Чорнія. Сам жид Мендель подав його до суду на «ампачуїре»1, як то кажуть, а за що - мало хто й знає. Одні говорять, що через якісь гроші, другі - що за дрова, треті - що за якісь сливи. Кожен щось чув, та ніхто не знає справжньої причини.Тільки стара Митриха кричить на все горло, що не через гроші, ні за ніякі дрова чи сливи Мендель подав Чорнія на «ампачуїре», а за те, що Чорній вибив Менделю чотири зуби, бо спіймав жида у своєї невістки Василини. Звідси пішли інші сперечання між людьми. Одні заступалися за Івана Чорнія, говорячи, що він чоловік бідний, живе в злиднях і не має звідки віддати Менделю позичені в нього гроші, інші були на стороні Менделя, бо, мовляв, через таких, як Чорній, Мендель не хоче позичати гроші чесним людям.
- Мендель, Мендель, іде Мендель! - пролетів поміж людьми шепіт, і весь гамір одразу потах, немов великий вогонь, коли хтось виллє на нього відро води. Ті, хто сидів, повставали і почали кланятися Менделю:
- Здорові бе-сьте були, пане Мендель!
- Бе-сьте жили повік, пане Мендель!
- Многая і благая літ, пане Мендель! - лунало звідусіль.
- Слава Ісусу Христу, товаришу Мендель! - загудів жартівливо бас Георгія Грещука.
Розлився дружній регіт, бо всі добре знали, що Мендель не вірить в Ісуса Христа, а відколи став ко¬муністом, говорить, що Бога немає. «Людям Бог в кишені, - каже він. - Є гроші в кишені, має чоловік і Бога, кишеня порожня - він не має Бога».
Мендель тільки люто поглянув у сторону Грещука і увійшов до сільської ради. Через кілька хвилин появився й Іван Чорній, та не сам, а з начальником міліції Дочинцем.
- Слава Ісусу Христу! - вклонився Іван громаді.
- Слава навіки Богу Святому! Добре, що ти, Іване, відлупцював жида! - відповів за всіх Грещук. Іван нічого не відповів, а, нагнувши голову, зайшов до сільради.
Іванові заперло духа, коли, переступивши поріг, побачив стільки панства за столом. Був там і пан бирув, і пан секретар, і пан вчитель з Великого Бичкова, та ще й якийсь панок з рудими вусиками, ма¬буть, із Сиготу, бо дотепер він його ні разу не бачив.
«Ці всі зібралися мене судити, не минути мені тюрми. Якого біса треба було мені так побити жида? Клятий жид, дивись, чого йому захотілось, молодого тіла моєї невістки Василини. Якби про це дізнався мій син Микола, то не залишив би жида живим. Добре, що Василина сказала мені, а не йому, бо... Хи¬тра молодиця, жиду обіцяла, що буде чекати його на хліві, бо Микола в бутині, а мені розказала все, і я виліз на хлів жида чекати. А коли той з'явився, то дав йому добряче, більше не буде Василину чіпати, а зі мною вже що буде, те й буде, відсиджу своє, та й годі!».
- Вуйку Чорній, знаєте, чого ми вас сюди запросили? - перервав Іванові думки мер.
- А як би не знав, знаю! - відповів Іван сміло.
-  Ну, коли знаєте, то добре, признайтесь, в чім ви провинили товаришеві Менделю, й ми розко¬лотимо тут вашу справу, а ні - майте гадку, бо Мендель може вас подати до Сігетського суду, а там, знаєте...
- Знаю, знаю, пане бирув, - перервав його Іван, радий, що обійдеться й без того, щоб сісти в тюрму за клятого жида.
- Ніякий я вам не пан бирув, а товариш мер, зрозуміли?
- Зрозумів, пане бирув, як мені не розуміти.
-  Добре! А тепер признайтесь, в чім ви винні перед товаришем Менделем, а ви, товаришу секретар, записуйте все!
-Та знаєте, чесні паночки... - почав Іван.
- Товариші!.. - загримів на нього панок з рудими вусиками.
- Та знаєте, пани товариші, тепер надворі велика духота, і я, на свою біду, кажу невістці: «Василино, постели мені на хліві, я там буду спати...».
- Не плетіть ви нам тут всяких дурниць, що нам до вашої невістки і яке нам діло до вашого хліва! - знервувався мер.
- Як то, яке вам діло до мого хліва? - запитав Іван, здивований. - То ж в мене у хліві я бив пана Менделя, так бив його, що аж зуби вибив.
- Що ви зробили? - мало не прикусив собі язика мер.
- Як, то ви?... - витріщив очі секретар. А товариш Мендель казав, що впав з драбини й так вибив собі зуби.
- Так-так, шановні товариші, я впав з драбини і вибив зуби, я не знаю, що він меле! Він хоче мене скомпрометувати! Не вірте йому, шановні товариші!
- Як то, я не вас відлупцював у мене у хліві, пане Менделю?
- Ні, ні, Іване, не мене! А що мені шукати у вашому хліві?
- Ні, пане Мендель, то ви були. А що ви там шукали, знаєте добре й самі.
- Ні, не був я, не вірте йому, товариші, він бреше, я готовий присягти хоч би й перед священиком Русінком! - розлютився Мендель.
- Мендель! Не забувайте, що ви комуніст! - гримнув кулаком об стіл секретар партії, який прибув із Сігету, щоб захищати його права.
- А до того ж, ви не були ніколи християнської віри, - додав мер. - Ну, вуйку Іване, розказуйте далі, як то було?
- Та як було? Так було, дорогі паночки...
- Товариші! - гримнув кулаком об стіл секретар партії.
- Так було, дорогі паночки-товариші. Сплю я собі у хліві, без ніякої жури, і якраз мені приснився старий небіжчик Іван Кленишин, я з ним дрова продавав у Радівцях...
