Слова
Коли стоїш біля річки і вітер лоскоче обличчя, його обсипаєш словами, а він губить їх по дорозі. Заповниш річку слізьми і по дорозі до дому, збиратимеш залишки слів. Принесеш їх до нього і віддаси, а він їх, чи то не побачить, чи то не почує, загубить в своїй голові. Підійде до річки, умиє обличчя твоїми слізьми. А ти цього, вже не бачиш, він кохає своїми словами вже інше волосся, цілує вуста не твої. Обернешся! Побачиш! Заплачеш! Затопиш річку слізьми і вона накриє їх хвилею. Вони закріпившись у поцілунку скуштують твої сльози але вже не пожаліють, вони просто не в змозі.
А ти стоїш біля річки і вітер лоскоче обличчя. Його обсипаєш словами, а він їх ніколи не губить.
