Два верблюди зустрілися в оазі в Аравійській Пустелі. Йшли караванами в різні боки, але на ночівлю опинилися в одному стійлі.
- Привіт! – Сказав один верблюд іншому.
- Привіт! – Відповів той. – Спека ще та!
- Еге!
А на ранок вони розійшлися. Один відправився зі своїми в Єгипет, а інший – зі своїми в Дубай. Туди його власник віз килими для внутрішнього убранства хмарочоса Бурж Дубай.
- А той верблюд нічого так! – Подумав верблюд, що відправився в Єгипет.
- А нічого так тваринка! – Подумав верблюд, що відправився в Емірати.
І, як завжди трапляється в таких випадках, спогади про ту зустріч заполонили фантазію двох цих представників загону парнокопитні.
- Ну чому! Чому я такий недорікуватий? – Корив собі один верблюд.
- Чому я такий невдаха? – Дорікав собі інший. – Лиш тільки зустріну когось приємного, так одразу якісь нісенітниці верзу! «Спека ще так»! Що за дебілізм? Розмовляти про погоду! Авжеж, тут спека! Це ж пустеля!
Верблюди – вони такі тварини, що можуть не пити на те їсти цілими місяцями. Їм вистачає запасу, зібраного під час стоянки де-небудь в оазі. От цим двом верблюдам і вистачило нетривалої зустрічі десь в Аравійські Пустелі, аби потом місяцями думати один про одного.
- А от зустрінемося ми! – Думав верблюд, підходячи до околиць Каїра. – А я такий опа – букет! Ну, а потім у кіно, місця на задньому ряді залу. Романтика!
- А от зустрінемося ми! – Думав верблюд, стоячи на пограпереході між Саудівською Аравією та Об’єднаними Арабськими Еміратами. – А я скажу – давай побігаємо по пустелі. Ну а там у пустелі, де ніхто не бачить, можна чим завгодно займатися!
Минув час. І верблюди вже не могли думати ні про що інше, як один про одного.
-Ну, чому ми так мало часу провели разом, а? – Плакався сам собі верблюд в Каїрі. – Але нічого! От підемо ми назад! Зустрінемось у тій же оазі, і я тоді вискажу всі свої думки, всі свої почуття!
- А що б було, яки я тоді сказав не «Спека ще та!», а «Ти чудово виглядаєш! Давай зустрічатися!» - Роздумував верблюд, крокуючи шикарними проспектами Дубая, не звертаючи уваги на навколишню красу. – Але нічого, скоро ми зустрінемось у тій оазі, й тоді нічого мені не зашкодить!
Вони зустрілися у мандрівному зоопарку в маленькому містечку в Запорізькій області. Їх власники вирішили, що часи верблюдів пройшли, продали свої стада за безцінь та придбали по позашляховику.
Худі, голодні, лишайні верблюди зразу впізнали один одного. Вони ж стільки часу мріяли про цю зустріч! Верблюди стали поруч, принюхалися та тяжко зітхнули. Обидва виявилися самцями.