- Не меліть нам тут дурниць, а говоріть, як було з товаришем Менделем? - крикнув на Івана мер.
- Не вірте йому, шановні товариші, бреше він, не вірте, то брехня, я вам даю слово честі, слово комуніста...
- Годі, товаришу Мендель, тепер вуйко Іван має слово. Розказуйте, вуйку, - звернувся до Чорнія мер.
-Татак, як кажу. Якраз приснився Іван Кленишин...
- Чорт би забрав того Івана Кленишина, та й вас з ним! Говоріть, що було з товаришем Менделем!
- Та що було? Мендель виліз до мене на хлів і почав мацати в потемках, та коли намацав мої ноги, то кинувся на мене і почав мене обнімати й цілувати...
- Бреше він, шановні товариші, не вірте, він хоче мене скомпрометувати.
- А звідки, вуйку, ви знаєте, що то був Мендель, адже ви самі кажете, що там було темно?
- Так, так, правда, я не міг впізнати, хто то був, але на другий день вранці я дізнався, що то був пан Мендель.
- Як ви дізналися? - поцікавився мер.
-Татак- вранці знайшов цей годинник із золотими ретязями. Я багато разів бачив цей кишеньковий годинник у пана Менделя. - Іван витяг годинник з досить масивним золотим ланцюжком і поклав на стіл перед ними. Мендель витріщив очі й почав жалібно ковтати повітря, як риба на сухому березі.
- Це ваш годинник, товаришу Мендель? - запитав секретар партії.
- Н-н-ні, не мій, в мене такого годинника не було, мій був трохи менший, ніж цей, - збрехав Мен¬дель, почервонівши, мов рак.
- Подумайте добре, товаришу Мендель, цей годинник з ланцюжком - ціле багатство!
-  Ні, ні, ні, не мій це годинник! - заперечував Мендель. - Я вже сказав, що мій був менший за його.
- Чому ви говорите, що був? У вас вже немає годинника? - поцікавився секретар партії.
- А-а-а, я його подарував внукові ще цієї весни, коли приїжджала до мене дочка з Бухареста.
- Добре, товаришу Мендель. Нас не цікавить, кому ви подарували вашого годинника. Якщо це не ваш годинник, тоді, вуйку Іване, залишайте його собі за те, що на вас вночі напали й обцілували. Ми вас не через те сюди запросили.
- Нi? – витріщив oчi Iван.
- Ні! - повторив мер. - Чи не так, товаришу Мендель?
- Так, так, шановні товариші, та де би він мене бив? Це я з драбини...
- А тоді якого біса ви мене сюди запросили так гарно, ще й з міліцією за спиною? - перервав Мен¬деля Чорній.
- Вас Мендель дав до суду за сливи, - уточнив мер.
- За сливи? Ха-ха-ха... - розреготався Чорній. - А я думав, що сяду в тюрму за те, що побив пана Менделя. Але ж і дурний я!
- Бреше він, шановні товариші...
- Тихо! - гримнув мер. - Слухайте, вуйку Іване, ви взяли від Менделя триста леїв й обіцяли дати йому митер1 сушених слив.
- Так, пан Мендель казав мені, щоб я йому дав митер сухих слив, і я таки другої днини повіз йому митер добрих сухих слив.
- Бреше він, товариші, він мені...
- В мене є свідок! - перебив його Чорній. - Я найняв Ілька Руснака з волами, і він повіз пану Менделю сливи.
- Та він мені, товариші, привіз один митер сухих сливових дров!
- А вам хіба сирих треба було? Я для вас сирі сливи не рубатиму, ви ж самі просили сухих.
- Мені треба було слив - плодів, сушених у шушни!
- Та Бог з вами, Мендель, ви казали митер сухих слив, а я подумав, що сухих сливових дров.
- Та хіба митер дров коштує триста леїв? - закричав розлючений Мендель.
- Я так і думав, який дурний Мендель, що платить стільки грошей за митер сухих сливових дров.
- Годі! - припинив їх мер. - Вуйку Іване, якщо ви обіцяєте повернути товаришеві Менделю триста леїв, то на цім ми закінчимо наш суд. Готові повернути гроші товаришеві Менделю?
- Та готовий, як би ні, якщо пан Мендель мені подарував ще й свій годинник із золотими ретязями.
- Він бреше, товариші, це не мій годинник...
- Досить! - перервав їх мер. - Вуйку Іване, ви вільні, а завтра принесете до міліції гроші, і товариш Дочинець віддасть їх товаришеві Менделю.
- Добре, паночки дорогі, - сказав Іван, прямуючи до виходу, та коло дверей вдарив себе рукою по чолу, - ой, який я забудькуватий!
- Що ще там ви собі надумали? - запитав мер.
- Забув вам сказати, що окрім годинника, я знайшов у сіні й протез із чотирма золотими зубами, та, мабуть, вас це не цікавить, - сказав Іван і вийшов надвір.

1. Ампачуїре – місцеве судове примирення.
2. Митер – сто кілограмів.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Гумор аж цвіркає

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 22-10-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Долик, 19-10-2010

Діалоги

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Та, що марить, 16-10-2010

Дуже колоритно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 16-10-2010

Принаймі тепер знатиму,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 15-10-2010

Оце яскравий приклад...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 15-10-2010

Ого!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Z, 15-10-2010

Цікаво!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 15-10-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.7656939029694 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …