“Я стала болючішою. Тепер боляче комусь себе показувати.
Я стала правдивішою. Тепер страшно себе комусь показувати.
Я стала реальнішою. Тепер просто страшно.”
Магда... Мабуть, скорочене від Магдалина... Невпевнена, нерішуча, незакінчена... Як три крапки. Така собі звичайна: їздить у трамваї, ходить у кіно, вчиться в університеті. Магда шукає кохання, сенс життя і своє призначення. Вірить чомусь, що знайде. Не знає кому і для чогось потрібна. Магда просто живе... Незакінчена, нерішуча, невпевнена... Як три крапки.
“Прошу перемоги. Ні, нічиєї й не більше. Підкоряти – бути підкореним. Не для мене ні те, ні інше. Хочу любити.
Це наче приносити в жертву сльози. Свої нервові клітинки. Завжди треба щось приносити в жертву. Попросила і плачеш, попросила і плачеш. Треба плакати. Треба, треба, треба. Поплачеш і отримаєш. Завтра, через годину, через тиждень. Тоді треба сміятись поки можеш. А потім знову плакати, плакати, плакати . Вбиваючи свої нервові клітини і рештки здорового глузду, забиваючи голову дурницями про смуги, щоб просто знайти якусь відразу своєму поганому настрою. Так роблять слабкі... Нехай я слабка і меланхолійна. Можливо. Навіть нерозумна, недалекоглядна, нелогічна.
Як гидко...”
Як три крапки.
Магда з велетенським мазохістським задоволенням подумки давала собі ляпаси. Могла б і не подумки. Просто людно дуже на вулиці. І без людей у білих халатах світ дуркою здається (чи є?). Вона роздирала нігтями шкіру на щоках і грудях. До крові, до кісток, до серця.
Кожен раз, задумуючись над проблемою “неба і землі” і роблячи вибір на користь останньої, Магда била себе головою об стіну. (“- Давай краще бити посуд? Це, кажуть, допомагає. – Стіна – перевірений спосіб, і, отже, перемагає!”)
-Ти знайшла гроші?
-Так, у тебе в столі.
-Слава Богу! Я вже думала останню двадцятку загубила! – і радісно-вибачлива посмішка...
“А-А-А! Ну треба було таке сказать?!”
Магда і так вбиває себе йдучи в магазин по хліб і олію. Розуміє, що треба, але ж це вже ціла десятка! Куди дівається стільки грошей... у місті?!
“Та, доню, чи ти винна, що все таке дороге? Інфляція, люба. Ти ж економіст майбутній, маєш розуміти... Ще й гуртожиток так далеко, їздить треба. Ти не винна.” – “А хто винен?! (Я не маю нічого проти нашого уряду. Мені не подобається Сонячна Система вцілому) Не винна... не винна... Чому ж тоді так хреново?”
Ні, Магда не з бідної родини. У своєму житті в рідному “городі” Магда не почувалась незабезпеченою. Швидше навпаки. Але місто її пригнічувало. За що чи чому, Магда поки що не знає. Вона, власне, не шукає. Вона просто живе. Вчиться в університеті, ходить у кіно, їздить на трамваї. І три крапки.
