-Уявіть собі, позавчора ми зустрілись, я саме йшла до кавярні, як побачила того, хто мав би бути батьком моїх дітей.
Він спускався зі сходів, здається трохи вищий за мене, і… і наші погляди перетнулись.
Це тривало довго-довго, може вічність?
Ми відразу всез розуміли, і він, і я.
Та коли ми порівнялись, то в останню мить, якраз перед перед кінцем безкінечності, він змінився.
Відчула, що йогопроймає жах, він і далі все розумів, та я вже ні.
- Слухайте, я нічо тоді не розуміла, як, як я могла?
Тепер, пючи солену каву, і палячи гірковато-промоклі сигарети, я мушу закінчити оцю розповідь.
Все було просто банально.
Я виходжу з кавярні, і бачу перед собою групу людей, якась бабега кричить щось. От істеричка- думаю собі.
-Боже,от дурна! А коли прийшла до дому, включила телевізор, то ……новини…...він….. усміхався.
Він усміхався, усміхався мені, з тими ж очима.
