Знову все по колу? Невже знову? А так не хочеться...
Шалено кудись біжу, поспішаю...
Будинки проходять повз, минаю дерева, людей, магазини...
Сонце..., воно все не заходить...
Нестримно б`ється серце, дихання спокійне, очі... блукають. Такі сірі і такі самотні.Десь поряд у відлунні тиші лунає байдужа і така рідна мелодія скрипки.
Пусто.
Ці стіни давно стали нецікавими. Стеля, мов Дамоклів меч звисає..., ні, дивиться спокійними лампами, а чи довго? Чи довго? Раптом разючий скрип, скрегот, мелодія стала гострою і недоладною. Порвалась струна. Струна така тонка, така твоя... Ти її просто перерізав ножицями десь глибоко в моєму серці. Лишилась порожня склянка тепла. Ти забрав все. Просто взяв і пішов. Фальшива мелодія і та замовкла. А що я? Як та склянка – пуста. Виски тривожать звуки бридкої флейти, очі тужливо кліпають... Закрились... З під них вибігла сльоза... Ти ніколи не бачив як плаче скло... І не побачиш, дарма... З вікна подув вітерець і сльоза покірно скотилась по склянці... впала, а цього ніхто не почув. Прикро.
А ти? Так не хочу про тебе навіть думати... Все в минулому... твоя посмішка, обійми, поцілунок, руки, очі, твої слова, які летіли до мене лише декілька хвилин тому, і вони в минулому! Жаль, що я не можу все це записати незрозумілим почерком на листок із зошита в клітинку та викинути геть. Жаль? Та ні, це все наче вибито на сторінках душі і неможливо забути...
Дощ...
Чую, як його краплі виграють на новому фортепіано підвіконня...
Відкрию вікна і хай летять сюди, ті холодні, недолугі краплі літнього дощу... Хай змиють з мого обличчя дотик твоїх долонь, напоять мою спраглу душу чимось чистим та природнім... Візьму склянку і дощ наллє до неї життя, нове життя... Знову повна? Вип`ю... Відчую як вуст торкнеться прохолода, всміхнусь, відчую вітер... Жива!
Я ще жива. Піду гордою ходою крізь теперішню кімнату в майбутнє. Почую звабливий саксофон, дивитимусь як та мелодія наповнить склянку п`янким вином і буду щасливою. Моє тіло повільно рухатиметься стінами рожевого затишку, шовкова сукня лоскотатиме руки, посмішка... Вільна!? Мелодія додаватиме темпу і буде така красива... А я згадаю тебе, згадаю, коли тікатиму весняними бульварами від саксофона і від себе самої... Розіб`ю склянку і стану болючіша мов сама печаль. Покину стіни і вільно танцюватиму під свіжим дощем палке, відчайдушне,... самотнє танго... під звуки... серця... І згадуватиму тебе єдиного, бо ту тонку струну клавіші не заміняють. Життя...
